Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Найдавніше поселення в околицях Торчина виникло в добу міді (III тисячоліття до н. е.). Тут виявлено також залишки землянок, численні знаряддя праці (крем'яні серпи, ножі, скребки, сокири) і глиняний посуд доби бронзи (II тисячоліття до н. е.). На могильнику того ж часу досліджено близько 20 поховань.
Вперше Торчин згадується в Іпатіївському літопису під 1230 роком як одне з міст-фортець Галицько-Волинського князівства. В іншому джерелі заснування Торчина відносять до 1190 року. Але факт його існування за часів Київської Русі — незаперечний. В центрі селища до наших днів збереглися залишки давньоруського городища.
Походження назви селища пов'язують з іменем першого поселенця Торчака — «старшого конюшні» луцького князя. Його рід володів Торчином, як свідчать історичні документи, до 1480 року, а потім він перейшов до луцьких католицьких епіскопів. Разом з містечком вони загарбали 14 навколишніх сіл. За наказом епіскопів на старому городищі піддані спорудили замок для оборони під час нападів татарських орд.
Багато лиха зазнавало населення від чужоземних поневолювачів, зокрема від татар, загони яких не раз нападали на Торчин, грабували його, забирали в полон жителів. У 1500 році вони спалили містечко. Одне із джерел розповідає, як торчинці мужньо боролися з ворогом. Під час одного з нападів вони разом з селянами сусідніх сіл вирізали в урочищі Озденіж цілий загін татар.
Незважаючи на грабежі й пожежі, життя в Торчині не завмирало. Поверталися до рідних осель жителі, що розбігалися по лісах, ховаючись від ворога. Розвивались ремесла, торгівля. В 1540 році указом польського короля Сигізмунда II Августа містечку було надано магдебурзьке право. Торчин у цей час мав «порядочную цитадель», був оточений укріпленнями — високим валом і глибоким ровом, заповненим водою, для надійного захисту від татар та «смут».
У зв'язку з наданням магдебурзького права Торчину його було звільнено на 10 років від податків, але вже через 5 років єпіскопський управитель стягував непосильну ренту з міщан і закріпачених селян. Не зупиняла його навіть королівська грамота за «власноручним королівським підписом та восковою печаткою». В середині XVI століття податки платили кравці, римарі, ковалі, шабельники, слюсарі, шаповали, гончарі та інші. Брали податки навіть з мешканців убогих халуп і скоморохів. «Святі отці» володіли містом до 1795 року. То був період страшного не тільки соціального, а й національного та релігійного гніту.
У другій половині XVI століття у Торчині деякий час жив і правив український церковний діяч, один з ініціаторів Брестської унії К. Терлецький. В 1595 році він разом з Іпатієм Потієм поїхав до Рима, де домовився з папою Климентієм VIII про основні принципи унії, а коли повертався до свого маєтку, торчинці не впустили його через міські ворота, кидали в екіпаж каміння, проклинали. Методом насильства і жорстокого терору Терлецький та його прислужники почали насаджувати на Волині унію. З обуренням зустрічали українські селяни й міщани Торчина уніатські обряди. Вони брали участь у селянсько-козацькому повстанні 1594—1596 років під проводом С. Наливайка, яке вирувало тоді на Волині. Селяни громили панські маєтки, розправлялися з магнатами і шляхтою. Повстанський загін Андрія Ганського захопив навіть Луцьк.
Польський уряд жорстоко придушив повстання. Шляхта повернулася до своїх маєтків, ще більше жахливими стали експлуатація селян і натиск католицизму на православ'я. Панщина, яку відбували селяни Луцького повіту, зросла до 5—6 днів на тиждень від волоки, однак це не виключало грошового чиншу та інших феодальних повинностей (будівництво мостів, ремонт шляхів, замку, всякого роду повози тощо). Посилення гноблення викликало масовий опір з боку трудового населення Торчина. Коли почалась визвольна війна українського народу проти шляхетської Польщі 1648—1654 рр., торчинська біднота кидала все і йшла до війська Богдана Хмельницького. Через Торчин
Торчин
Сторінка 1 з 9
Торчин — селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване за 24 км на захід від Луцька. З 1940 року до лютого 1963 року Торчин був районним центром, потім увійшов до складу Рожищенського району, а з 8 грудня 1966 року — до складу Луцького району. Населення — 4500 чоловік. Селищній Раді підпорядковані села Дубичанське, Прогін, Сарнівка, Смолигів. Вперше Торчин згадується в Іпатіївському літопису під 1230 роком як одне з міст-фортець Галицько-Волинського князівства. В іншому джерелі заснування Торчина відносять до 1190 року. Але факт його існування за часів Київської Русі — незаперечний. В центрі селища до наших днів збереглися залишки давньоруського городища.
Походження назви селища пов'язують з іменем першого поселенця Торчака — «старшого конюшні» луцького князя. Його рід володів Торчином, як свідчать історичні документи, до 1480 року, а потім він перейшов до луцьких католицьких епіскопів. Разом з містечком вони загарбали 14 навколишніх сіл. За наказом епіскопів на старому городищі піддані спорудили замок для оборони під час нападів татарських орд.
Багато лиха зазнавало населення від чужоземних поневолювачів, зокрема від татар, загони яких не раз нападали на Торчин, грабували його, забирали в полон жителів. У 1500 році вони спалили містечко. Одне із джерел розповідає, як торчинці мужньо боролися з ворогом. Під час одного з нападів вони разом з селянами сусідніх сіл вирізали в урочищі Озденіж цілий загін татар.
Незважаючи на грабежі й пожежі, життя в Торчині не завмирало. Поверталися до рідних осель жителі, що розбігалися по лісах, ховаючись від ворога. Розвивались ремесла, торгівля. В 1540 році указом польського короля Сигізмунда II Августа містечку було надано магдебурзьке право. Торчин у цей час мав «порядочную цитадель», був оточений укріпленнями — високим валом і глибоким ровом, заповненим водою, для надійного захисту від татар та «смут».
У зв'язку з наданням магдебурзького права Торчину його було звільнено на 10 років від податків, але вже через 5 років єпіскопський управитель стягував непосильну ренту з міщан і закріпачених селян. Не зупиняла його навіть королівська грамота за «власноручним королівським підписом та восковою печаткою». В середині XVI століття податки платили кравці, римарі, ковалі, шабельники, слюсарі, шаповали, гончарі та інші. Брали податки навіть з мешканців убогих халуп і скоморохів. «Святі отці» володіли містом до 1795 року. То був період страшного не тільки соціального, а й національного та релігійного гніту.
У другій половині XVI століття у Торчині деякий час жив і правив український церковний діяч, один з ініціаторів Брестської унії К. Терлецький. В 1595 році він разом з Іпатієм Потієм поїхав до Рима, де домовився з папою Климентієм VIII про основні принципи унії, а коли повертався до свого маєтку, торчинці не впустили його через міські ворота, кидали в екіпаж каміння, проклинали. Методом насильства і жорстокого терору Терлецький та його прислужники почали насаджувати на Волині унію. З обуренням зустрічали українські селяни й міщани Торчина уніатські обряди. Вони брали участь у селянсько-козацькому повстанні 1594—1596 років під проводом С. Наливайка, яке вирувало тоді на Волині. Селяни громили панські маєтки, розправлялися з магнатами і шляхтою. Повстанський загін Андрія Ганського захопив навіть Луцьк.
Польський уряд жорстоко придушив повстання. Шляхта повернулася до своїх маєтків, ще більше жахливими стали експлуатація селян і натиск католицизму на православ'я. Панщина, яку відбували селяни Луцького повіту, зросла до 5—6 днів на тиждень від волоки, однак це не виключало грошового чиншу та інших феодальних повинностей (будівництво мостів, ремонт шляхів, замку, всякого роду повози тощо). Посилення гноблення викликало масовий опір з боку трудового населення Торчина. Коли почалась визвольна війна українського народу проти шляхетської Польщі 1648—1654 рр., торчинська біднота кидала все і йшла до війська Богдана Хмельницького. Через Торчин