Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Голобській селищній Раді підпорядковані населені пункти: Бруховичі, Вівчицьк, Калиновник, Нужель, Погиньки.
На північ і північний схід від селища простягнувся Голобсько-Мельницький горб, утворений товщами крейди, які подекуди сягають більше 100 метрів. Околиці теперішнього селища були заселені ще в добу бронзи (II тисячоліття до н. е.), про що свідчать знахідки крем'яних виробів.
В історичних джерелах Голоби вперше згадуються в середині XVI століття, коли вони входили до складу Мельницької волості разом з Бруховичами, Козлиничами і були підпорядковані Луцькому замку. В описі Луцького замку за 1545 рік говориться: «на будівництво містка фортеці дерево возять із Мельницької волості люди господарські по імені Козлиничі, Бруховичі і Голоби». В тих же документах записано, що селяни цих сіл мусили «виконувати службу з возом і сокирою». У XVI столітті Голоби з Мельницею і Бруховичами стали володіннями Польщі. В 1544 році король Сигізмунд І передав Голоби своїй дружині Бонні, яка володіла ними до 1557 року. В 1573 році власниками Голобів стали Варвара Козинська і Юрій Збаразький, які мали там два фільварки з 61 двором, з них 22 двори городників. У той час селяни Голобів були повністю закріпачені. Феодал мав необмежену владу над кріпаками. Він міг безкарно убити або скалічити селянина. Кріпаки відбували панщину по три дні на тиждень, платили ренту і державні податки, утримували церкву і виконували ще різні повинності. Городники, що не мали польових наділів, займалися ремеслом, відбували панщину один день на тиждень.
Голобчани не мирилися з свавіллям шляхти. В період походу військ Богдана Хмельницького (1648 р.) вони вступали до повстанських селянських загонів, що діяли під Ковелем, і громили своїх гнобителів. Голоби та інші села були спустошені польською шляхтою, що мстилася за свої поразки. «Край цей став безлюдним,— каже сучасник, — земля порожня, невпорядкована, не видно було ні міст, ні сіл — тільки поле і попіл».
Після визвольної війни експлуатація селян посилилась. Шляхтич Богошевський брав з голобчан подимне і подушне, грішми і натурою, крім того, примушував їх відробляти панщину, яка доходила вже до чотирьох — п'яти днів на тиждень з господарства.
В роки російсько-шведської війни (1700—1721 pp.), коли там у 1708 році з'явилось шведське військо, голобчани чинили запеклий опір, за що шведи в 1708 році спалили село дотла. Старі Голоби були розташовані за 3 км на північ, в районі Стахора. Тепер на цьому місці можна знайти лише уламки цегли та інші ознаки поселення людей. Після війни серед лісу, вздовж старого тракту Ковель — Мельниця, голобські селяни почали споруджувати собі житла, закладати основу сучасних Голобів.
На початку XVIII століття село належало шляхтичам Єрузальським. При Юзефі Єрузальському (1711—1728 рр.) був тут побудований римський католицький костьол в стилі барокко. У другій половині XVIII століття в центрі старовинного парку розмістився палац шляхтичів Вільгів. Тепер від нього залишився лише земляний насип. У парку була ділянка, обнесена високим частоколом, де вільно бродили дикі звірі. Тому ту частину парку довго іменували звіринцем. Про колишню велич та розкіш магнатів Вільгів свідчить кам'яна башта, яка служила раніше в'їзною брамою до палацу, та двоповерховий будинок другої половини XIX століття. В 1783 році в Головах звели церкву.
У рік возз'єднання Волині (1795 р.) у складі Росії в Голобах налічувалось 90 дворів і 615 жителів. Національний і релігійний гніт українського населення після возз'єднання послабився. Це сприяло патріотичному піднесенню голобчан під час Вітчизняної війни 1812 року. Села Голобської волості були тоді переповнені французами, саксонцями, баварцями, угорцями, які грабували населення. Ними командував генерал Шварценберг, головна квартира якого містилась в Голобах. У Голобах загарбники спустошили і перетворили в стайні навіть церкви. Борючись за своє визволення, голобчани вливались в російську армію, а також допомагали їй продовольством, фуражем, кіньми і підводами. В районі села (між Радошиним, Головами і Нужелем) відбувся запеклий бій. Могили, що збереглися, — німі свідки тих
Голоби
Сторінка 1 з 8
Голоби — селище міського типу Ковельського району. Розташоване на півдні Волинського Полісся, за 25 км від Ковеля. Залізнична станція на залізниці Луцьк — Ковель. Через Голоби проходить автомагістраль Київ — Брест. Населення — 3605 чоловік. На північ і північний схід від селища простягнувся Голобсько-Мельницький горб, утворений товщами крейди, які подекуди сягають більше 100 метрів. Околиці теперішнього селища були заселені ще в добу бронзи (II тисячоліття до н. е.), про що свідчать знахідки крем'яних виробів.
В історичних джерелах Голоби вперше згадуються в середині XVI століття, коли вони входили до складу Мельницької волості разом з Бруховичами, Козлиничами і були підпорядковані Луцькому замку. В описі Луцького замку за 1545 рік говориться: «на будівництво містка фортеці дерево возять із Мельницької волості люди господарські по імені Козлиничі, Бруховичі і Голоби». В тих же документах записано, що селяни цих сіл мусили «виконувати службу з возом і сокирою». У XVI столітті Голоби з Мельницею і Бруховичами стали володіннями Польщі. В 1544 році король Сигізмунд І передав Голоби своїй дружині Бонні, яка володіла ними до 1557 року. В 1573 році власниками Голобів стали Варвара Козинська і Юрій Збаразький, які мали там два фільварки з 61 двором, з них 22 двори городників. У той час селяни Голобів були повністю закріпачені. Феодал мав необмежену владу над кріпаками. Він міг безкарно убити або скалічити селянина. Кріпаки відбували панщину по три дні на тиждень, платили ренту і державні податки, утримували церкву і виконували ще різні повинності. Городники, що не мали польових наділів, займалися ремеслом, відбували панщину один день на тиждень.
Голобчани не мирилися з свавіллям шляхти. В період походу військ Богдана Хмельницького (1648 р.) вони вступали до повстанських селянських загонів, що діяли під Ковелем, і громили своїх гнобителів. Голоби та інші села були спустошені польською шляхтою, що мстилася за свої поразки. «Край цей став безлюдним,— каже сучасник, — земля порожня, невпорядкована, не видно було ні міст, ні сіл — тільки поле і попіл».
Після визвольної війни експлуатація селян посилилась. Шляхтич Богошевський брав з голобчан подимне і подушне, грішми і натурою, крім того, примушував їх відробляти панщину, яка доходила вже до чотирьох — п'яти днів на тиждень з господарства.
В роки російсько-шведської війни (1700—1721 pp.), коли там у 1708 році з'явилось шведське військо, голобчани чинили запеклий опір, за що шведи в 1708 році спалили село дотла. Старі Голоби були розташовані за 3 км на північ, в районі Стахора. Тепер на цьому місці можна знайти лише уламки цегли та інші ознаки поселення людей. Після війни серед лісу, вздовж старого тракту Ковель — Мельниця, голобські селяни почали споруджувати собі житла, закладати основу сучасних Голобів.
На початку XVIII століття село належало шляхтичам Єрузальським. При Юзефі Єрузальському (1711—1728 рр.) був тут побудований римський католицький костьол в стилі барокко. У другій половині XVIII століття в центрі старовинного парку розмістився палац шляхтичів Вільгів. Тепер від нього залишився лише земляний насип. У парку була ділянка, обнесена високим частоколом, де вільно бродили дикі звірі. Тому ту частину парку довго іменували звіринцем. Про колишню велич та розкіш магнатів Вільгів свідчить кам'яна башта, яка служила раніше в'їзною брамою до палацу, та двоповерховий будинок другої половини XIX століття. В 1783 році в Головах звели церкву.
У рік возз'єднання Волині (1795 р.) у складі Росії в Голобах налічувалось 90 дворів і 615 жителів. Національний і релігійний гніт українського населення після возз'єднання послабився. Це сприяло патріотичному піднесенню голобчан під час Вітчизняної війни 1812 року. Села Голобської волості були тоді переповнені французами, саксонцями, баварцями, угорцями, які грабували населення. Ними командував генерал Шварценберг, головна квартира якого містилась в Голобах. У Голобах загарбники спустошили і перетворили в стайні навіть церкви. Борючись за своє визволення, голобчани вливались в російську армію, а також допомагали їй продовольством, фуражем, кіньми і підводами. В районі села (між Радошиним, Головами і Нужелем) відбувся запеклий бій. Могили, що збереглися, — німі свідки тих