Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
В результаті такої політики на 1938 рік 77,4 проц. українського населення Волині було неписьменним. Українська культура взагалі перебувала в загоні. Українських державних театрів не існувало. Пересувний український театр, утворений в Луцьку українськими буржуазними націоналістами, знаходився під опікою дефензиви (польської охранки). Самодіяльні драматичні й хорові українські гуртки у «Просвітах», що перебували під впливом комуністів, переслідувались. Періодична література українською мовою видавалась в обмеженій кількості й мізерними тиражами. Масових українських бібліотек не існувало.
Незадовільно була поставлена охорона здоров’я. В усьому Волинському воєводстві працювало 89 лікарів. У 1933 році одне лікарняне ліжко припадало в містах на 3095, а в селах – на 22 300 чоловік. У 1937 році у всіх державних лікарнях воєводства налічувалося лише 795 ліжок. Плата за лікарську допомогу була дуже високою. Лікар брав за прийом хворого 5 злотих, а за одну добу перебування в лікарні або виїзд до хворого на село – 8 злотих. Тяжкі умови життя та погана організація охорони здоров'я породжували масові захворювання на туберкульоз, трахому, висипний тиф, дизентерію та інші хвороби.
Нестерпний соціальний і національний гніт викликав у трудящих Волині, як і всієї Західної України, рішучий протест. Вони не визнавали влади окупантів, не корилися їм і не Припиняли боротьби за своє визволення і возз'єднання з Радянською Україною. Ця боротьба розвивалась як складова частина західноукраїнського і загальнопольськоґо. революційного руху. Характерною його особливістю був національно-визвольний та інтернаціональний характер. Разом з українськими робітниками боролись і польські робітники. Намагання українських та польських буржуазних націоналістів посіяти національну ворожнечу між трудящими зазнавали краху.
Організатором боротьби трудящих Волині в роки окупації була Комуністична партія Західної України (до жовтня 1923 року – Комуністична партія Східної Галичини), складова частина Комуністичної партії Польщі. «Маніфест до українських робітників та бідних селян», виданий ЦК КПСГ у липні 1921 року, став програмою боротьби трудящих Західної України за соціальне та національне визволення, сприяв згуртуванню революційно настроєних робітників та селян і утворенню комуністичних осередків. Наприкінці 1921 – початку 1922 року організуються комуністичні осередки в Луцьку, Ковелі, Рожищі, Торчині, Голобах, Локачах та інших населених пунктах. У вересні 1923 року в Луцьку утворюється Волинський окружком партії, до складу якого увійшов член ЦК КПСГ Г. В. Іваненко.
КПЗУ була авангардом трудящих Волині, як і всієї Західної України. Вона широко пропагувала досягнення соціалістичного будівництва в СРСР, виховувала народні маси в дусі любові до першої в світі соціалістичної держави робітників і селян. Вона висунула із свого середовища безстрашних професіональних революціонерів, відданих борців за справу народу.
В той час, коли буржуазну Польщу в 1923 році потрясли грандіозні страйки в Лодзі, Кракові, Львові, Волинський окружком КПЗУ згуртував українських, польських та інших робітників на боротьбу за визволення з-під гніту капіталу. На Волині страйкували друкарі, кравці і борошномели Луцька, візники і шкіряники Ковеля, деревообробники Карасина і Мацейова. Одночасно з великою силою розгорнувся партизанський рух, який охопив майже всі повіти воєводства. Загін партизанів, що діяв у Ковельському і Любомльському повітах під керівництвом Д. Бобика, вступив у відкриту боротьбу з поліцією і провів з нею кілька боїв. У Луцькому повіті розгорнув свою діяльність партизанський загін Стешенка-Кноля, який руйнував панські маєтки і господарства куркулів та осадників.
Під впливом активних виступів робітників на боротьбу проти окупантів піднімаються широкі маси селян. Вони не визнають окупаційного режиму, не сплачують податків, не з’являються на призовні пункти, а в ряді сіл відбирають землю у поміщиків і колоністів, пасуть худобу на поміщицьких сіножатях, вирубують панський ліс і вступають у сутички з поліцією та іншими представниками влади.
Революційна ситуація, яка склалася в 1921–1923 рр. у Польщі, не переросла в
Волинська область
Сторінка 13 з 29
своїми співвітчизниками в Радянській Україні і Білорусії». Це призвело до того, що на Волині кількість дітей, не охоплених школою, не зменшувалась, а щорічно зростала. Якщо в 1930 році поза школою було 110 тис. дітей, то в 1936 році – вже 141 957. Незадовільно була поставлена охорона здоров’я. В усьому Волинському воєводстві працювало 89 лікарів. У 1933 році одне лікарняне ліжко припадало в містах на 3095, а в селах – на 22 300 чоловік. У 1937 році у всіх державних лікарнях воєводства налічувалося лише 795 ліжок. Плата за лікарську допомогу була дуже високою. Лікар брав за прийом хворого 5 злотих, а за одну добу перебування в лікарні або виїзд до хворого на село – 8 злотих. Тяжкі умови життя та погана організація охорони здоров'я породжували масові захворювання на туберкульоз, трахому, висипний тиф, дизентерію та інші хвороби.
Нестерпний соціальний і національний гніт викликав у трудящих Волині, як і всієї Західної України, рішучий протест. Вони не визнавали влади окупантів, не корилися їм і не Припиняли боротьби за своє визволення і возз'єднання з Радянською Україною. Ця боротьба розвивалась як складова частина західноукраїнського і загальнопольськоґо. революційного руху. Характерною його особливістю був національно-визвольний та інтернаціональний характер. Разом з українськими робітниками боролись і польські робітники. Намагання українських та польських буржуазних націоналістів посіяти національну ворожнечу між трудящими зазнавали краху.
Організатором боротьби трудящих Волині в роки окупації була Комуністична партія Західної України (до жовтня 1923 року – Комуністична партія Східної Галичини), складова частина Комуністичної партії Польщі. «Маніфест до українських робітників та бідних селян», виданий ЦК КПСГ у липні 1921 року, став програмою боротьби трудящих Західної України за соціальне та національне визволення, сприяв згуртуванню революційно настроєних робітників та селян і утворенню комуністичних осередків. Наприкінці 1921 – початку 1922 року організуються комуністичні осередки в Луцьку, Ковелі, Рожищі, Торчині, Голобах, Локачах та інших населених пунктах. У вересні 1923 року в Луцьку утворюється Волинський окружком партії, до складу якого увійшов член ЦК КПСГ Г. В. Іваненко.
КПЗУ була авангардом трудящих Волині, як і всієї Західної України. Вона широко пропагувала досягнення соціалістичного будівництва в СРСР, виховувала народні маси в дусі любові до першої в світі соціалістичної держави робітників і селян. Вона висунула із свого середовища безстрашних професіональних революціонерів, відданих борців за справу народу.
В той час, коли буржуазну Польщу в 1923 році потрясли грандіозні страйки в Лодзі, Кракові, Львові, Волинський окружком КПЗУ згуртував українських, польських та інших робітників на боротьбу за визволення з-під гніту капіталу. На Волині страйкували друкарі, кравці і борошномели Луцька, візники і шкіряники Ковеля, деревообробники Карасина і Мацейова. Одночасно з великою силою розгорнувся партизанський рух, який охопив майже всі повіти воєводства. Загін партизанів, що діяв у Ковельському і Любомльському повітах під керівництвом Д. Бобика, вступив у відкриту боротьбу з поліцією і провів з нею кілька боїв. У Луцькому повіті розгорнув свою діяльність партизанський загін Стешенка-Кноля, який руйнував панські маєтки і господарства куркулів та осадників.
Під впливом активних виступів робітників на боротьбу проти окупантів піднімаються широкі маси селян. Вони не визнають окупаційного режиму, не сплачують податків, не з’являються на призовні пункти, а в ряді сіл відбирають землю у поміщиків і колоністів, пасуть худобу на поміщицьких сіножатях, вирубують панський ліс і вступають у сутички з поліцією та іншими представниками влади.
Революційна ситуація, яка склалася в 1921–1923 рр. у Польщі, не переросла в