Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Вперше село Березовичі згадується в Іпатіївському літопису під 1287 роком, коли володимирський князь Володимир Василькович пожалував його монастиреві св. Апостолів, який був розташований на західній околиці м. Володимира. У грамоті зазначено, що князь купив село у феодала Федорка. В XIII і першій половині XIV століття Березовичі входили до Володимирського князівства, а потім разом з іншими західноволинськими селами їх захопили литовські феодали; з 1569 року село в складі Володимирського повіту Волинського воєводства відійшло до Польщі. У 1577 році в Березовичах налічувалося 172 чоловіка населення. Селяни виконували 4—5-денну панщину у фільварку феодала, платили грошові й натуральні чинші та податки на користь польської держави.
Становище покріпаченого селянства ще більше погіршували безперервні війни, які вела шляхетська Польща. Вони завжди супроводилися всілякими поборами і грабежами. Доведені до розпачу, селяни дедалі частіше повставали на боротьбу проти шляхти. Так, коли в 1595 році хвиля народного повстання під проводом С. Наливайка докотилася до Волині, активну участь у ньому взяли жителі Березовичів. Вони руйнували і палили маєтки феодалів, вбивали шляхту. Польські магнати придушили повстання і жорстоко розправилися з його учасниками. Ще більше посилилося соціальне і національне гноблення. Панщина досягла шести днів на тиждень з лану. Крім того, селяни повинні були в гарячу пору збирання врожаю виходити на панське поле на толоки, давати підводи, щоб возити панський хліб і дрова, а також платити численні податки. Рятуючись від гніту і сваволі шляхти, частина жителів Березовичів втекла на землі Південно-Східної України. В 1648 році в селі налічувалось тільки 46 дворів.
Коли звістка про перемогу селянсько-козацьких військ під Корсунем і Пилявцями в 1648 році дійшла до Волині, селяни Березовичів і навколишніх сіл знову повстали проти шляхти, знову запалали панські маєтки. Багато повстанців влилося в окремі козацькі загони, які Богдан Хмельницький відряджав до різних районів Волині, щоб допомогти селянам у боротьбі проти шляхти.
Після укладення Зборівського договору 1649 року влада польських панів на Волині відновилася. Повернулася шляхта і в Березовичі. Щоб уникнути панської помсти, знущання і катувань, багато селян втекло на Лівобережну Україну. В 1650 році в селі залишилося всього 29 дворів. Власники Березовичів дедалі більше розширювали свої володіння за рахунок селянських земель. Підданих, як і раніше, примушували відробляти по 5—6 днів панщини на тиждень з волоки. Відновлені були й натуральні та грошові чинші. У селі збільшилась кількість півволочних господарств і городників. Був встановлений обов'язковий для селян помол хліба в панських млинах.
Тяжке економічне гноблення посилювалось національним і релігійним гнітом. Польська шляхта прагнула полонізувати українське населення. За допомогою католицької церкви вона насильно запроваджувала унію. Одним з виявів протесту проти полонізації українського населення була побудова православної церкви в селі в 1790 році.
Після третього поділу Польщі в 1795 році Березовичі, як і вся Західна Волинь, ввійшли до складу Російської держави. В селі на той час було 28 дворів і 167 чоловік населення. В кінці XVIII і на початку XIX століття Березовичі належали відомим на Волині графам Чацьким.
Селяни після возз'єднання Волині в складі Російської держави не зазнавали вже релігійного гніту, але ненависна панщина лишилася. Інвентарна реформа 1848 року встановила панщину 3—4 дні на тиждень і визначила розмір пішого наділу. В Березовичах він становив 5,7 десятими. Однак влада поміщика над селянином, його землею і майном, як і раніше, була необмеженою. Не минуло й трьох років після запровадження інвентарних правил, як власник Березовичів Ф. Чацький відрізав від кожного пішого наділу по 2 десятини придатної землі.
Коли було оголошено маніфест про реформу 1861 року, тимчасово зобов'язаних селян у Березовичах налічувався 81 чоловік. Вони мали викупити свої наділи в розмірах, визначених інвентарною реформою. Але при укладанні уставної грамоти в 1862 році М. Чацька вирішила ще більше обмежити селянське
Березовичі
Сторінка 1 з 9
Березовичі —село, центр сільської Ради, розташоване вздовж шосе Луцьк — Володимир-Волинський, на відстані 20 км від райцентру і найближчої залізничної станції Володимир-Волинський. Населення — 488 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Бегета, Бобичі, Міжлісся (колишня Владиславівка), Хворостів і Яковичі. Становище покріпаченого селянства ще більше погіршували безперервні війни, які вела шляхетська Польща. Вони завжди супроводилися всілякими поборами і грабежами. Доведені до розпачу, селяни дедалі частіше повставали на боротьбу проти шляхти. Так, коли в 1595 році хвиля народного повстання під проводом С. Наливайка докотилася до Волині, активну участь у ньому взяли жителі Березовичів. Вони руйнували і палили маєтки феодалів, вбивали шляхту. Польські магнати придушили повстання і жорстоко розправилися з його учасниками. Ще більше посилилося соціальне і національне гноблення. Панщина досягла шести днів на тиждень з лану. Крім того, селяни повинні були в гарячу пору збирання врожаю виходити на панське поле на толоки, давати підводи, щоб возити панський хліб і дрова, а також платити численні податки. Рятуючись від гніту і сваволі шляхти, частина жителів Березовичів втекла на землі Південно-Східної України. В 1648 році в селі налічувалось тільки 46 дворів.
Коли звістка про перемогу селянсько-козацьких військ під Корсунем і Пилявцями в 1648 році дійшла до Волині, селяни Березовичів і навколишніх сіл знову повстали проти шляхти, знову запалали панські маєтки. Багато повстанців влилося в окремі козацькі загони, які Богдан Хмельницький відряджав до різних районів Волині, щоб допомогти селянам у боротьбі проти шляхти.
Після укладення Зборівського договору 1649 року влада польських панів на Волині відновилася. Повернулася шляхта і в Березовичі. Щоб уникнути панської помсти, знущання і катувань, багато селян втекло на Лівобережну Україну. В 1650 році в селі залишилося всього 29 дворів. Власники Березовичів дедалі більше розширювали свої володіння за рахунок селянських земель. Підданих, як і раніше, примушували відробляти по 5—6 днів панщини на тиждень з волоки. Відновлені були й натуральні та грошові чинші. У селі збільшилась кількість півволочних господарств і городників. Був встановлений обов'язковий для селян помол хліба в панських млинах.
Тяжке економічне гноблення посилювалось національним і релігійним гнітом. Польська шляхта прагнула полонізувати українське населення. За допомогою католицької церкви вона насильно запроваджувала унію. Одним з виявів протесту проти полонізації українського населення була побудова православної церкви в селі в 1790 році.
Після третього поділу Польщі в 1795 році Березовичі, як і вся Західна Волинь, ввійшли до складу Російської держави. В селі на той час було 28 дворів і 167 чоловік населення. В кінці XVIII і на початку XIX століття Березовичі належали відомим на Волині графам Чацьким.
Селяни після возз'єднання Волині в складі Російської держави не зазнавали вже релігійного гніту, але ненависна панщина лишилася. Інвентарна реформа 1848 року встановила панщину 3—4 дні на тиждень і визначила розмір пішого наділу. В Березовичах він становив 5,7 десятими. Однак влада поміщика над селянином, його землею і майном, як і раніше, була необмеженою. Не минуло й трьох років після запровадження інвентарних правил, як власник Березовичів Ф. Чацький відрізав від кожного пішого наділу по 2 десятини придатної землі.
Коли було оголошено маніфест про реформу 1861 року, тимчасово зобов'язаних селян у Березовичах налічувався 81 чоловік. Вони мали викупити свої наділи в розмірах, визначених інвентарною реформою. Але при укладанні уставної грамоти в 1862 році М. Чацька вирішила ще більше обмежити селянське