Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Давня історія Берестечка тісно переплітається з історією колишнього центра удільного князівства Перемиля (тепер село Горохівського р-ну), передмістям якого воно було. Після зруйнування Перемиля татаро-монголами в 1241 році Берестечко стало самостійним поселенням. Воно згадується як село Берестки Перемильської волості в документах XV століття, зокрема в грамоті великого князя литовського Казимира Ягеллончика від 1 червня 1445 року.
Назва міста, очевидно, походить від того, що навколо нього росли берестяні ліси.
В XV — на початку XVI століття Берестечко належало Боговітинам, що, як гадають, походили від давньоруських князів Крокотків. Київський воєвода Ф. Г. Пронський, одружившись в 1544 році з Ф. Б. Боговітиною, одержав за нею в придане Берестечко. В 1547 році, за привілеєм великого литовського князя Сигізмунда II Августа, Берестечко дістало магдебурзьке право і стало містом; проте в ряді документів його називали містечком.
Склад населення містечка був досить різноманітний. У документах кінця XVI століття згадуються три великі землевласники, міщани, городники, комірники, перекупщики, ремісники тощо. Значна частина населення займалася сільським господарством. Найбільше — 57 господарств — становили городники і власники вуличних і передмісних будинків. Тут було і 17 ремісників. Всі вони сплачували відповідні побори в залежності від майнового стану.
Тоді Берестечко являло собою один з найзначніших населених пунктів краю. Саме тут у 1573 році відбулося засідання сеймика по виборах на елекційний сейм.
Надання магдебурзького права сприяло економічному розвитку і зростанню кількості населення Берестечка. Згідно з податковими відомостями за 1629 рік у ньому вже налічувалось 389 димів. Отже, населення Берестечка в цей час становило понад 2300 чоловік.
Наприкінці XVI — на початку XVII століття, коли панівні верстви населення західноукраїнських земель почали відходити від православ'я до католицизму, власники Берестечка також проявляють хитання. Наступник князя Ф. Г. Пронського луцький староста О. Пронський після відвідання в 1595 році Риму прийняв католицтво. Незабаром він став кальвіністом, як і новий власник Берестечка граф А. Лещинський. У другій чверті XVII століття, коли тут оселився онук одного з послідовників аріанського вчення Ф. Соціна2 — А. Вишоватий, Берестечко стає головним центром аріанства на Волині3.
Світову славу Берестечко здобуло у зв'язку з битвою, що відбулася поблизу нього 18-30 червня 1651 року між військами Б. Хмельницького і польського короля Яна Казимира III. Проти 150-тисячної польської армії, яка на початку червня зайняла позиції на схід від Берестечка4, виступило 100-тисячне козацьке військо разом з татарами, очолюваними ханом Іслам-Гіреєм III.
Однак напередодні вирішальної битви татари зрадили, хан віддав наказ своїй орді відходити в Крим. Через це польська армія змогла зайняти очищені від татар позиції і притиснути селянсько-козацькі війська до болотистої річки Пляшївки. Б. Хмельницький, довідавшись про зраду татар, передав командування Джалалію і поїхав до хана, щоб примусити його повернутись на поле бою. Але це було марним – хан Іслам-Гірей III не тільки не повернувся під Берестечко, а й узяв у полон Хмельницького. 10 днів пробув гетьман в ханському полоні. І лише завдяки викупу йому пощастило визволятись і приступити до формування нової армії на Поділлі.
Тимчасом селянсько-козацькі війська, оточені під Берестечком, героїчно боролися проти ворога. Завдавши значних втрат ворогові, козаки під керівництвом полковника І. Богуна побудували через болото й річку Пляшівку три греблі з возів, сідел, провіантських бочок та одягу і до ранку 1 липня вивели з оточення значну частину війська.
Довідавшись про це, польсько-шляхетські вояки вдерлися в опустілий козацький табір і почали нещадно вбивати тих, які в ньому ще лишились. 300 звитяжців прийняли на себе головний удар ворога, прикриваючи відступ основних селянсько-козацьких частин. Вони засіли на острові Журалисі і протягом цілого дня відбивали наступ переважаючих сил ворогоа. Відмовившись від запропонованого їм помилування в разі здачі в полон, ці
Берестечко
Сторінка 1 з 10
Берестечко — місто районного підпорядкування, розташоване у південно-східній частині Горохівського району на стику Волинської, Львівської і Ровенської областей, у верхів'ї р. Стир, за 25 км від залізничної станції Горохів. Населення — 2,5 тис. чоловік. Назва міста, очевидно, походить від того, що навколо нього росли берестяні ліси.
В XV — на початку XVI століття Берестечко належало Боговітинам, що, як гадають, походили від давньоруських князів Крокотків. Київський воєвода Ф. Г. Пронський, одружившись в 1544 році з Ф. Б. Боговітиною, одержав за нею в придане Берестечко. В 1547 році, за привілеєм великого литовського князя Сигізмунда II Августа, Берестечко дістало магдебурзьке право і стало містом; проте в ряді документів його називали містечком.
Склад населення містечка був досить різноманітний. У документах кінця XVI століття згадуються три великі землевласники, міщани, городники, комірники, перекупщики, ремісники тощо. Значна частина населення займалася сільським господарством. Найбільше — 57 господарств — становили городники і власники вуличних і передмісних будинків. Тут було і 17 ремісників. Всі вони сплачували відповідні побори в залежності від майнового стану.
Тоді Берестечко являло собою один з найзначніших населених пунктів краю. Саме тут у 1573 році відбулося засідання сеймика по виборах на елекційний сейм.
Надання магдебурзького права сприяло економічному розвитку і зростанню кількості населення Берестечка. Згідно з податковими відомостями за 1629 рік у ньому вже налічувалось 389 димів. Отже, населення Берестечка в цей час становило понад 2300 чоловік.
Наприкінці XVI — на початку XVII століття, коли панівні верстви населення західноукраїнських земель почали відходити від православ'я до католицизму, власники Берестечка також проявляють хитання. Наступник князя Ф. Г. Пронського луцький староста О. Пронський після відвідання в 1595 році Риму прийняв католицтво. Незабаром він став кальвіністом, як і новий власник Берестечка граф А. Лещинський. У другій чверті XVII століття, коли тут оселився онук одного з послідовників аріанського вчення Ф. Соціна2 — А. Вишоватий, Берестечко стає головним центром аріанства на Волині3.
Світову славу Берестечко здобуло у зв'язку з битвою, що відбулася поблизу нього 18-30 червня 1651 року між військами Б. Хмельницького і польського короля Яна Казимира III. Проти 150-тисячної польської армії, яка на початку червня зайняла позиції на схід від Берестечка4, виступило 100-тисячне козацьке військо разом з татарами, очолюваними ханом Іслам-Гіреєм III.
Однак напередодні вирішальної битви татари зрадили, хан віддав наказ своїй орді відходити в Крим. Через це польська армія змогла зайняти очищені від татар позиції і притиснути селянсько-козацькі війська до болотистої річки Пляшївки. Б. Хмельницький, довідавшись про зраду татар, передав командування Джалалію і поїхав до хана, щоб примусити його повернутись на поле бою. Але це було марним – хан Іслам-Гірей III не тільки не повернувся під Берестечко, а й узяв у полон Хмельницького. 10 днів пробув гетьман в ханському полоні. І лише завдяки викупу йому пощастило визволятись і приступити до формування нової армії на Поділлі.
Тимчасом селянсько-козацькі війська, оточені під Берестечком, героїчно боролися проти ворога. Завдавши значних втрат ворогові, козаки під керівництвом полковника І. Богуна побудували через болото й річку Пляшівку три греблі з возів, сідел, провіантських бочок та одягу і до ранку 1 липня вивели з оточення значну частину війська.
Довідавшись про це, польсько-шляхетські вояки вдерлися в опустілий козацький табір і почали нещадно вбивати тих, які в ньому ще лишились. 300 звитяжців прийняли на себе головний удар ворога, прикриваючи відступ основних селянсько-козацьких частин. Вони засіли на острові Журалисі і протягом цілого дня відбивали наступ переважаючих сил ворогоа. Відмовившись від запропонованого їм помилування в разі здачі в полон, ці