Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
На території Каменя-Каширського та його околиць виявлені поселення доби бронзи (II тисячоліття до н. е.) та раннього заліза (VIII – VI століття до н. е.). Тут збереглися також залишки городища, оточеного земляним валом і ровом, та курганний могильник часів давньої Русі.
Перша згадка про Камінь-Каширський у писемних джерелах зустрічається під 1196 роком, коли волинський князь Роман Мстиславич побудував на цьому місці фортецю для захисту північних кордонів Волинської землі. Згодом тут виникло укріплене городище, яке дістало назву Кошер, або Каширськ.
У 1228 році в Каширську налічувалося 22 дими і 72 жителі. Населення займалося переважно землеробством, а також охороняло фортецю. У 1241 році під час татаро-монгольської навали фортеця була зруйнована, містечко спустошене.
У 1340 році Каширськ захопило Литовське князівство, і він став володінням литовського князя Любарта Гедіміновича.
Відразу ж почалося відновлення фортеці, будівництво якої тривало до 1366 року. Її обнесли земляним валом, побудували 12 бійниць і склади для боєприпасів і запасів продовольства. Фортеця була збудована з каменю і звідти, очевидно, дістала назву Камінь. В історичних джерелах аж до середини XVI століття вона зустрічається під обома назвами. У 1370 році в Каширську налічувалося 29 димів і проживало 122 жителі. Із загальної кількості димів 27 – були ланові і 2 – ремісницькі. Місцеві ремісники виготовляли й лагодили металеву зброю. Значна частина селян поряд з землеробством займалася полюванням.
З початку XV століття Каширськ згадується в писемних джерелах як володіння литовських князів Сангушків-Каширських.
У 1420 році він став власністю князя Г. Сангушка-Каширського. Після збройного нападу Сангушка на сусідній замок Ратне великий князь литовський Казимир IV позбавив його в 1441 році права на це володіння і продав містечко землевласнику Дериславу за 1 тис. злотих. Але незабаром Каширськ знову потрапив під владу Сангушків. 1442 року великий князь литовський Казимир IV підтвердив за князем Г. Сангушком та його спадкоємцями право на володіння ним. У 1430 році містечко дістало магдебурзьке право.
Населення Каширська дуже терпіло від сваволі князів Сангушків. У 1530 році Каширський фільварок було закладено князем А. Сангушком, який програв у карти велику суму, але наступного року викуплений за 5 тис. злотих. Великої шкоди завдавали населенню Каширська феодальні усобиці. 1561 року воно було пограбовано слугами Сангушків. У 1565 році князі Чарторийські, посварившись з Сангушками, напали на містечко і зруйнували його. Багато жителів було вбито.
Після Люблінської унії 1569 року Каширськ разом з усією Волинню захопила шляхетська Польща. Становище жителів містечка погіршало. Посилились феодальний гніт і закріпачення селян. Панщина зросла до 3-х днів на тиждень від волоки. Основним заняттям жителів, як і раніше, лишалися землеробство і полювання. У 1570 році з 48 селянських дворів 11 – мали лише присадибні ділянки. У містечку діяли 2 млини і 2 гуральні. На той час тут було 288 жителів.
Наприкінці XVI століття у зв'язку з розвитком товарно-грошових відносин зросло населення Каменя-Каширського. У 1583 році в містечку налічувалося 456 жителів і 76 дворів, у т. ч. 69 селянських, 3 двори ремісників і 4 – попів. Селянські господарства поділялись на ланові, півланові, городників і халупників, причому останні дві категорії селян дедалі збільшувалися. Закріпачені селяни сплачували на користь Сангушків грошову і натуральну ренту, відбували панщину, а також виконували різні додаткові роботи (ремонтували і споруджували будівлі, лагодили шляхи тощо). У містечку проживала невелика група міщан, переважно торговців і ремісників. Ремісники виготовляли знаряддя праці й сільськогосподарський реманент, сукно і полотно, обробляли шкіру. Джерелом існування для жителів були також полювання і рибальство.
Закріпачення місцевого населення посилилося після видання III Литовського статуту (1588 р.), який остаточно поставив селянство у становище
Камінь-Каширський
Сторінка 1 з 8
Камінь-Каширський – місто районного підпорядкування, центр Камінь-Каширського району. Розташований за 150 км на північний схід від Луцька, на берегах річки Циру (притоки Прип'яті). Залізнична станція на лінії Ковель – Камінь-Каширський. Має автобусне сполучення з Луцьком, Ковелем, Любешевом, Брестом, Ратним. Населення – 6,3 тис. чоловік. Перша згадка про Камінь-Каширський у писемних джерелах зустрічається під 1196 роком, коли волинський князь Роман Мстиславич побудував на цьому місці фортецю для захисту північних кордонів Волинської землі. Згодом тут виникло укріплене городище, яке дістало назву Кошер, або Каширськ.
У 1228 році в Каширську налічувалося 22 дими і 72 жителі. Населення займалося переважно землеробством, а також охороняло фортецю. У 1241 році під час татаро-монгольської навали фортеця була зруйнована, містечко спустошене.
У 1340 році Каширськ захопило Литовське князівство, і він став володінням литовського князя Любарта Гедіміновича.
Відразу ж почалося відновлення фортеці, будівництво якої тривало до 1366 року. Її обнесли земляним валом, побудували 12 бійниць і склади для боєприпасів і запасів продовольства. Фортеця була збудована з каменю і звідти, очевидно, дістала назву Камінь. В історичних джерелах аж до середини XVI століття вона зустрічається під обома назвами. У 1370 році в Каширську налічувалося 29 димів і проживало 122 жителі. Із загальної кількості димів 27 – були ланові і 2 – ремісницькі. Місцеві ремісники виготовляли й лагодили металеву зброю. Значна частина селян поряд з землеробством займалася полюванням.
З початку XV століття Каширськ згадується в писемних джерелах як володіння литовських князів Сангушків-Каширських.
У 1420 році він став власністю князя Г. Сангушка-Каширського. Після збройного нападу Сангушка на сусідній замок Ратне великий князь литовський Казимир IV позбавив його в 1441 році права на це володіння і продав містечко землевласнику Дериславу за 1 тис. злотих. Але незабаром Каширськ знову потрапив під владу Сангушків. 1442 року великий князь литовський Казимир IV підтвердив за князем Г. Сангушком та його спадкоємцями право на володіння ним. У 1430 році містечко дістало магдебурзьке право.
Населення Каширська дуже терпіло від сваволі князів Сангушків. У 1530 році Каширський фільварок було закладено князем А. Сангушком, який програв у карти велику суму, але наступного року викуплений за 5 тис. злотих. Великої шкоди завдавали населенню Каширська феодальні усобиці. 1561 року воно було пограбовано слугами Сангушків. У 1565 році князі Чарторийські, посварившись з Сангушками, напали на містечко і зруйнували його. Багато жителів було вбито.
Після Люблінської унії 1569 року Каширськ разом з усією Волинню захопила шляхетська Польща. Становище жителів містечка погіршало. Посилились феодальний гніт і закріпачення селян. Панщина зросла до 3-х днів на тиждень від волоки. Основним заняттям жителів, як і раніше, лишалися землеробство і полювання. У 1570 році з 48 селянських дворів 11 – мали лише присадибні ділянки. У містечку діяли 2 млини і 2 гуральні. На той час тут було 288 жителів.
Наприкінці XVI століття у зв'язку з розвитком товарно-грошових відносин зросло населення Каменя-Каширського. У 1583 році в містечку налічувалося 456 жителів і 76 дворів, у т. ч. 69 селянських, 3 двори ремісників і 4 – попів. Селянські господарства поділялись на ланові, півланові, городників і халупників, причому останні дві категорії селян дедалі збільшувалися. Закріпачені селяни сплачували на користь Сангушків грошову і натуральну ренту, відбували панщину, а також виконували різні додаткові роботи (ремонтували і споруджували будівлі, лагодили шляхи тощо). У містечку проживала невелика група міщан, переважно торговців і ремісників. Ремісники виготовляли знаряддя праці й сільськогосподарський реманент, сукно і полотно, обробляли шкіру. Джерелом існування для жителів були також полювання і рибальство.
Закріпачення місцевого населення посилилося після видання III Литовського статуту (1588 р.), який остаточно поставив селянство у становище