Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Заболоття

Заболоття — селище міського типу, центр селищної Ради. Розташоване на березі озера Тура, за 27 км на південний захід від районного центру. Залізнична станція з однойменною назвою на лінії Брест—Ковель—Київ. Через селище про­ходить автомагістраль місцевого значення Ратне — Гута. Населення —5,9 тис. чоловік. Заболоттівській селищній Раді підпорядковано село Заліси.
У 1940 році Заболоття стало районним центром. Згідно з рішенням Волинської обласної Ради депутатів трудящих від 21 січня 1959 року воно було віднесене до категорії селищ міського типу і ввійшло до складу Старовижівського району. В 1962 році Заболоття включили до Камінь-Каширського району, а в 1965 році — передали Ратнівському району.
Місцевість навколо Заболоття — один з найбільш заболочених районів Волин­ської області. Тут розташовано 5 озер: на сході — Тур, на півночі — Довге, на заході — Чорне та Ковпине і на півдні — Корець. Звідси походить і назва Забо­лоття, тобто поселення за болотами1. На території селища та його околиць знай­дено кам'яні знаряддя праці доби бронзи (II тисячоліття до н. е.).
Перша писемна згадка про Заболоття датується 1583 роком, в зв'язку з подим­ним оподаткуванням. В цей час село, як і решта території Волині, перебувало під владою шляхетської Польщі. В ньому налічувалося 11 димів, з яких стягувалися великі податки. На початку XVII століття власник Заболоття Кашевська віддала його в оренду шляхтичеві Чолганському. Намагаючись одержати якнайбільше прибутків, він наклав на селян непосильні податки і примушував відробляти чис­ленні повинності. їх становище погіршувалося також внаслідок постійних нападів і грабежів, які чинили слуги власника села. У своїй скарзі від 24 квітня 1619 року Чолганський писав про порушення Кашевською орендного контракту, про напади її челяді на село і утиски місцевих селян. У 1629 році Заболоття віддали в оренду шляхтичеві О. Єловицькому, який також посилив експлуатацію. В цей час у селі вже було 55 димів.
Тяжкі податки і повинності, свавілля орендарів призвели селян до цілкови­того зубожіння і розорення. Шукаючи порятунку, вони почали тікати з села. Так, у 1644 році кілька десятків селян втекли до Старокостянтинова.
Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. населення Забо­лоття рішуче виступило проти польсько-шляхетських загарбників. Воно радо че­кало наближення війська Богдана Хмельницького. Намагаючись будь-що викорінити симпатії селян до повстанської армії, польські загарбники в серпні 1648 року послали до Заболоття каральний загін на чолі з ротмістром Я. Ліневським, який жорстоко розправився з ними. Із вступом повстанської армії Богдана Хмельниць­кого на Волинь польські війська перетворили Заболоття на свій важливий опорний пункт. Під час боїв, які розгорнулися тут у 1648 році, село було спалено.
Після закінчення визвольної війни Заболоття лишилося під Еладою шляхет­ської Польщі. Кращі землі захопила польська шляхта. Становище селян дедалі погіршало. Вони мали відбувати панщину по 5—6 днів на тиждень від волоки, да­вати з кожного господарства по три чверті вівса або жита, платити по 7,5 гроша, а також виконувати інші повинності. Щоб посилити своє панування, польська шляхта насаджувала у селі католицизм і уніатство. На початку 1795 року тут булозбудовано уніатську церкву, яка стала одним з великих землевласників. Вона мала понад 100 га кращої землі і експлуатувала дарову працю селян.
У 1795 році відбувся третій поділ Польщі, за яким Заболоття, як і вся Західна Волинь, відійшло до Росії. Було покладено край примусовому ополячуванню і покатоличенню українського населення. Проте соціальне становище селян не змі­нилося. Як і раніше, вони змушені були відробляти на користь поміщика різні повинності і платити натуральну та грошову ренту. У 30-х роках XIX століття Забо­лоття стало державним володінням, а селяни були переведені на оброк.
У 1866—1867 рр. вийшли царські укази про поземельний устрій державних селян України. Селяни Заболоття дістали право викупити у казни свої земельні наділи, але мали сплатити за них великі гроші. Царські чиновники, які перебу­вали у селі, примушували селян і далі виконувати різні повинності. Останні скаржи­лися, що старшина запроваджує так звані згінні дні, використовує їх у власному господарстві, застосовує тілесні покарання. За уставною грамотою, кожний селян­ський двір Заболоття мав сплачувати


Сучасна карта - Заболоття