Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Рожище

Рожище – селище міського типу, центр району. Розташоване на березі річки Стиру, за 24 км на захід від Луцька. Однойменна залізнична станція на магістралі Київ - Брест, за 5 км від шосейного шляху Ковель - Луцьк. Околиці селища Вовнянка, Жалобове і Юридика, які в минулому були окремими населеними пунктами, злилися з ним. Населення – 8,6 тис. чоловік.
Перша писемна згадка про Рожище належить до 1377 року, коли литовський князь Любарт Гедімінович подарував його соборній церкві Іоанна Богослова, що містилася у Луцькому замку. Відтоді воно понад три століття було власністю Луцької єпіскопії, яка примушувала селян відробляти панщину й виконувати різні феодальні повинності. Рожище не раз зазнавало спустошень під час нападів татар на Волинь. Але, зважаючи на вигідне розташування, завжди відбудовувалося. У 1567 році польський король Сигізмунд Август надав йому права містечка.
Після Люблінської унії 1569 року Рожище було загарбано шляхетською Польщею. В адміністративному відношенні воно увійшло до складу Волинського воєводства. Луцька єпіскопія часто здавала містечко в оренду різним шляхтичам і лихварям, які у гонитві за великими прибутками самовільно збільшували панщину, грошову і натуральну ренту. Обурені жорстокістю орендаря Хорковського, жителі Рожища 17 жовтня 1582 року напали на його двір і спалили, а частина з них з сім'ями утекла до інших волостей. Це був не єдиний випадок помсти рожищенців панові. Так, селяни спустошили його маєток і в сусідньому селі Кобчому. Внаслідок цього Рожище у 1583 році було передано в оренду Янові Крашевському. На той час 25 димів міщан сплачували в казну податок у розмірі 4 грошів, 30 бідняцьких халуп і 2 шевці – по 2 гроші, 1 різник – 1 гріш. У містечку жили й селяни, які володіли 21 ланом землі.
Розвиток господарства й торгівлі на Волині наприкінці XVI – на початку XVII століття прискорив зростання Рожища. В 1629 році тут налічувалося 149 димів. Але на становищі жителів містечка тяжко позначилося свавілля орендарів. Так, шляхтич А. Закревський, який орендував Рожище, жорстоко пригноблював селян і піддавав їх жорстоким катуванням. Кріпаки гнули на нього спину не тільки вдень, а й вночі. Пан примушував рожищенців працювати і в сусідніх маєтках, відбирав у них худобу і майно, прирікаючи їх на голодне існування. Селян, які чинили опір, орендар наказував заковувати в кайдани і гнати на роботу. Зловживання і насильства шляхтича Закревського набули таких огидних форм, що Луцька єпіскопія змушена була позбавити його оренди, і навесні 1648 року Рожище було передано князю Четвертинському, який здав його в суборенду шляхтичеві Загоровському.
Новий орендар так само знущався з кріпаків, як і його попередник. Не витримавши панської сваволі, вони втікали цілими сім'ями. А коли хвиля визвольної війни під керівництвом Б. Хмельницького докотилась до Волині, жителі Рожища взяли в ній активну участь. Польську шляхту, яка не встигла втекти, вони перебили, а самі приєдналися до козацьких загонів. Частина жителів містечка, що брала участь у боротьбі, рушила з козацьким військом на схід. Після закінчення визвольної війни Волинь, в т. ч. і Рожище, лишилися під владою шляхетської Польщі. Польська шляхта повернулася назад і посилила експлуатацію селян. Тяжке соціальне і національно-релігійне гноблення затримувало розвиток містечка.
Після третього поділу Польщі (1795 р.) Рожище у складі Західної Волині відійшло до Росії і возз'єдналося з основною частиною України. У містечку почався швидкий розвиток ремесла і торгівлі, зростала кількість населення. У 1833 році на його околиці було збудовано кілька суконних підприємств, на яких застосовувалася праця найманих робітників. Цей район дістав назву Вовнянка. Рожище будувалося без будь-якого плану. Житлові будинки зводили поблизу підприємств, що призводило до частих пожеж. Так, у 1850 і 1851 рр. під час пожеж згоріли


Сучасна карта - Рожище