Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
У документальних джерелах село вперше згадується 1545 року – в опису Луцького замку, де зазначалось, що великий князь литовський віддав село у власність князеві Льву Курцевичу.
У 1583 році село мало 40 димів – 30 ланових і 10 городників. Ним володів шляхтич І.Бокій. 15 ланових дворів платили податок по 10 грошів кожний, 15 піших димів – по 5 грошів, городники – по 2 гроші. В 1583 році тут проживало 240 чоловік.
Наприкінці XVI століття в селі було 8 ринкових димів, які займалися торгівлею, платили по 4 гроші податку. Розвиток фільваркового господарства в другій половині XVI – на початку XVII століття прискорив забудову села і зростання його населення: у 1629 році в ньому було 92 дими і 552 чол. населення, в тому числі 18 димів городників.
Селяни жили із землеробства й тваринництва, а також рибальства, бортництва, полювання, зокрема на бобрів.
У XVI столітті їм заборонили переходити від одного феодала до іншого. Панщина становила 5 днів на тиждень. Наприкінці XVII століття вона становила 6 днів. Відбували її всі дорослі члени сім’ї. Водночас селяни мусили сплачувати натуральну й грошову ренти.
Соціально-економічне гноблення доповнювалося національним і релігійним гнітом. Селянам заборонялось розмовляти рідною мовою, їх насильно окатоличували. Під час визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького селяни підпалили маєток феодала, напали на його наглядачів.
Після возз’єднання Лівобережної України з Росією село Обзир ще довго залишалося під владою польської шляхти. Селяни Обзира не мирилися з жорстоким гнітом. Вони нападали на поміщицькі маєтки, рубали панський ліс, знищували панські посіви. В 1695 році на знак протесту проти наступу католицизму селяни власним коштом побудували в Обзирі Преображенську церкву.
Посилення соціального й національного гноблення, епідемічні хвороби спричинялися до зменшення кількості населення. На початку XVIII століття в Обзирі було всього 65 дворів: тяглих селян, що мали коней, – 55 дворів і 10 – піших, налічувалось 390 чоловік населення.
В його користуванні було 1040 десятин орної землі та 520 десятин сіножатей. Кожен двір відробляв панщину 6 днів на тиждень. Крім того, селяни платили грошовий податок: ланові – по 15 грошів, городники – 4 і ринкові – по 10 грошів з диму. Фактично кріпаки відбували щоденну панщину, а на себе самих мали змогу трудитись хіба що вночі.
З приєднанням волинських земель до Росії у 1795 році село було включене до Ковельського повіту Волинської губернії. На цей час поруч нього заснували нове село. Спочатку його назвали Новосельцями, а з 1825 року – Малим Обзиром, на відміну від першого – Великого Обзира, як його відтоді стали називати.
Соціально-економічне гноблення майже не послабшало. Особливо жорстоко експлуатував селян на початку XIX століття поміщик Й. Чернецький. Крім виконання панщини та інших повинностей, кріпаки мусили з кожного двору давати феодалові полотно, сало, масло, мед, віск тощо. Панщина забирала у них цілий тиждень, отже, власний урожай нерідко гинув, бо зібрати його було нікому. У скарзі селян до Ковельського суду від 17 серпня 1818 року вказувалось, що орендар Заржицький примушує щоденно працювати на панщині і тих селян, які її уже відробили. А «коли хто не з’явився на роботу, приходили посланці з двору феодала, шукали господаря або члена його сім’ї, ламали двері, вікна, розкидали майно, хліб у стогах, чинили інші злочини». Та марно кріпаки шукали захисту в панського суду – скарга залишилася без будь-якого розгляду.
За інвентарним переписом 1847 – 1848 рр., в користуванні селян Великого Обзира мало бути 2700 десятин землі, насправді ж вони обробляли лише 2580 десятин. На той час село мало 85 дворів, де проживало 510 чоловік.
Не тільки злидні, а й темрява та неписьменність гнітили селян. На весь Великий Обзир уміли читати й писати тільки четверо. По реформі 1861 року тогочасна власниця Великого Обзира – поміщиця П. Бєляєва – нічого не втратила. Колишнім кріпакам виділили на кожен двір присадибну ділянку і клапоть поля –
Великий Обзир
Сторінка 1 з 6
Великий Обзир – село, центр сільської Ради, якій підпорядковані населені пункти Малий Обзир і Стобихва. Розташований на лівому березі річки Стоходу, за 32 км від районного центру і залізничної станції Камінь-Каширський. Населення – 1055 чоловік. У 1583 році село мало 40 димів – 30 ланових і 10 городників. Ним володів шляхтич І.Бокій. 15 ланових дворів платили податок по 10 грошів кожний, 15 піших димів – по 5 грошів, городники – по 2 гроші. В 1583 році тут проживало 240 чоловік.
Наприкінці XVI століття в селі було 8 ринкових димів, які займалися торгівлею, платили по 4 гроші податку. Розвиток фільваркового господарства в другій половині XVI – на початку XVII століття прискорив забудову села і зростання його населення: у 1629 році в ньому було 92 дими і 552 чол. населення, в тому числі 18 димів городників.
Селяни жили із землеробства й тваринництва, а також рибальства, бортництва, полювання, зокрема на бобрів.
У XVI столітті їм заборонили переходити від одного феодала до іншого. Панщина становила 5 днів на тиждень. Наприкінці XVII століття вона становила 6 днів. Відбували її всі дорослі члени сім’ї. Водночас селяни мусили сплачувати натуральну й грошову ренти.
Соціально-економічне гноблення доповнювалося національним і релігійним гнітом. Селянам заборонялось розмовляти рідною мовою, їх насильно окатоличували. Під час визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького селяни підпалили маєток феодала, напали на його наглядачів.
Після возз’єднання Лівобережної України з Росією село Обзир ще довго залишалося під владою польської шляхти. Селяни Обзира не мирилися з жорстоким гнітом. Вони нападали на поміщицькі маєтки, рубали панський ліс, знищували панські посіви. В 1695 році на знак протесту проти наступу католицизму селяни власним коштом побудували в Обзирі Преображенську церкву.
Посилення соціального й національного гноблення, епідемічні хвороби спричинялися до зменшення кількості населення. На початку XVIII століття в Обзирі було всього 65 дворів: тяглих селян, що мали коней, – 55 дворів і 10 – піших, налічувалось 390 чоловік населення.
В його користуванні було 1040 десятин орної землі та 520 десятин сіножатей. Кожен двір відробляв панщину 6 днів на тиждень. Крім того, селяни платили грошовий податок: ланові – по 15 грошів, городники – 4 і ринкові – по 10 грошів з диму. Фактично кріпаки відбували щоденну панщину, а на себе самих мали змогу трудитись хіба що вночі.
З приєднанням волинських земель до Росії у 1795 році село було включене до Ковельського повіту Волинської губернії. На цей час поруч нього заснували нове село. Спочатку його назвали Новосельцями, а з 1825 року – Малим Обзиром, на відміну від першого – Великого Обзира, як його відтоді стали називати.
Соціально-економічне гноблення майже не послабшало. Особливо жорстоко експлуатував селян на початку XIX століття поміщик Й. Чернецький. Крім виконання панщини та інших повинностей, кріпаки мусили з кожного двору давати феодалові полотно, сало, масло, мед, віск тощо. Панщина забирала у них цілий тиждень, отже, власний урожай нерідко гинув, бо зібрати його було нікому. У скарзі селян до Ковельського суду від 17 серпня 1818 року вказувалось, що орендар Заржицький примушує щоденно працювати на панщині і тих селян, які її уже відробили. А «коли хто не з’явився на роботу, приходили посланці з двору феодала, шукали господаря або члена його сім’ї, ламали двері, вікна, розкидали майно, хліб у стогах, чинили інші злочини». Та марно кріпаки шукали захисту в панського суду – скарга залишилася без будь-якого розгляду.
За інвентарним переписом 1847 – 1848 рр., в користуванні селян Великого Обзира мало бути 2700 десятин землі, насправді ж вони обробляли лише 2580 десятин. На той час село мало 85 дворів, де проживало 510 чоловік.
Не тільки злидні, а й темрява та неписьменність гнітили селян. На весь Великий Обзир уміли читати й писати тільки четверо. По реформі 1861 року тогочасна власниця Великого Обзира – поміщиця П. Бєляєва – нічого не втратила. Колишнім кріпакам виділили на кожен двір присадибну ділянку і клапоть поля –