Сторінка 1 з 13
Ковель — місто обласного підпорядкування, центр Ковельського району. Розташований на річці Турії — правій притоці Прип'яті. Відстань до Луцька залізницею 84 км, шосе — 73 км. Ковель — значний вузол залізничних та автомобільних шляхів, які проходять на Брест, Луцьк, Сарни, Київ, Львів, Хелм, Володимир-Волинський, Камінь-Каширський та інші міста. Населення — 32,7 тис. чоловік.
На території сучасного Ковеля виявлено поселення доби бронзи (середина III тисячоліття до н. е.). Перша писемна згадка про місто датується 1310 роком, коли тут перебував майбутній польський король Казимир Великий. В 1327 році у Ковелі був замок, який того ж року розорили хрестоносці.
В середині XIV століття великий князь литовський Гедімін передав село Ковле у володіння феодалові Ф. Сангушку.
Вигідне географічне розташування села сприяло дальшому його зростанню. У 1518 році Ковле стало містом і дістало назву «Ковель». Йому було надано магдебурзьке право і дозволено провадити ярмарки і торги. Це означало звільнення, хоч і неповне, від великокнязівської адміністрації та земельних магнатів і забезпечення внутрішнього самоврядування. Згідно з цим правом міське управління складалося з ради, на чолі якої стояли бургомістр і ратмани. Щорічно мешканці міста обирали 8 чоловік, що мали бути грамотними. З їх числа ковельський староста призначав 4 ратманів, одного з них — бургомістром. Ці особи виконували адміністративні та господарські функції.
Судова влада надана була війтові і лавникам. Ковельський староста призначав війта з цехових міщан. Міщани обирали лавників. Війти і лавники лишалися на своїх посадах довічно. Судили, керуючись магдебурзьким правом, яке захищало інтереси панівних верств населення.
У 1543 році князь В. Сангушко віддав Ковель разом з навколишніми селами королеві Боні — дружині великого князя литовського Сигізмунда І, а сам узяв на заміну її маєтки в Білорусії.
Ковель був на той час типовим феодальним містом. Магдебурзьке право його було обмеженим. Повинності по озброєнню війська, будівництву, ремонту, постачанню продуктів, палива, одягу непосильним тягарем лягали на плечі населення. До того ж, трудящі мусили виконувати інші феодальні повинності: сплачувати ярмаркове, мостове мито тощо. Населення змушене також було брати участь у ремонті укріплень.
Розвиток товарно-грошових відносин сприяв зростанню грошової ренти — поряд з натуральною. У 1547 році натуральну ренту замінила грошова — по одному червінцю з кожного будинку.
Основою економіки міста було дрібне ремісниче виробництво.
У 1556 році за королівською грамотою ремісникам дозволялось створювати цехи. Ремісники об'єднувалися в цехові організації, що мали деякі привілеї. Відтоді у місті кількість ремісників збільшилась. У 1577 році їх налічувалось 42 чоловіка. Розвивалась і торгівля. Протягом року в Ковелі проводилось два ярмарки — один в січні, другий — наприкінці літа. Торгували сільськогосподарськими продуктами і ремісничими виробами, а також товарами з інших країн. Продавали худобу, шкіру, віск, м'ясо, мед, рибу, молочні продукти, одяг, взуття тощо.
У 1564 році великий князь литовський Сигізмунд Август передав Ковель, Вижву, Миляновичі та 28 прилеглих до них сіл у ленне володіння князеві А. Курбському. Жителі Ковеля зазнали ще більших утисків. Міське самоврядування фактично припинило існування, бо всіма міськими справами і судом керував ставленик Курбського — І. Келемет. Усіх, хто насмілювався протестувати, переслідували.
Жителі не мирилися з утисками. У 1571 році вони повстали. Замкнувши міські ворота, вони намагалися вбити Келемета.
9 березня 1572 року жителі Ковеля знову повстали. Цього разу Келемета було вбито.
Після смерті А. Курбського (1583 р.) Ковелем тимчасово володіла його дружина О. Семашко. Вона забирала землі у тих, хто служив у покійного князя, а також у ковельських бояр. Це обурило місцеву шляхту, яка поскаржилася польському королеві. Той наказав відібрати маєток у княгині. Місто стало власністю короля. Зацікавлений у прибутках від розвитку ремесел і торгівлі, Сигізмунд III грамотою від 1611 року поновив тут магдебурзьке право. Згодом король Владислав IV грамотою від 1635 року затвердив права і привілеї, надані його попередниками.
Дивиться також інші населені пункти району: