Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
У 1940 році Заболоття стало районним центром. Згідно з рішенням Волинської обласної Ради депутатів трудящих від 21 січня 1959 року воно було віднесене до категорії селищ міського типу і ввійшло до складу Старовижівського району. В 1962 році Заболоття включили до Камінь-Каширського району, а в 1965 році — передали Ратнівському району.
Місцевість навколо Заболоття — один з найбільш заболочених районів Волинської області. Тут розташовано 5 озер: на сході — Тур, на півночі — Довге, на заході — Чорне та Ковпине і на півдні — Корець. Звідси походить і назва Заболоття, тобто поселення за болотами1. На території селища та його околиць знайдено кам'яні знаряддя праці доби бронзи (II тисячоліття до н. е.).
Перша писемна згадка про Заболоття датується 1583 роком, в зв'язку з подимним оподаткуванням. В цей час село, як і решта території Волині, перебувало під владою шляхетської Польщі. В ньому налічувалося 11 димів, з яких стягувалися великі податки. На початку XVII століття власник Заболоття Кашевська віддала його в оренду шляхтичеві Чолганському. Намагаючись одержати якнайбільше прибутків, він наклав на селян непосильні податки і примушував відробляти численні повинності. їх становище погіршувалося також внаслідок постійних нападів і грабежів, які чинили слуги власника села. У своїй скарзі від 24 квітня 1619 року Чолганський писав про порушення Кашевською орендного контракту, про напади її челяді на село і утиски місцевих селян. У 1629 році Заболоття віддали в оренду шляхтичеві О. Єловицькому, який також посилив експлуатацію. В цей час у селі вже було 55 димів.
Тяжкі податки і повинності, свавілля орендарів призвели селян до цілковитого зубожіння і розорення. Шукаючи порятунку, вони почали тікати з села. Так, у 1644 році кілька десятків селян втекли до Старокостянтинова.
Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. населення Заболоття рішуче виступило проти польсько-шляхетських загарбників. Воно радо чекало наближення війська Богдана Хмельницького. Намагаючись будь-що викорінити симпатії селян до повстанської армії, польські загарбники в серпні 1648 року послали до Заболоття каральний загін на чолі з ротмістром Я. Ліневським, який жорстоко розправився з ними. Із вступом повстанської армії Богдана Хмельницького на Волинь польські війська перетворили Заболоття на свій важливий опорний пункт. Під час боїв, які розгорнулися тут у 1648 році, село було спалено.
Після закінчення визвольної війни Заболоття лишилося під Еладою шляхетської Польщі. Кращі землі захопила польська шляхта. Становище селян дедалі погіршало. Вони мали відбувати панщину по 5—6 днів на тиждень від волоки, давати з кожного господарства по три чверті вівса або жита, платити по 7,5 гроша, а також виконувати інші повинності. Щоб посилити своє панування, польська шляхта насаджувала у селі католицизм і уніатство. На початку 1795 року тут булозбудовано уніатську церкву, яка стала одним з великих землевласників. Вона мала понад 100 га кращої землі і експлуатувала дарову працю селян.
У 1795 році відбувся третій поділ Польщі, за яким Заболоття, як і вся Західна Волинь, відійшло до Росії. Було покладено край примусовому ополячуванню і покатоличенню українського населення. Проте соціальне становище селян не змінилося. Як і раніше, вони змушені були відробляти на користь поміщика різні повинності і платити натуральну та грошову ренту. У 30-х роках XIX століття Заболоття стало державним володінням, а селяни були переведені на оброк.
У 1866—1867 рр. вийшли царські укази про поземельний устрій державних селян України. Селяни Заболоття дістали право викупити у казни свої земельні наділи, але мали сплатити за них великі гроші. Царські чиновники, які перебували у селі, примушували селян і далі виконувати різні повинності. Останні скаржилися, що старшина запроваджує так звані згінні дні, використовує їх у власному господарстві, застосовує тілесні покарання. За уставною грамотою, кожний селянський двір Заболоття мав сплачувати
Заболоття
Сторінка 1 з 7
Заболоття — селище міського типу, центр селищної Ради. Розташоване на березі озера Тура, за 27 км на південний захід від районного центру. Залізнична станція з однойменною назвою на лінії Брест—Ковель—Київ. Через селище проходить автомагістраль місцевого значення Ратне — Гута. Населення —5,9 тис. чоловік. Заболоттівській селищній Раді підпорядковано село Заліси. Місцевість навколо Заболоття — один з найбільш заболочених районів Волинської області. Тут розташовано 5 озер: на сході — Тур, на півночі — Довге, на заході — Чорне та Ковпине і на півдні — Корець. Звідси походить і назва Заболоття, тобто поселення за болотами1. На території селища та його околиць знайдено кам'яні знаряддя праці доби бронзи (II тисячоліття до н. е.).
Перша писемна згадка про Заболоття датується 1583 роком, в зв'язку з подимним оподаткуванням. В цей час село, як і решта території Волині, перебувало під владою шляхетської Польщі. В ньому налічувалося 11 димів, з яких стягувалися великі податки. На початку XVII століття власник Заболоття Кашевська віддала його в оренду шляхтичеві Чолганському. Намагаючись одержати якнайбільше прибутків, він наклав на селян непосильні податки і примушував відробляти численні повинності. їх становище погіршувалося також внаслідок постійних нападів і грабежів, які чинили слуги власника села. У своїй скарзі від 24 квітня 1619 року Чолганський писав про порушення Кашевською орендного контракту, про напади її челяді на село і утиски місцевих селян. У 1629 році Заболоття віддали в оренду шляхтичеві О. Єловицькому, який також посилив експлуатацію. В цей час у селі вже було 55 димів.
Тяжкі податки і повинності, свавілля орендарів призвели селян до цілковитого зубожіння і розорення. Шукаючи порятунку, вони почали тікати з села. Так, у 1644 році кілька десятків селян втекли до Старокостянтинова.
Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. населення Заболоття рішуче виступило проти польсько-шляхетських загарбників. Воно радо чекало наближення війська Богдана Хмельницького. Намагаючись будь-що викорінити симпатії селян до повстанської армії, польські загарбники в серпні 1648 року послали до Заболоття каральний загін на чолі з ротмістром Я. Ліневським, який жорстоко розправився з ними. Із вступом повстанської армії Богдана Хмельницького на Волинь польські війська перетворили Заболоття на свій важливий опорний пункт. Під час боїв, які розгорнулися тут у 1648 році, село було спалено.
Після закінчення визвольної війни Заболоття лишилося під Еладою шляхетської Польщі. Кращі землі захопила польська шляхта. Становище селян дедалі погіршало. Вони мали відбувати панщину по 5—6 днів на тиждень від волоки, давати з кожного господарства по три чверті вівса або жита, платити по 7,5 гроша, а також виконувати інші повинності. Щоб посилити своє панування, польська шляхта насаджувала у селі католицизм і уніатство. На початку 1795 року тут булозбудовано уніатську церкву, яка стала одним з великих землевласників. Вона мала понад 100 га кращої землі і експлуатувала дарову працю селян.
У 1795 році відбувся третій поділ Польщі, за яким Заболоття, як і вся Західна Волинь, відійшло до Росії. Було покладено край примусовому ополячуванню і покатоличенню українського населення. Проте соціальне становище селян не змінилося. Як і раніше, вони змушені були відробляти на користь поміщика різні повинності і платити натуральну та грошову ренту. У 30-х роках XIX століття Заболоття стало державним володінням, а селяни були переведені на оброк.
У 1866—1867 рр. вийшли царські укази про поземельний устрій державних селян України. Селяни Заболоття дістали право викупити у казни свої земельні наділи, але мали сплатити за них великі гроші. Царські чиновники, які перебували у селі, примушували селян і далі виконувати різні повинності. Останні скаржилися, що старшина запроваджує так звані згінні дні, використовує їх у власному господарстві, застосовує тілесні покарання. За уставною грамотою, кожний селянський двір Заболоття мав сплачувати