Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Великий Обзир

Великий Обзир – село, центр сільської Ради, якій підпорядковані населені пункти Малий Обзир і Стобихва. Розташований на лівому березі річки Стоходу, за 32 км від районного центру і залізничної станції Камінь-Каширський. Населен­ня – 1055 чоловік.
У документальних джерелах село вперше згадується 1545 року – в опису Луць­кого замку, де зазначалось, що великий князь литовський віддав село у власність князеві Льву Курцевичу.
У 1583 році село мало 40 димів – 30 ланових і 10 городників. Ним володів шляхтич І.Бокій. 15 ланових дворів платили податок по 10 грошів кожний, 15 пі­ших димів – по 5 грошів, городники – по 2 гроші. В 1583 році тут проживало 240 чоловік.
Наприкінці XVI століття в селі було 8 ринкових димів, які займалися торгів­лею, платили по 4 гроші податку. Розвиток фільваркового господарства в другій половині XVI – на початку XVII століття прискорив забудову села і зростання його населення: у 1629 році в ньому було 92 дими і 552 чол. населення, в тому числі 18 димів городників.
Селяни жили із землеробства й тваринництва, а також рибальства, бортництва, полювання, зокрема на бобрів.
У XVI столітті їм заборонили переходити від одного феодала до іншого. Пан­щина становила 5 днів на тиждень. Наприкінці XVII століття вона становила 6 днів. Відбували її всі дорослі члени сім’ї. Водночас селяни мусили сплачувати натураль­ну й грошову ренти.
Соціально-економічне гноблення доповнювалося національним і релігійним гнітом. Селянам заборонялось розмовляти рідною мовою, їх насильно окатоличу­вали. Під час визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмель­ницького селяни підпалили маєток феодала, напали на його наглядачів.
Після возз’єднання Лівобережної України з Росією село Обзир ще довго зали­шалося під владою польської шляхти. Селяни Обзира не мирилися з жорстоким гнітом. Вони нападали на поміщицькі маєтки, рубали панський ліс, знищували панські посіви. В 1695 році на знак протесту проти наступу католицизму селяни власним коштом побудували в Обзирі Преображенську церкву.
Посилення соціального й національного гноблення, епідемічні хвороби спричи­нялися до зменшення кількості населення. На початку XVIII століття в Обзирі було всього 65 дворів: тяглих селян, що мали коней, – 55 дворів і 10 – піших, налічувалось 390 чоловік населення.
В його користуванні було 1040 десятин орної землі та 520 десятин сіножатей. Кожен двір відробляв панщину 6 днів на тиждень. Крім того, селяни платили гро­шовий податок: ланові – по 15 грошів, городники – 4 і ринкові – по 10 грошів з диму. Фактично кріпаки відбували щоденну панщину, а на себе самих мали змогу трудитись хіба що вночі.
З приєднанням волинських земель до Росії у 1795 році село було включене до Ковельського повіту Волинської губернії. На цей час поруч нього заснували нове село. Спочатку його назвали Новосельцями, а з 1825 року – Малим Обзиром, на відміну від першого – Великого Обзира, як його відтоді стали називати.
Соціально-економічне гноблення майже не послабшало. Особливо жорстоко експлуатував селян на початку XIX століття поміщик Й. Чернецький. Крім вико­нання панщини та інших повинностей, кріпаки мусили з кожного двору давати феодалові полотно, сало, масло, мед, віск тощо. Панщина забирала у них цілий тиждень, отже, власний урожай нерідко гинув, бо зібрати його було нікому. У скарзі селян до Ковельського суду від 17 серпня 1818 року вказувалось, що орен­дар Заржицький примушує щоденно працювати на панщині і тих селян, які її уже відробили. А «коли хто не з’явився на роботу, приходили посланці з двору феодала, шукали господаря або члена його сім’ї, ламали двері, вікна, розкидали майно, хліб у стогах, чинили інші злочини». Та марно кріпаки шукали захисту в панського суду – скарга залишилася без будь-якого розгляду.
За інвентарним переписом 1847 – 1848 рр., в користуванні селян Великого Об­зира мало бути 2700 десятин землі, насправді ж вони обробляли лише 2580 десятин. На той час село мало 85 дворів, де проживало 510 чоловік.
Не тільки злидні, а й темрява та неписьменність гнітили селян. На весь Вели­кий Обзир уміли читати й писати тільки четверо. По реформі 1861 року тогочасна власниця Великого Обзира – поміщиця П. Бєляєва – нічого не втратила. Ко­лишнім кріпакам виділили на кожен двір присадибну ділянку і клапоть поля –


Сучасна карта - Великий Обзир