Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Назва села пов'язана з формою озера, яке розташоване поблизу нього. Перші писемні згадки про Уховецьк належать до XVI століття. У 1569 році після
Люблінської унії Волинь була загарбана шляхетською Польщею. Згідно з інвентарним описом 1570 року, із заставного маєтку П. Киселя, розташованого в Уховецьку, стягували податок з 4 димів і 2 городників. Описи 1577 і 1583 рр. свідчать, що Уховецьк в той час належав князям Острозьким. У селі тоді налічувалося 20 димів і 10 городників.
Селяни Уховецька в XVI столітті відробляли панщину 2—3 дні на тиждень від волочного господарства, сплачували грошову і натуральну ренту на користь феодала, а також подимний податок державі. 3-й Литовський статут 1588 року остаточно закріпачив селян і надав феодалам необмежену владу над ними. Населення Уховецька виступало проти соціального і національного гноблення. Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. багато селян приєдналося до повстанських загонів, які діяли під Ковелем. Повсталі громили поміщицькі маєтки і розправлялися з польською шляхтою.
Після відступу селянсько-козацького війська з Волині польська шляхта жорстоко помстилася над учасниками повстання, посилила експлуатацію селян. Панщина зросла до 5—6 днів на тиждень від волоки. Крім того, селяни з кожного господарства мали давати по три чверті вівса або жита і по 7,5 гроша та виконували різні додаткові роботи. Всі посади у державних установах займала польська шляхта. Поліцейсько-судова влада над українськими селянами була необмеженою. Шляхта нав'язувала селянам польську мову, зневажаючи українську. Початкові школи, в яких викладання велося церковнослов'янською мовою і яких в першій половині XVII століття було чимало, закривалися. Польський уряд видав кілька постанов, що обмежували права православної церкви, та насаджував католицизм і уніатство. Волинські магнати теж наказували духовенству і кріпакам своїх маєтків приймати унію, загрожуючи штрафами і позбавленням волі за відмову. Соціальний і національний гніт ще більше посилився у XVIII столітті.
У 1795 році Західна Волинь возз'єдналася з основною частиною українських земель у складі Росії. Уховецьк увійшов до Ковельського повіту Волинської губернії. Під час Вітчизняної війни 1812 року селяни Уховецька разом з солдатами вчинили опір завойовникам. Внаслідок боїв, які тут точилися, значна частина села була знищена. Зменшилися кількість господарств і чисельність населення. У 1800 році тут було 112 дворів, в яких жило 596 чоловік, а в 1812 році — 74 двори з 579 мешканцями. Уховецьком володів тоді польський шляхтич Каєтан Бобровницький. Поблизу села виникло поселення, яке дістало назву Каєтанівка. Як і раніше, селяни відробляли панщину, платили натуральну й грошову ренту.
Щоб залучити на свій бік українських селян у боротьбі з національно-визвольним рухом у Польщі, що посилився в зв'язку з революцією в країнах Західної Європи, царський уряд провів у 1847—1848 рр. інвентарну реформу і ввів інвентарні правила. Вони дещо обмежували сваволю поміщиків, але залишали селян такими ж кріпаками, якими вони були й раніше. Хоч юридично селяни мали відробляти чотириденну панщину на тиждень для тяглих дворів і триденну — для піших, але оскільки вводилась так звана урочна система, їм доводилось працювати на феодала весь тиждень.
Реформа 1861 року скасувала кріпосне право. Хоч за указом 1863 року селяни Уховецька і одержали землю, що була закріплена за ними інвентарною реформою, проте за одержані наділи їм довелося протягом майже півстоліття сплачувати великі викупні платежі, які розоряли їх господарства. Крім того, краща земля лишилася за поміщиком, а селян загнали на піски та болота. Щоб не вмерти від голоду, селяни змушені були займатися кустарними промислами, які існували в селі з давніх часів. Сільські столяри й стельмахи виробляли меблі, вози, колеса, сани, дерев'яні борони, рала тощо. Селяни носили одяг власного виробу, ходили в постолах. Тільки куркулі могли купувати речі фабричного виробництва.
У 1875 році в селі відкрили однокласне училище, на утримання якого держава асигнувала 200 крб. на рік, а громада — 335 крб. Більшість батьків не могла платити за навчання, не мала за що придбати дітям одяг та взуття. Школу
Уховецьк
Сторінка 1 з 8
Уховецьк — село, центр сільської Ради. Розташований за 21 км на схід від райцентру, за 4 км від автомагістралі Київ — Варшава. Населення —1419 чоловік. Уховецькій сільській Раді підпорядковані населені пункти Скулин і Стеблі.Назва села пов'язана з формою озера, яке розташоване поблизу нього. Перші писемні згадки про Уховецьк належать до XVI століття. У 1569 році після
Селяни Уховецька в XVI столітті відробляли панщину 2—3 дні на тиждень від волочного господарства, сплачували грошову і натуральну ренту на користь феодала, а також подимний податок державі. 3-й Литовський статут 1588 року остаточно закріпачив селян і надав феодалам необмежену владу над ними. Населення Уховецька виступало проти соціального і національного гноблення. Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. багато селян приєдналося до повстанських загонів, які діяли під Ковелем. Повсталі громили поміщицькі маєтки і розправлялися з польською шляхтою.
Після відступу селянсько-козацького війська з Волині польська шляхта жорстоко помстилася над учасниками повстання, посилила експлуатацію селян. Панщина зросла до 5—6 днів на тиждень від волоки. Крім того, селяни з кожного господарства мали давати по три чверті вівса або жита і по 7,5 гроша та виконували різні додаткові роботи. Всі посади у державних установах займала польська шляхта. Поліцейсько-судова влада над українськими селянами була необмеженою. Шляхта нав'язувала селянам польську мову, зневажаючи українську. Початкові школи, в яких викладання велося церковнослов'янською мовою і яких в першій половині XVII століття було чимало, закривалися. Польський уряд видав кілька постанов, що обмежували права православної церкви, та насаджував католицизм і уніатство. Волинські магнати теж наказували духовенству і кріпакам своїх маєтків приймати унію, загрожуючи штрафами і позбавленням волі за відмову. Соціальний і національний гніт ще більше посилився у XVIII столітті.
У 1795 році Західна Волинь возз'єдналася з основною частиною українських земель у складі Росії. Уховецьк увійшов до Ковельського повіту Волинської губернії. Під час Вітчизняної війни 1812 року селяни Уховецька разом з солдатами вчинили опір завойовникам. Внаслідок боїв, які тут точилися, значна частина села була знищена. Зменшилися кількість господарств і чисельність населення. У 1800 році тут було 112 дворів, в яких жило 596 чоловік, а в 1812 році — 74 двори з 579 мешканцями. Уховецьком володів тоді польський шляхтич Каєтан Бобровницький. Поблизу села виникло поселення, яке дістало назву Каєтанівка. Як і раніше, селяни відробляли панщину, платили натуральну й грошову ренту.
Щоб залучити на свій бік українських селян у боротьбі з національно-визвольним рухом у Польщі, що посилився в зв'язку з революцією в країнах Західної Європи, царський уряд провів у 1847—1848 рр. інвентарну реформу і ввів інвентарні правила. Вони дещо обмежували сваволю поміщиків, але залишали селян такими ж кріпаками, якими вони були й раніше. Хоч юридично селяни мали відробляти чотириденну панщину на тиждень для тяглих дворів і триденну — для піших, але оскільки вводилась так звана урочна система, їм доводилось працювати на феодала весь тиждень.
Реформа 1861 року скасувала кріпосне право. Хоч за указом 1863 року селяни Уховецька і одержали землю, що була закріплена за ними інвентарною реформою, проте за одержані наділи їм довелося протягом майже півстоліття сплачувати великі викупні платежі, які розоряли їх господарства. Крім того, краща земля лишилася за поміщиком, а селян загнали на піски та болота. Щоб не вмерти від голоду, селяни змушені були займатися кустарними промислами, які існували в селі з давніх часів. Сільські столяри й стельмахи виробляли меблі, вози, колеса, сани, дерев'яні борони, рала тощо. Селяни носили одяг власного виробу, ходили в постолах. Тільки куркулі могли купувати речі фабричного виробництва.
У 1875 році в селі відкрили однокласне училище, на утримання якого держава асигнувала 200 крб. на рік, а громада — 335 крб. Більшість батьків не могла платити за навчання, не мала за що придбати дітям одяг та взуття. Школу