Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Сліди перебування давнього населення в околицях села засвідчені знахідками кам'яних виробів доби бронзи (II тисячоліття до н. е.).
До Великої Вітчизняної війни Павлівка являла собою передмістя містечка Порицька, яке було центром Порицького району. Під час війни воно було повністю зруйновано гітлерівцями. Лишилося кілька будинків та його околиця – с. Павлівка. Згідно з указом Президії Верховної Ради УРСР від 10 квітня 1951 року Порицьк було об'єднано з Павлівкою в один населений пункт Павлівка. Історичне минуле Порицька є, власне, й історією його передмістя – с. Павлівки.
Перша згадка про Порицьк належить до 1407 року, коли великий князь литовський Вітовт дав жалувану грамоту Іллі Вячковичу на володіння містечком. У цей час воно перебувало під владою Литовського князівства. Пізніше містечко придбали князі Збаразькі, внаслідок чого одна їх парость дістала назву Порицької. У 1545 році Порицьк належав князеві Олександру Порицькому.
Після Люблінської унії 1569 року Порицьк у числі інших українських міст і сіл захопила шляхетська Польща. Містечко тоді було невеликим населеним пунктом. У 1570 році в ньому налічувалося 37 будинків (з них 3 належало дрібним торговцям і 3 – ремісникам), було 2 млини. Переважна більшість населення займалася сільським господарством, частина – ремеслом і торгівлею. Пізніше Порицьком володіли князі Конєцпольські, Загоровські, а з кінця XVII століття – Чацькі. Поступово містечко зростало, збільшувалась кількість його населення. У 1629 році тут налічувалося 43 дими та близько 250 жителів.
Після третього поділу Польщі в 1795 році Порицьк увійшов до складу Росії. В 1796 році в ньому було 42 двори і 198 жителів. Містечко стало волосним центром Порицької волості Володимир-Волинського повіту. Наприкінці XVIII – на початку XIX століття Порицьк був одним з осередків культурного життя на Волині. Вихідець з сім'ї власників містечка Чацьких Тадеуш Чацький став ученим і діячем в галузі освіти. З 1803 року він працював інспектором шкіл Волинської, губернії, брав участь у розробці проекту шкільної мережі на Волині, в якому відстоював думку про поєднання в початкових і середніх школах загальної освіти з професійною підготовкою учнів. Чацький був одним із засновників Кременецького ліцею. Бібліотека Чацького в Порицьку мала понад 6 тис. книг. Крім того, в ній було багато стародруків, великі колекції грамот, карт, а також старожитностей, у т. ч. особисті речі Богдана Хмельницького. Перу Чацького належить ряд наукових праць. У 1804 році в Порицьку відкрили однокласне училище. Та переважна більшість дітей бідних селян і міщан лишалася поза ним.
Польське населення, яке проживало в Порицьку, брало участь у польському повстанні 1831 року. Так, 11 квітня біля містечка відбулася битва між польськими повстанцями на чолі з генералом Дверницьким і царськими військами.
Переважну більшість населення Порицька і Павлівки становили селяни-кріпаки. Власник маєтку граф Чацький та його управитель жорстоко поводилися з ними. Так, у 1836 році поміщицький економ Скржишевський закатував селянина Сороку. Селяни боролися проти гнобителів. Вони розправлялися з ненависними поміщиками, підпалювали їх маєтки тощо.
Згідно з інвентарними правилами 1847 року, за 59 селянськими дворами Порицька було закріплено 392 десятини землі. Після запровадження цих правил граф Чацький відібрав у селян 40 десятин землі, в т. ч. 20 десятин орної, внаслідок чого селянські наділи скоротилися. Пригноблювачем селян була і церква. Порицькій церкві у 1847 році належало 39 десятин землі, які, згідно з положенням 1842 року, змушені були обробляти селяни своїм реманентом і тяглою силою.
В результаті реформи 1861 року селяни здобули особисту волю, але становище їх лишилося тяжким. За виділені їм земельні наділи вони мали сплатити великий викуп. З 80 селянських господарств Павлівки 21 господарство зовсім не одержало польової землі (колишні городники). Селяни повністю залежали від сільської адміністрації – волосних старшин і сільських старост, які знущалися з них і примушували працювати на панів. Так, волосний старшина К. Зайончківський при введенні уставної грамоти бив селян. У скарзі на нього селяни Павлівки писали, що таке управління є продовженням ненависного
Павлівка
Сторінка 1 з 6
Павлівка – село, центр сільської Ради. Розташована на річці Лузі, за 8 км від районного центру і найближчої залізничної станції Іваничі. Шосейними шляхами зв'язана з Львовом, Гороховом, Сокалем, Іваничами та Локачами. Населення – 929 чоловік. Павлівській сільській Раді підпорядковані села Самоволя і Старосілля. До Великої Вітчизняної війни Павлівка являла собою передмістя містечка Порицька, яке було центром Порицького району. Під час війни воно було повністю зруйновано гітлерівцями. Лишилося кілька будинків та його околиця – с. Павлівка. Згідно з указом Президії Верховної Ради УРСР від 10 квітня 1951 року Порицьк було об'єднано з Павлівкою в один населений пункт Павлівка. Історичне минуле Порицька є, власне, й історією його передмістя – с. Павлівки.
Перша згадка про Порицьк належить до 1407 року, коли великий князь литовський Вітовт дав жалувану грамоту Іллі Вячковичу на володіння містечком. У цей час воно перебувало під владою Литовського князівства. Пізніше містечко придбали князі Збаразькі, внаслідок чого одна їх парость дістала назву Порицької. У 1545 році Порицьк належав князеві Олександру Порицькому.
Після Люблінської унії 1569 року Порицьк у числі інших українських міст і сіл захопила шляхетська Польща. Містечко тоді було невеликим населеним пунктом. У 1570 році в ньому налічувалося 37 будинків (з них 3 належало дрібним торговцям і 3 – ремісникам), було 2 млини. Переважна більшість населення займалася сільським господарством, частина – ремеслом і торгівлею. Пізніше Порицьком володіли князі Конєцпольські, Загоровські, а з кінця XVII століття – Чацькі. Поступово містечко зростало, збільшувалась кількість його населення. У 1629 році тут налічувалося 43 дими та близько 250 жителів.
Після третього поділу Польщі в 1795 році Порицьк увійшов до складу Росії. В 1796 році в ньому було 42 двори і 198 жителів. Містечко стало волосним центром Порицької волості Володимир-Волинського повіту. Наприкінці XVIII – на початку XIX століття Порицьк був одним з осередків культурного життя на Волині. Вихідець з сім'ї власників містечка Чацьких Тадеуш Чацький став ученим і діячем в галузі освіти. З 1803 року він працював інспектором шкіл Волинської, губернії, брав участь у розробці проекту шкільної мережі на Волині, в якому відстоював думку про поєднання в початкових і середніх школах загальної освіти з професійною підготовкою учнів. Чацький був одним із засновників Кременецького ліцею. Бібліотека Чацького в Порицьку мала понад 6 тис. книг. Крім того, в ній було багато стародруків, великі колекції грамот, карт, а також старожитностей, у т. ч. особисті речі Богдана Хмельницького. Перу Чацького належить ряд наукових праць. У 1804 році в Порицьку відкрили однокласне училище. Та переважна більшість дітей бідних селян і міщан лишалася поза ним.
Польське населення, яке проживало в Порицьку, брало участь у польському повстанні 1831 року. Так, 11 квітня біля містечка відбулася битва між польськими повстанцями на чолі з генералом Дверницьким і царськими військами.
Переважну більшість населення Порицька і Павлівки становили селяни-кріпаки. Власник маєтку граф Чацький та його управитель жорстоко поводилися з ними. Так, у 1836 році поміщицький економ Скржишевський закатував селянина Сороку. Селяни боролися проти гнобителів. Вони розправлялися з ненависними поміщиками, підпалювали їх маєтки тощо.
Згідно з інвентарними правилами 1847 року, за 59 селянськими дворами Порицька було закріплено 392 десятини землі. Після запровадження цих правил граф Чацький відібрав у селян 40 десятин землі, в т. ч. 20 десятин орної, внаслідок чого селянські наділи скоротилися. Пригноблювачем селян була і церква. Порицькій церкві у 1847 році належало 39 десятин землі, які, згідно з положенням 1842 року, змушені були обробляти селяни своїм реманентом і тяглою силою.
В результаті реформи 1861 року селяни здобули особисту волю, але становище їх лишилося тяжким. За виділені їм земельні наділи вони мали сплатити великий викуп. З 80 селянських господарств Павлівки 21 господарство зовсім не одержало польової землі (колишні городники). Селяни повністю залежали від сільської адміністрації – волосних старшин і сільських старост, які знущалися з них і примушували працювати на панів. Так, волосний старшина К. Зайончківський при введенні уставної грамоти бив селян. У скарзі на нього селяни Павлівки писали, що таке управління є продовженням ненависного