Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Територія Литовежа була заселена здавна. Поблизу нього на березі Західного Бугу виявлено залишки поселення й поховання доби міді (III тисячоліття до н. е.), поселення доби раннього заліза (VII – VI століття до н. е.), а також давньоруських городища і поселення (X – XIII століття). У XIV столітті більшу частину Волині, у т. ч. і Литовеж, загарбало Литовське князівство. Литовські князі побудували тут замок з потужними земляними укріпленнями і сторожовими вежами. Звідси, мабуть, і походить назва села – Литовська вежа, або Литовеж.
Перші згадки про Литовеж в історичних документах належать до XV століття. В цей час він був невеликим містом. Великий князь литовський Свидригайло надав йому магдебурзьке право, яке в 1501 році було підтверджено польським королем. У 1511 році Литовеж на підставі грамоти польського короля Сигізмунда І, який одночасно був і великим князем литовським, став володінням князя Ф. Чарторийського. Було дозволено влаштовувати у місті два ярмарки на рік і один торг щотижня.
Після Люблінської унії 1569 року Литовеж захопила шляхетська Польща. Становище народних мас значно погіршало. Посилився соціальний і національний гніт.
Населення Литовежа не було однорідним. Переважну більшість його становила міська біднота. Про соціальний склад жителів міста свідчать такі дані. У 1577 році тут налічувалося 24 дими ланові, 1 дим напівлановий, 19 городників і 20 комірників. В місті жили також ремісники і було 7 млинів. У середині XVII століття в Литовежі, що належав князю Д. Заславському, налічувалося 107 димів і близько 700 жителів.
Міська біднота разом з селянами навколишніх сіл боролася проти соціального й національного гноблення. Особливої гостроти ця боротьба набула під час визвольної війни українського народу 1648 – 1654 рр. В районі Литовежа діяли загони повстанців, які розправлялися з шляхтою. В 1648 році повстанський загін, що складався з литовезьких міщан, розгромив маєток шляхтича Гавловського. В цьому виступі активну участь взяли жінки. У тому ж році міська біднота Литовежа спільно з селянами села Грибовиці розгромила маєток шляхтича Мокосія-Баковецького в Біличах. Повстанці спалили його двір, захопили майно та знищили пасіку.
Після визвольної війни Литовеж залишився у складі Польщі. Через спустошливі напади татар і польських військ, а також внаслідок голоду і епідемій чисельність населення міста значно зменшилася. Якщо в 1651 році у Литовежі з присілками Осмиловичами, Грибовицею і Лишнею зареєстровано 114 димів, то в 1658 році їх було тут 76, а під час перепису 1662 року в самому містечку налічувався лише 21 дим. У 1678 році власником його був польний гетьман Литовського князівства М. Радзівілл.
У 1795 році після третього поділу Польщі Литовеж, який згадується в документах вже як село, відійшов до Росії. В цей час тут налічувалося 54 двори і проживав 331 чоловік.
Становище селян Литовежа, як і раніше, було тяжким. Переважна більшість їх перебувала в кріпосній залежності і змушена була нести важкий тягар феодально-кріпосницької експлуатації. У 1859 році 823 жителі села були кріпаками графа Яблоновського, а 79 жителів належали до розряду державних селян.
Доля литовезьких кріпаків була тяжкою: осоружна панщина, знущання поміщика, зневажання їх людської гідності. Власник Литовезького маєтку віддав його в оренду Дирвянському. Орендар та його економ Котульський особливо жорстоко знущалися з селян. Селянин О. Пучковський, не знісши образи від покарання, скінчив життя самогубством. Дворовий М. Кальмук помер від катувань Котульського. Свавілля орендаря та його посіпак набрало таких огидних форм, що на це змушені були звернути увагу навіть офіціальні власті. За рішенням суду Литовезький маєток відібрали у Дирвянського і передали до опікунського управління (оскільки власник маєтку був недієздатним). Проте Волинське губернське управління, розглянувши скаргу Дирвянського, наказало повернути йому маєток.
Литовеж
Сторінка 1 з 7
Литовеж – село, центр сільської Ради. Розташований за 18 км від районного центру, на річці Західному Бузі. До найближчої залізничної станції Іваничі по шосе через місто Нововолинськ – 30 км, по грунтовому шляху через село Заболотці – 14 км. Через Литовеж проходить шосейний шлях Нововолинськ – Львів. Населення – 2080 чоловік. Перші згадки про Литовеж в історичних документах належать до XV століття. В цей час він був невеликим містом. Великий князь литовський Свидригайло надав йому магдебурзьке право, яке в 1501 році було підтверджено польським королем. У 1511 році Литовеж на підставі грамоти польського короля Сигізмунда І, який одночасно був і великим князем литовським, став володінням князя Ф. Чарторийського. Було дозволено влаштовувати у місті два ярмарки на рік і один торг щотижня.
Після Люблінської унії 1569 року Литовеж захопила шляхетська Польща. Становище народних мас значно погіршало. Посилився соціальний і національний гніт.
Населення Литовежа не було однорідним. Переважну більшість його становила міська біднота. Про соціальний склад жителів міста свідчать такі дані. У 1577 році тут налічувалося 24 дими ланові, 1 дим напівлановий, 19 городників і 20 комірників. В місті жили також ремісники і було 7 млинів. У середині XVII століття в Литовежі, що належав князю Д. Заславському, налічувалося 107 димів і близько 700 жителів.
Міська біднота разом з селянами навколишніх сіл боролася проти соціального й національного гноблення. Особливої гостроти ця боротьба набула під час визвольної війни українського народу 1648 – 1654 рр. В районі Литовежа діяли загони повстанців, які розправлялися з шляхтою. В 1648 році повстанський загін, що складався з литовезьких міщан, розгромив маєток шляхтича Гавловського. В цьому виступі активну участь взяли жінки. У тому ж році міська біднота Литовежа спільно з селянами села Грибовиці розгромила маєток шляхтича Мокосія-Баковецького в Біличах. Повстанці спалили його двір, захопили майно та знищили пасіку.
Після визвольної війни Литовеж залишився у складі Польщі. Через спустошливі напади татар і польських військ, а також внаслідок голоду і епідемій чисельність населення міста значно зменшилася. Якщо в 1651 році у Литовежі з присілками Осмиловичами, Грибовицею і Лишнею зареєстровано 114 димів, то в 1658 році їх було тут 76, а під час перепису 1662 року в самому містечку налічувався лише 21 дим. У 1678 році власником його був польний гетьман Литовського князівства М. Радзівілл.
У 1795 році після третього поділу Польщі Литовеж, який згадується в документах вже як село, відійшов до Росії. В цей час тут налічувалося 54 двори і проживав 331 чоловік.
Становище селян Литовежа, як і раніше, було тяжким. Переважна більшість їх перебувала в кріпосній залежності і змушена була нести важкий тягар феодально-кріпосницької експлуатації. У 1859 році 823 жителі села були кріпаками графа Яблоновського, а 79 жителів належали до розряду державних селян.
Доля литовезьких кріпаків була тяжкою: осоружна панщина, знущання поміщика, зневажання їх людської гідності. Власник Литовезького маєтку віддав його в оренду Дирвянському. Орендар та його економ Котульський особливо жорстоко знущалися з селян. Селянин О. Пучковський, не знісши образи від покарання, скінчив життя самогубством. Дворовий М. Кальмук помер від катувань Котульського. Свавілля орендаря та його посіпак набрало таких огидних форм, що на це змушені були звернути увагу навіть офіціальні власті. За рішенням суду Литовезький маєток відібрали у Дирвянського і передали до опікунського управління (оскільки власник маєтку був недієздатним). Проте Волинське губернське управління, розглянувши скаргу Дирвянського, наказало повернути йому маєток.