Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Весною 1919 року війська Червоної Армії перейшли в наступ і, розгромивши петлюрівців у Східній Волині, визволили 9 повітів. Західні повіти – Володимир-Волинський, Ковельський, Луцький – були захоплені білополяками. У серпні 1919 року петлюрівська «місія» у Варшаві заявила про свою згоду на приєднання до Польщі Східної Галичини і Західної Волині.
Загарбавши Західну Волинь, білополяки встановили тут жорстокий окупаційний режим.
Незважаючи на репресії, боротьба трудящих Волині проти інтервентів не припинялась. Велику роботу розгорнули, зокрема, комуністи Ковеля. Вони створили партійні осередки в Маневичах, Поворську, Турійську та Грубешові і в жовтні 1919 року підняли трудящих на боротьбу проти окупантів. Посилили свою діяльність комуністи Луцька. Вони мали свою підпільну друкарню, поширювали листівки, звернення до місцевого населення і польських солдатів. Луцькі комуністи заснували в Рожищі партійну і комсомольську організації.
Коли навесні 1920 року буржуазно-поміщицька Польща, озброєна і нацькована імперіалістами США, Англії і Франції, напала на Радянську республіку, підпільні більшовицькі організації Волині розгорнули активну діяльність. В районах Луцька і Ковеля для боротьби з польськими окупантами були організовані загони повстанців. Партизани підривали мости, на тривалий час вивели з ладу залізничне сполучення на ділянці Ковель – Здолбунів, вигнали з Ковеля окупантів до приходу радянських військ. Лише у травні і червні білополяки втратили в боях з партизанами до 600 солдатів. Окупанти оголосили, що кожний затриманий із зброєю в руках буде негайно розстріляний, хата його спалена, а майно конфісковане.
5 червня 1920 року війська Червоної Армії перейшли в наступ. 1-а Кінна армія прорвала фронт і погнала білополяків на захід. Після ударів під Новоград-Волинським, Ровно і Дубно війська Південно-Західного фронту 27 липня форсували Стир і, розвиваючи наступ, 3 серпня визволили від білополяків Луцьк, 4 – Ковель, 7 серпня – Володимир-Волинський і вийшли на Західний Буг.
На 10 серпня 1920 року Червона Армія повністю очистила Волинь від інтервентів та їх найманців – українських буржуазних націоналістів. Трудящі Волині з великою радістю зустрічали своїх визволителів, подавали їм всіляку допомогу. Сотні трудящих Ковеля, Луцька, Володимира-Волинського та інших міст і сіл Волині вступали в ряди Червоної Армії, палко підтримували Радянську владу. В селі Булька Коченська селяни ухвалили: «Даємо революційне слово, що будемо підтримувати Радянську владу, щоб не повернулися старі гнобителі».
На визволеній території – в повітах, містах і волостях – з представників військових частин і місцевих жителів було створено ревкоми, а в селах – комітети незаможних селян, які організовували допомогу Червоній Армії і готували розподіл поміщицьких земель. Але діяльність органів народної влади була перервана новим наступом білополяків, що розпочався у вересні 1920 року. Західні повіти Волині знову були окуповані білополяками.
За Ризьким договором, що був підписаний 18 березня 1921 року, більша частина Волинської губернії відійшла до панської Польщі. Тут було утворене Волинське воєводство з центром у Луцьку, до складу якого входило 11 повітів, 125 гмін і і 2743 громади з населенням 1567 тис. чоловік. Волинь стала, по суті, колонією буржуазно-поміщицької Польщі. Тут, незважаючи на великі природні багатства і наявність робочої сили, фабрично-заводська промисловість майже не розвивалася: переважали дрібні, кустарні і напівкустарні майстерні. В 1937–1938 рр. у воєводстві, що охоплювало нинішню Волинську, Ровенську і частину Тернопільської областей (Кременецький повіт), налічувалось 1069 дрібних підприємств, на більшості з них працювало до 20 робітників і лише 133 підприємства мали понад 20 робітників. Всього на промислових підприємствах було 17,5 тис. робітників. Крім того, 75 тис. робітників було зайнято ремісництвом.
Низький рівень промислового виробництва та його приватнокапіталістичний характер зумовили важке становище робітничого класу. Робочий день на підприємствах тривав 14 – 16 годин. Заробітна плата робітника-українця була значно нижчою, ніж поляка.
Ще гірше жилося селянам. З 423 тис. селянських дворів близько двох третин були безземельними і малоземельними. В той же час у воєводстві налічувалось
Волинська область
Сторінка 11 з 29
частині Волині відновити Радянську владу після вигнання німецьких окупантів не вдалося – сюди вдерлися петлюрівці.Весною 1919 року війська Червоної Армії перейшли в наступ і, розгромивши петлюрівців у Східній Волині, визволили 9 повітів. Західні повіти – Володимир-Волинський, Ковельський, Луцький – були захоплені білополяками. У серпні 1919 року петлюрівська «місія» у Варшаві заявила про свою згоду на приєднання до Польщі Східної Галичини і Західної Волині.
Незважаючи на репресії, боротьба трудящих Волині проти інтервентів не припинялась. Велику роботу розгорнули, зокрема, комуністи Ковеля. Вони створили партійні осередки в Маневичах, Поворську, Турійську та Грубешові і в жовтні 1919 року підняли трудящих на боротьбу проти окупантів. Посилили свою діяльність комуністи Луцька. Вони мали свою підпільну друкарню, поширювали листівки, звернення до місцевого населення і польських солдатів. Луцькі комуністи заснували в Рожищі партійну і комсомольську організації.
Коли навесні 1920 року буржуазно-поміщицька Польща, озброєна і нацькована імперіалістами США, Англії і Франції, напала на Радянську республіку, підпільні більшовицькі організації Волині розгорнули активну діяльність. В районах Луцька і Ковеля для боротьби з польськими окупантами були організовані загони повстанців. Партизани підривали мости, на тривалий час вивели з ладу залізничне сполучення на ділянці Ковель – Здолбунів, вигнали з Ковеля окупантів до приходу радянських військ. Лише у травні і червні білополяки втратили в боях з партизанами до 600 солдатів. Окупанти оголосили, що кожний затриманий із зброєю в руках буде негайно розстріляний, хата його спалена, а майно конфісковане.
5 червня 1920 року війська Червоної Армії перейшли в наступ. 1-а Кінна армія прорвала фронт і погнала білополяків на захід. Після ударів під Новоград-Волинським, Ровно і Дубно війська Південно-Західного фронту 27 липня форсували Стир і, розвиваючи наступ, 3 серпня визволили від білополяків Луцьк, 4 – Ковель, 7 серпня – Володимир-Волинський і вийшли на Західний Буг.
На 10 серпня 1920 року Червона Армія повністю очистила Волинь від інтервентів та їх найманців – українських буржуазних націоналістів. Трудящі Волині з великою радістю зустрічали своїх визволителів, подавали їм всіляку допомогу. Сотні трудящих Ковеля, Луцька, Володимира-Волинського та інших міст і сіл Волині вступали в ряди Червоної Армії, палко підтримували Радянську владу. В селі Булька Коченська селяни ухвалили: «Даємо революційне слово, що будемо підтримувати Радянську владу, щоб не повернулися старі гнобителі».
На визволеній території – в повітах, містах і волостях – з представників військових частин і місцевих жителів було створено ревкоми, а в селах – комітети незаможних селян, які організовували допомогу Червоній Армії і готували розподіл поміщицьких земель. Але діяльність органів народної влади була перервана новим наступом білополяків, що розпочався у вересні 1920 року. Західні повіти Волині знову були окуповані білополяками.
За Ризьким договором, що був підписаний 18 березня 1921 року, більша частина Волинської губернії відійшла до панської Польщі. Тут було утворене Волинське воєводство з центром у Луцьку, до складу якого входило 11 повітів, 125 гмін і і 2743 громади з населенням 1567 тис. чоловік. Волинь стала, по суті, колонією буржуазно-поміщицької Польщі. Тут, незважаючи на великі природні багатства і наявність робочої сили, фабрично-заводська промисловість майже не розвивалася: переважали дрібні, кустарні і напівкустарні майстерні. В 1937–1938 рр. у воєводстві, що охоплювало нинішню Волинську, Ровенську і частину Тернопільської областей (Кременецький повіт), налічувалось 1069 дрібних підприємств, на більшості з них працювало до 20 робітників і лише 133 підприємства мали понад 20 робітників. Всього на промислових підприємствах було 17,5 тис. робітників. Крім того, 75 тис. робітників було зайнято ремісництвом.
Низький рівень промислового виробництва та його приватнокапіталістичний характер зумовили важке становище робітничого класу. Робочий день на підприємствах тривав 14 – 16 годин. Заробітна плата робітника-українця була значно нижчою, ніж поляка.
Ще гірше жилося селянам. З 423 тис. селянських дворів близько двох третин були безземельними і малоземельними. В той же час у воєводстві налічувалось