Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Після возз'єднання західноукраїнських земель з УРСР Ратне у 1940 році було віднесено до селищ міського типу і стало районним центром. Згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР «Про укрупнення сільських районів Волинської області» від 30 грудня 1962 року воно перестало бути районним центром і ввійшло до складу Камінь-Каширського району, а з 1965 року знову стало центром Ратнівського району.
Найдавніші сліди перебування людини на території Ратного сягають доби бронзи (II тисячоліття до н. е.). Тут виявлено також матеріали часів Київської Русі.
Перші писемні відомості про Ратне належать до кінця XII — початку XIII століття. В давньоруських документах воно згадується під різними назвами — «Ратное», «Ратно», «Ратев», «Ратинь» В ті часи це було прикордонне місто Галицько-Волинського князівства, де постійно перебувало військо (рать). Звідси походить назва селища. В XIII столітті на території Старого Ратного був побудований монастир. Під час татаро-монгольської навали військо Батия захопило Волинь. Один з його загонів підійшов до Ратного. Жителі міста мужньо зустріли ворога і завдали йому нищівного удару. Але нові загони татар приступом взяли Ратне і, як свідчить літописець, «вчинили багато лиха християнам».
У 1305 році після смерті митрополита Русі Максима за рекомендацією галицько-волинського князя Юрія Львовича (внука Данила Романовича) ігумен ратнівського монастиря Петро був відправлений у Константинополь для прийняття цього сану і в тому ж році призначений митрополитом Русі. Петро сприяв зміцненню Руської централізованої держави.
Грабіжницькі напади татарських загонів під час збору данини і феодальні усобиці призвели до послаблення і розпаду Галицько-Волинського князівства. На його території утворився ряд невеликих князівств, у т. ч. і Ратнівське. Щоб зміцнити своє становище, ратнівські князі на початку XIV століття збудували між Прип'яттю і Вижівкою замок. Скориставшись роздробленням і послабленням Галицько-Волинського князівства, литовські феодали в 1340 році захопили частину його земель, включаючи і Ратне.
В середині XIV століття на Волинь звертають свої погляди і польські феодали, їх особливо цікавили прикордонні міста, зокрема Ратне, яке мало важливе стратегічне та економічне значення і було ключем до всієї Волині. Його оточували непрохідні болота і лісові хащі. До того ж ця місцевість була багата на цінне хутро. Боротьба між литовськими і польськими феодалами закінчилась перемогою останніх. За договором, укладеним у 1366 році, частина волинських земель разом з Ратним відійшла до Польщі. В 1387 році Польща знову захопила Галицьку землю, тимчасово відібрану у неї Угорщиною в 70-х роках XIV століття. В цій боротьбі взяли участь і ряд волинських князів, у т. ч. Теодор Ратнівський, який зі своєю дружиною вирушив до Галича і виступив проти угорських феодалів.
У першій третині XV століття литовські феодали зробили спробу повернути втрачені ними волинські землі. В серпні 1431 року вони вторглися у Ратне, яке було однією з найважливіших королівських фортець на Прип'яті, і спалили його разом із замком. Це призвело до загострення боротьби між Польщею та Литвою. 17 жовтня 1432 року литовський князь Сигізмунд підписав у Городлі акт про відмовлення на користь Польщі від волинських земель з містами Луцьком, Олеськом, Володимиром, Ратним та іншими «на вічні часи» і дав клятву не вступати в будь-який союз без згоди польського короля. Для зміцнення своїх позицій на цих землях польські королі почали роздавати їх у повне і необмежене володіння своїм феодалам. Зокрема, Ратне король Владислав Ягелло згідно з актом від 21 серпня 1433 року передав князю О. Сангушку «як отчину його і наказав населенню... нікого іншого не слухати». Вступаючи у володіння Ратним, Сангушко зобов'язався відбудувати місто і щорічно платити королю данину медом.
Ратне
Сторінка 1 з 7
Ратне — селище міського типу, центр району. Розташоване за 126 км від обласного центру Луцька і за 22 км від найближчої залізничної станції Заболоття. Через селище проходить шосейна магістраль Київ—Луцьк—Ковель—Брест. Асфальтовими та ґрунтовими шляхами, по яких курсують автобуси, воно сполучається з багатьма містами і селами області. Річка Прип'ять, що протікає тут, поділяє селище на дві частини — Старе і Нове Ратне. Населення —5,1 тис. чоловік. Ратнівській селищній Раді підпорядковані села Комарове, Конище, Прохід, Старостине. Найдавніші сліди перебування людини на території Ратного сягають доби бронзи (II тисячоліття до н. е.). Тут виявлено також матеріали часів Київської Русі.
Перші писемні відомості про Ратне належать до кінця XII — початку XIII століття. В давньоруських документах воно згадується під різними назвами — «Ратное», «Ратно», «Ратев», «Ратинь» В ті часи це було прикордонне місто Галицько-Волинського князівства, де постійно перебувало військо (рать). Звідси походить назва селища. В XIII столітті на території Старого Ратного був побудований монастир. Під час татаро-монгольської навали військо Батия захопило Волинь. Один з його загонів підійшов до Ратного. Жителі міста мужньо зустріли ворога і завдали йому нищівного удару. Але нові загони татар приступом взяли Ратне і, як свідчить літописець, «вчинили багато лиха християнам».
У 1305 році після смерті митрополита Русі Максима за рекомендацією галицько-волинського князя Юрія Львовича (внука Данила Романовича) ігумен ратнівського монастиря Петро був відправлений у Константинополь для прийняття цього сану і в тому ж році призначений митрополитом Русі. Петро сприяв зміцненню Руської централізованої держави.
Грабіжницькі напади татарських загонів під час збору данини і феодальні усобиці призвели до послаблення і розпаду Галицько-Волинського князівства. На його території утворився ряд невеликих князівств, у т. ч. і Ратнівське. Щоб зміцнити своє становище, ратнівські князі на початку XIV століття збудували між Прип'яттю і Вижівкою замок. Скориставшись роздробленням і послабленням Галицько-Волинського князівства, литовські феодали в 1340 році захопили частину його земель, включаючи і Ратне.
В середині XIV століття на Волинь звертають свої погляди і польські феодали, їх особливо цікавили прикордонні міста, зокрема Ратне, яке мало важливе стратегічне та економічне значення і було ключем до всієї Волині. Його оточували непрохідні болота і лісові хащі. До того ж ця місцевість була багата на цінне хутро. Боротьба між литовськими і польськими феодалами закінчилась перемогою останніх. За договором, укладеним у 1366 році, частина волинських земель разом з Ратним відійшла до Польщі. В 1387 році Польща знову захопила Галицьку землю, тимчасово відібрану у неї Угорщиною в 70-х роках XIV століття. В цій боротьбі взяли участь і ряд волинських князів, у т. ч. Теодор Ратнівський, який зі своєю дружиною вирушив до Галича і виступив проти угорських феодалів.
У першій третині XV століття литовські феодали зробили спробу повернути втрачені ними волинські землі. В серпні 1431 року вони вторглися у Ратне, яке було однією з найважливіших королівських фортець на Прип'яті, і спалили його разом із замком. Це призвело до загострення боротьби між Польщею та Литвою. 17 жовтня 1432 року литовський князь Сигізмунд підписав у Городлі акт про відмовлення на користь Польщі від волинських земель з містами Луцьком, Олеськом, Володимиром, Ратним та іншими «на вічні часи» і дав клятву не вступати в будь-який союз без згоди польського короля. Для зміцнення своїх позицій на цих землях польські королі почали роздавати їх у повне і необмежене володіння своїм феодалам. Зокрема, Ратне король Владислав Ягелло згідно з актом від 21 серпня 1433 року передав князю О. Сангушку «як отчину його і наказав населенню... нікого іншого не слухати». Вступаючи у володіння Ратним, Сангушко зобов'язався відбудувати місто і щорічно платити королю данину медом.