Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Ця територія була заселена ще в добу бронзи (II тис. до н. е.), про що свідчать знахідки кам'яних знарядь праці. Біля села виявлено також 4 кургани.
Вперше в історичній літературі згадується про Старий Загорів у 1569 році. Тоді в селі було 87 дворищ і 9 димів, а населення – 1244 чоловіка. Жителі Старого Загорова займалися в основному сільським господарством. Тут налічувалось лише кілька ремісників. Понад половина селян не мала польової землі, користувалась тільки городами. Позбавлені коштів, щоб придбати паливо, вони вдавалися до самовільного вирубування дерев у діброві феодала.
Власник маєтку П. Загоровський заснував тут фільваркове господарство, перевівши селян на панщину, яка стала основною повинністю. Феодал прагнув до збільшення своїх прибутків. Джерелом збагачення стали насамперед зернові культури. Феодал примушував селян відбувати 4 – 6-денну панщину з ланового господарства. В кінці XVI століття селянські господарства рідко дорівнювали повному наділу – 1 лану, переважна більшість їх була півланова. Про різке збільшення числа безземельних селян свідчить зростання кількості городників і комірників. Запровадження панщини ще більше погіршило господарське й юридичне становище селян. Феодал купував, продавав селян-кріпаків, карав на смерть і передавав це право іншим феодалам. Великої шкоди господарства кріпаків зазнавали і від міжусобної боротьби феодалів. В кінці XVI і в першій половині XVII століття феодал О. Защитовський з своїмй синами не раз нападав на маєток П. Загоровського. в Старому Заторові і завдавав великих збитків селянам. Доведені до крайнього зубожіння, селяни втікали світ за очі. Тому в середині XVII століття тут налічувалося тільки 69 димів (понад 400 чоловік).
Не краще жилося і кріпакам, якими володів Загорівський монастир, заснований у XVI столітті. У 1566 році П. Загоровський подарував монастиреві ціле село Волицю з людьми, ріллею й сінокосами. Щедрість феодала не важко зрозуміти: монастир був вигідним його спільником у гнобленні селянських мас.
Загорівський монастир збагачувався не тільки коштом експлуатації селян, а й за рахунок рудень, млина тощо, де працювали кріпаки. Пізніше він став здавати в оренду як землю, так і свої підприємства. Збереглися контракти, які укладав монастир з орендарями в кінці XVIII століття. У 1790 році за 1800 польських злотих монастир здавав в оренду млин, сінокос і сад. У монастирському господарстві, крім місцевих селян, працювало чимало втікачів від інших феодалів.
Становище монастирських селян було тяжким. їх експлуатували як церковні феодали, так і орендарі, які прагнули більшого зиску.
Всі жителі Старого Загорова зазнавали не тільки соціально-економічного, а й національно-релігійного гніту.
Після третього поділу Польщі, в 1795 році, Старий Загорів, Хорів, Новий Загорів, Загайці, Конюхи відійшли до Росії. Згідно з переписом 1796 року в Старому Загорові тоді налічувався 431 чоловік5. Перехід села в склад Російської держави сприяв йому економічному і культурному розвитку.
У 1796 році до Старозагорівського монастиря приїздив один з найвизначніших художників-реформаторів, які на рубежі XVIII – XIX століть визначали шляхи розвитку реалістичної школи українського живопису, Йов Кондзелевич. Митець написав тут кілька зображень на релігійну й світську тематику. Саме в цих творах Кондзелевич виступив як новатор в образотворчому мистецтві. Він поєднав нові віяння з традиціями Івана Рутковича та інших українських художників, застосував прийоми, характерні для західноукраїнських майстрів пензля. І найголовніше – переосмисливши релігійні сюжети, трактує їх, як світський художник-реаліст.
У селі розвивалась і самобутня культура в побуті в XVIII – XIX століттях. Її творцями були українські селяни. Вони оздоблювали малюнками печі, стіни, вікна своїх осель. Також розвивались художні здібності селян-ремісників та інших умільців.
У маєтку поміщика Ф. Бобра-Піотровицького, якому у 1847 році належали Старий Загорів і частина Защитова, селяни мали в користуванні 643 десятини 2150 сажнів землі1. Розмір пішого наділу не перевищував 6 десятин 745 сажнів.
Напередодні реформи 1861 року в Старому Загорові було 48 селянських дворів,
Старий Загорів
Сторінка 1 з 7
Старий Загорів – село, центр Старозагорівської сільської Ради Локачинського району. Розташований за 10 км на південний захід від районного центру і за 30 км від залізничної станції Горохів. Населення – 787 чоловік. Сільській Раді підпорядковані села Защитів, Конюхи, Новий Загорів, Хорів. Вперше в історичній літературі згадується про Старий Загорів у 1569 році. Тоді в селі було 87 дворищ і 9 димів, а населення – 1244 чоловіка. Жителі Старого Загорова займалися в основному сільським господарством. Тут налічувалось лише кілька ремісників. Понад половина селян не мала польової землі, користувалась тільки городами. Позбавлені коштів, щоб придбати паливо, вони вдавалися до самовільного вирубування дерев у діброві феодала.
Власник маєтку П. Загоровський заснував тут фільваркове господарство, перевівши селян на панщину, яка стала основною повинністю. Феодал прагнув до збільшення своїх прибутків. Джерелом збагачення стали насамперед зернові культури. Феодал примушував селян відбувати 4 – 6-денну панщину з ланового господарства. В кінці XVI століття селянські господарства рідко дорівнювали повному наділу – 1 лану, переважна більшість їх була півланова. Про різке збільшення числа безземельних селян свідчить зростання кількості городників і комірників. Запровадження панщини ще більше погіршило господарське й юридичне становище селян. Феодал купував, продавав селян-кріпаків, карав на смерть і передавав це право іншим феодалам. Великої шкоди господарства кріпаків зазнавали і від міжусобної боротьби феодалів. В кінці XVI і в першій половині XVII століття феодал О. Защитовський з своїмй синами не раз нападав на маєток П. Загоровського. в Старому Заторові і завдавав великих збитків селянам. Доведені до крайнього зубожіння, селяни втікали світ за очі. Тому в середині XVII століття тут налічувалося тільки 69 димів (понад 400 чоловік).
Не краще жилося і кріпакам, якими володів Загорівський монастир, заснований у XVI столітті. У 1566 році П. Загоровський подарував монастиреві ціле село Волицю з людьми, ріллею й сінокосами. Щедрість феодала не важко зрозуміти: монастир був вигідним його спільником у гнобленні селянських мас.
Загорівський монастир збагачувався не тільки коштом експлуатації селян, а й за рахунок рудень, млина тощо, де працювали кріпаки. Пізніше він став здавати в оренду як землю, так і свої підприємства. Збереглися контракти, які укладав монастир з орендарями в кінці XVIII століття. У 1790 році за 1800 польських злотих монастир здавав в оренду млин, сінокос і сад. У монастирському господарстві, крім місцевих селян, працювало чимало втікачів від інших феодалів.
Становище монастирських селян було тяжким. їх експлуатували як церковні феодали, так і орендарі, які прагнули більшого зиску.
Всі жителі Старого Загорова зазнавали не тільки соціально-економічного, а й національно-релігійного гніту.
Після третього поділу Польщі, в 1795 році, Старий Загорів, Хорів, Новий Загорів, Загайці, Конюхи відійшли до Росії. Згідно з переписом 1796 року в Старому Загорові тоді налічувався 431 чоловік5. Перехід села в склад Російської держави сприяв йому економічному і культурному розвитку.
У 1796 році до Старозагорівського монастиря приїздив один з найвизначніших художників-реформаторів, які на рубежі XVIII – XIX століть визначали шляхи розвитку реалістичної школи українського живопису, Йов Кондзелевич. Митець написав тут кілька зображень на релігійну й світську тематику. Саме в цих творах Кондзелевич виступив як новатор в образотворчому мистецтві. Він поєднав нові віяння з традиціями Івана Рутковича та інших українських художників, застосував прийоми, характерні для західноукраїнських майстрів пензля. І найголовніше – переосмисливши релігійні сюжети, трактує їх, як світський художник-реаліст.
У селі розвивалась і самобутня культура в побуті в XVIII – XIX століттях. Її творцями були українські селяни. Вони оздоблювали малюнками печі, стіни, вікна своїх осель. Також розвивались художні здібності селян-ремісників та інших умільців.
У маєтку поміщика Ф. Бобра-Піотровицького, якому у 1847 році належали Старий Загорів і частина Защитова, селяни мали в користуванні 643 десятини 2150 сажнів землі1. Розмір пішого наділу не перевищував 6 десятин 745 сажнів.
Напередодні реформи 1861 року в Старому Загорові було 48 селянських дворів,