Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Торчин

Торчин — селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване за 24 км на захід від Луцька. З 1940 року до лютого 1963 року Торчин був районним цен­тром, потім увійшов до складу Рожищенського району, а з 8 грудня 1966 року — до складу Луцького району. Населення — 4500 чоловік. Селищній Раді підпоряд­ковані села Дубичанське, Прогін, Сарнівка, Смолигів.
Найдавніше поселення в околицях Торчина виникло в добу міді (III тисячоліт­тя до н. е.). Тут виявлено також залишки землянок, численні знаряддя праці (кре­м'яні серпи, ножі, скребки, сокири) і глиняний посуд доби бронзи (II тисячоліття до н. е.). На могильнику того ж часу досліджено близько 20 поховань.
Вперше Торчин згадується в Іпатіївському літопису під 1230 роком як одне з міст-фортець Галицько-Волинського князівства. В іншому джерелі заснування Торчина відносять до 1190 року. Але факт його існування за часів Київської Русі — незаперечний. В центрі селища до наших днів збереглися залишки давньоруського городища.
Походження назви селища пов'язують з іменем першого поселенця Торчака — «старшого конюшні» луцького князя. Його рід володів Торчином, як свідчать історичні документи, до 1480 року, а потім він перейшов до луцьких католицьких епіс­копів. Разом з містечком вони загарбали 14 навколишніх сіл. За наказом епіскопів на старому городищі піддані спорудили замок для оборони під час нападів татар­ських орд.
Багато лиха зазнавало населення від чужоземних поневолювачів, зокрема від татар, загони яких не раз нападали на Торчин, грабували його, забирали в полон жителів. У 1500 році вони спалили містечко. Одне із джерел розповідає, як торчинці мужньо боролися з ворогом. Під час одного з нападів вони разом з селяна­ми сусідніх сіл вирізали в урочищі Озденіж цілий загін татар.
Незважаючи на грабежі й пожежі, життя в Торчині не завмирало. Поверталися до рідних осель жителі, що розбігалися по лісах, ховаючись від ворога. Розвива­лись ремесла, торгівля. В 1540 році указом польського короля Сигізмунда II Авгу­ста містечку було надано магдебурзьке право. Торчин у цей час мав «порядочную цитадель», був оточений укріпленнями — високим валом і глибоким ровом, заповненим водою, для надійного захисту від татар та «смут».
У зв'язку з наданням магдебурзького права Торчину його було звільнено на 10 років від податків, але вже через 5 років єпіскопський управитель стягував непосильну ренту з міщан і закріпачених селян. Не зупиняла його навіть королівська грамота за «власноручним королівським підписом та восковою печаткою». В сере­дині XVI століття податки платили кравці, римарі, ковалі, шабельники, слюсарі, шаповали, гончарі та інші. Брали податки навіть з мешканців убогих халуп і скомо­рохів. «Святі отці» володіли містом до 1795 року. То був період страшного не тільки соціального, а й національного та релігійного гніту.
У другій половині XVI століття у Торчині деякий час жив і правив український церковний діяч, один з ініціаторів Брестської унії К. Терлецький. В 1595 році він разом з Іпатієм Потієм поїхав до Рима, де домовився з папою Климентієм VIII про основні принципи унії, а коли повертався до свого маєтку, торчинці не впустили його через міські ворота, кидали в екіпаж каміння, проклинали. Методом насильства і жорстокого терору Терлецький та його прислужники почали насаджувати на Волині унію. З обуренням зустрічали українські селяни й міщани Торчина уніат­ські обряди. Вони брали участь у селянсько-козацькому повстанні 1594—1596 років під проводом С. Наливайка, яке вирувало тоді на Волині. Селяни громили панські маєтки, розправлялися з магнатами і шляхтою. Повстанський загін Андрія Ганського захопив навіть Луцьк.
Польський уряд жорстоко придушив повстання. Шляхта повернулася до своїх маєтків, ще більше жахливими стали експлуатація селян і натиск католицизму на православ'я. Панщина, яку відбували селяни Луцького повіту, зросла до 5—6 днів на тиждень від волоки, однак це не виключало грошового чиншу та інших феодаль­них повинностей (будівництво мостів, ремонт шляхів, замку, всякого роду повози тощо). Посилення гноблення викликало масовий опір з боку трудового населення Торчина. Коли почалась визвольна війна українського народу проти шляхетської Польщі 1648—1654 рр., торчинська біднота кидала все і йшла до війська Богдана Хмельницького. Через Торчин


Сучасна карта - Торчин