Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Перша писемна згадка про Любешів міститься у Литовській метриці під 1484 роком. У цей час Любешівський маєток, як і більшість інших земель Волині, перебував під владою Литовського князівства. У 1547 році Любешів належав феодалові Л. Образцову, а з 1559 року став власністю князя Андрія Сангушка-Каширського. Рік у рік посилювалася феодальна експлуатація. На початку другої половини XVI століття любешівські селяни відробляли по 2—3 дні панщини на тиждень, а також сплачували натуральні й грошові податки. Після Люблінської унії 1569 року Любешів опинився під владою шляхетської Польщі. Становище селянства дедалі погіршало. Третій Литовський статут 1588 року остаточно закріпачив селян і збільшив строк розшуку селян-втікачів до 20 років. Закріпачення селянства супроводжувалося посиленням влади феодалів над кріпаками, яка стала необмеженою. Селянин не тільки був власністю феодала, але останній міг безкарно його убити або скалічити. Це право передавалося і орендарям.
Зростання товарно-грошових відносин сприяло розвитку ремесла і торгівлі. У Любешеві жили різні за фахом ремісники: шевці, кравці, цегельники, винокури та інші. Поряд з ремеслом вони займалися сільським господарством. На початку XVII століття поблизу села проходив сухопутний торговий шлях з Литви на Волинь, який проклали кріпаки, спорудивши у непрохідних поліських болотах греблі і загати. Цим шляхом вивозили до Литви зерно, мед, худобу та ремісничі вироби.
В 40-х роках XVII століття у Любешівському маєтку панщина становила 6 днів на тиждень від лану. Крім того, селяни мусили відбувати обтяжливі шарварки, виконувати різні роботи на дворі феодала, давати підводи для вивезення панського хліба на ярмарки, доставляти дрова, а також платити грошові і натуральні податки. Повинності не були визначені, чим і зловживав феодал, самовільно їх збільшуючи.
Посилення кріпосницького гніту викликало загострення боротьби селян. Населення Любешева взяло активну участь у визвольній війні українського та білоруського народів проти шляхетської Польщі. Поблизу Пінська, який був тоді центром повіту, діяло понад 40 тис. повсталих, серед яких було багато любешівських селян.
У 1650 році в Любешеві налічувалося 86 дворів. Переважну більшість його населення становили кріпаки. Під час спустошливого нападу татар у 1653 році село і навколишні населені пункти було спалено. В Любешеві лишилося 5 дворів. Поступово село відроджувалося, і населення його збільшувалося. Наприкінці XVII століття, коли воно належало князеві Дольському, тут спорудили католицький монастир. У 1693 році Любешів дістав права містечка. Згодом при цьому монастирі було відкрито монастирську школу. В 1753—1758 рр. тут навчався Тадеуш Костюшко, який став національним героєм польського народу. Із зміцненням позицій католицької церкви посилився соціальний, національний і релігійний гніт українського населення. Монастирю було передано багато маєтків разом з кріпаками.
На початку XVIII століття власник Любешева — зять князя Дольського М. Вишневецький так само проводив політику соціального гноблення, примусової полонізації українського населення і насадження католицизму. Він силував селян розмовляти тільки польською мовою, а у 1703 році видав універсал, за яким всі жителі містечка мали прийняти уніатство і, отже, підкоритися луцькому уніатському епіскопові. Вишневецький збудував тут свій палац.
Під час Північної війни через Любешів у 1706 році пройшли шведські інтервенти на чолі з королем Карлом XII. Селяни та міська біднота вчинили їм запеклий опір, за що вороги спалили містечко. Уціліли тільки костьол і оселі католицьких ченців. Згодом Любешів знову відбудувався і став центром Любешівського графства Пінського повіту. До графства належали
Любешів
Сторінка 1 з 7
Любешів — селище міського типу, центр району. Розташований на лівому березі річки Стоходу, за 185 км від обласного центру. До найближчої залізничної станції Камінь-Каширський — 66 км. Селище зв'язане шосе з Каменем-Каширським і Ковелем, має автобусне сполучення з Луцьком, Ковелем і Пінськом та повітряне — з Луцьком. Населення —4,9 тис. чоловік. Любешівській селищній Раді підпорядковані села Великий Курінь, В'язівне, Заріка, Любешівська Воля, Проходи і Рудка. Зростання товарно-грошових відносин сприяло розвитку ремесла і торгівлі. У Любешеві жили різні за фахом ремісники: шевці, кравці, цегельники, винокури та інші. Поряд з ремеслом вони займалися сільським господарством. На початку XVII століття поблизу села проходив сухопутний торговий шлях з Литви на Волинь, який проклали кріпаки, спорудивши у непрохідних поліських болотах греблі і загати. Цим шляхом вивозили до Литви зерно, мед, худобу та ремісничі вироби.
В 40-х роках XVII століття у Любешівському маєтку панщина становила 6 днів на тиждень від лану. Крім того, селяни мусили відбувати обтяжливі шарварки, виконувати різні роботи на дворі феодала, давати підводи для вивезення панського хліба на ярмарки, доставляти дрова, а також платити грошові і натуральні податки. Повинності не були визначені, чим і зловживав феодал, самовільно їх збільшуючи.
Посилення кріпосницького гніту викликало загострення боротьби селян. Населення Любешева взяло активну участь у визвольній війні українського та білоруського народів проти шляхетської Польщі. Поблизу Пінська, який був тоді центром повіту, діяло понад 40 тис. повсталих, серед яких було багато любешівських селян.
У 1650 році в Любешеві налічувалося 86 дворів. Переважну більшість його населення становили кріпаки. Під час спустошливого нападу татар у 1653 році село і навколишні населені пункти було спалено. В Любешеві лишилося 5 дворів. Поступово село відроджувалося, і населення його збільшувалося. Наприкінці XVII століття, коли воно належало князеві Дольському, тут спорудили католицький монастир. У 1693 році Любешів дістав права містечка. Згодом при цьому монастирі було відкрито монастирську школу. В 1753—1758 рр. тут навчався Тадеуш Костюшко, який став національним героєм польського народу. Із зміцненням позицій католицької церкви посилився соціальний, національний і релігійний гніт українського населення. Монастирю було передано багато маєтків разом з кріпаками.
На початку XVIII століття власник Любешева — зять князя Дольського М. Вишневецький так само проводив політику соціального гноблення, примусової полонізації українського населення і насадження католицизму. Він силував селян розмовляти тільки польською мовою, а у 1703 році видав універсал, за яким всі жителі містечка мали прийняти уніатство і, отже, підкоритися луцькому уніатському епіскопові. Вишневецький збудував тут свій палац.
Під час Північної війни через Любешів у 1706 році пройшли шведські інтервенти на чолі з королем Карлом XII. Селяни та міська біднота вчинили їм запеклий опір, за що вороги спалили містечко. Уціліли тільки костьол і оселі католицьких ченців. Згодом Любешів знову відбудувався і став центром Любешівського графства Пінського повіту. До графства належали