Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Седлище

Сторінка 1 з 7
Седлище – село, центр сільської Ради. Розташоване в Поліській низовині, за 9 км від райцентру, за  км від залізничної станції Мизове. Седлище має шосейне сполучення з райцентром і м. Ковелем. Населення – 789 чоловік. Сільській Раді підпорядковані села Борзова та Черемшанка.
На території Седлища знайдено кам'яні знаряддя праці та глиняний посуд доби ранньої бронзи (кінець ІІІ тисячоліття до н. е.). Назва села походить від слова «селитися», у XVI столітті воно офіціально іменувалося Седлищем. Так місцеві жителі часто називають його і тепер. В документальних джерелах село вперше згадується 1570 року в зв'язку з подимним оподаткуванням селян. Тоді Седлище було в  заставі у князя М. Д. Вишневецького. Про село йдеться і в документах 1575 року: колишній російський князь А. Курбський, якому польський король подарував Ковельський маєток, у т. ч. й Седлище, скаржився на князя О. Вишневецького, що вчинив розбійницький напад на цей маєток і пограбував багато різної худоби у жителів Седлища й Паридуб.
Із загарбанням волинських земель шляхетською Польщею посилюються процес закріпачення селян та їх національне і релігійне гноблення. У 1573 році польський сейм надає право феодалам карати селян на горло. Жителі Седлища змушені були відробляти панщину по 2-3 дні на тиждень від волочного господарства, сплачувати грошові та натуральні податки. У 1577 році подимний податок стягали на користь держави від 24 димів і 4 городників, що жили в Седлищі.
У 1583 році князь Курбський передав Седлище у спадкове володіння своєму сподвижникові І. Мощнінському. Але Курбський не мав права вільно розпоряджатися своїм маєтком, без дозволу польського короля. Коли князь помер (1590 рік), король передав Седлище шляхтичеві А. Фірлею з Домбровиці. А. Фірлей з своїм озброєним загоном оточив садибу І. Мощнінського, забрав усе майно, а його самого з дружиною, закувавши у кайдани, відвіз до містечка Мільяновичів, де засадив у в'язницю.
Після видання ІІІ Литовського статуту в 1588 році влада феодала над кріпацтвом на території колишнього Великого князівства Литовського стала необмеженою. Кріпосник мін безкарно убити або скалічити селянина. За вбивство шляхтича всі селяни, причетні до цього, каралися на смерть. Право покарання кріпаків феодали передавали орендарям або покупцям маєтків, хоч ті й не були шляхтичами.
Соціальне й національне гноблення з боку польської шляхти викликало у селян люту ненависть до поневолювачів. Коли спалахнула визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького, селяни Седлища, як і Старої Вижви, Мільяновичів та інших сусідніх сіл, вступали до повстанських загонів, що діяли під Ковелем і Ратним. Повстанці громили панські маєтки, розправлялися з своїми гнобителями. З відступом козацького війська на схід відступила і значна частина селян, що брали участь у повстанні; про це свідчить, зокрема, різке зменшення кількості жителів села і дворів у 1650 році порівняно з 1648 роком.
Після визвольної війни Седлище, як і вся Волинь, залишалось у складі Польщі ще 150 років. Національний і релігійний гніт дедалі посилювався. І польський уряд, і волинські магнати вимагали від українського населення обов'язкового переходу в уніатство. Служителів православної церкви, які відмовлялись від цього, переслідували. Польська шляхта, повернувшись до своїх маєтків, жорстоко розправилася з учасниками повстанського руху і посилила експлуатацію селян, що відбували панщину по 5–6 днів на тиждень з волоки й виконували різні натуральні та грошові повинності. Кожний селянський двір зобов'язаний був давати феодалові по три чверті вівса або жита, 7,5 гроша та ще виконувати різні додаткові роботи.
За третім поділом Польщі (1795 рік) Седлище, як воно стало тепер офіціально називатися, ввійшло до складу Російської держави. У 1797 році в ньому було 111 дворів, жило 575 чоловік. Після возз'єднання Волині у складі Російської держави національний гніт послабився, бо не стало релігійного. Проте феодальний гніт залишився. Власником Седлища був тоді поміщик Шоманський. Про нього селяни зберегли згадку як про кривавого деспота, що жорстоко катував кріпаків, а непокірних віддавав у солдати.
Не обмежила сваволі поміщиків і т. зв. інвентарна реформа 1847–1848 рр. Проводячи її, царизм мав на меті запобігти селянським заворушенням, а також відвернути селян від польського національно-визвольного руху.


Сучасна карта - Седлище