Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Область утворено 4 грудня 1939 року після возз’єднання Західної України з Українською Радянською Соціалістичною Республікою. Область поділяється на 15 адміністративних районів. В її межах 10 міст, в т. ч. З міста обласного підпорядкування (Ковель, Луцьк, Нововолинськ), 21 селище міського типу, 308 сільських Рад, яким підпорядковано 1077 сільських населених пунктів.
За природними умовами область поділяється на три зони: північнополіську, південнополіську та лісостепову. Північнополіська зона, що займає 3/4 території області,– це плоска низовина, яка в районі Ковеля і Любомля має невеликі підвищення. Тут багато лісів, чагарників, боліт і торфовищ. Південнополіська і лісостепова зони області мають хвилястий рельєф, розташовані вони переважно на Волино-Подільській височині.
В області багато рік та озер. По річці Західному Бугу проходить державний кордон СРСР з Польською Народною Республікою. Ріки поліської частини області (Прип'ять, Турія, Стир, Стохід) мають низькі береги і весною широко розливаються, утворюючи численні протоки. Майже всі річки багатоводні, місцями глибокі, мають сплавне і деяке транспортне значення. Озера, яких в області налічується понад 220, багаті рибою. У верхів'ях річки Прип’яті є група озер, серед них – озеро Світязьке (одне з найбільших на Україні), а також Пулемецьке, Люцемір, Перемут, Біле, Турське, Оріхове та інші.
Близько 22 проц. території області вкрито лісами. Тут ростуть переважно сосна (45 проц.), дуб (25 проц.), а також вільха, береза, осика, граб, ялина, ясен, клен та інші породи.
Тваринний світ представлений оленями, лисицями, дикими свинями та козами, лосями, зайцями, вовками, рисями, куницями, борсуками. У ріках водиться нутрія, щур водяний, видра річкова, ондатра, велика кількість дикої водоплавної птиці.
В лісостеповій зоні – здебільшого опідзолені темно-сірі ґрунти. Місцями зустрічаються глибокі чорноземи. У поліській зоні – дерново-підзолисті, дернові та болотяні гранти, в середній смузі – дерново-підзолисті в комплексі з перегнійно-карбонатними. Болотяні і торфові ґрунти займають до 20 проц. площі області. Ведуться великі меліоративні роботи по їх осушенню.
З корисних копалин найбільше значення мають поклади кам’яного вугілля, що залягає потужними шарами в південно-західній частині області на глибині 300 – 500 м, торфу, великі масиви якого є в поліській частині області; багато тут і крейди, керамічної та гончарної глини, піску, вапняку.
Клімат області помірно-континентальний. Зима м’яка. Середня річна температура +7,2°, липнева +19, січнева – 4,8°. Кількість опадів досягає 550—600 мм на рік, більшість з них випадає влітку. Грунтово-кліматичні умови області сприяють вирощуванню високих урожаїв зернових – пшениці, жита, ячменю, гречки та технічних культур – цукрових буряків, льону-довгунця і картоплі.
Археологічні матеріали свідчать, що територія області була заселена стародавніми людьми в добу пізнього палеоліту (близько 15 тис. років тому). Залишки мисливських стоянок того часу виявлені в північній частині області –біля Каменя-Каширського, Невіра, Люб’язі. В добу неоліту (IV тисячоліття до н. е.) в південній частині Волині жили племена, які вели вже осілий спосіб життя, займалися мотичним землеробством і домашнім скотарством, значне місце в їх житті займало також і мисливство. Залишки їх поселень і поховань досліджені в Луцьку та Баєві.
В епоху міді-бронзи (III–II тисячоліття до н. е.) на території теперішньої області жило кілька різних груп племен, які приходили на зміну одна одній. В першій половині III тисячоліття до н. е. Волинь заселяли землеробсько-скотарські племена, що мали в матеріальній культурі деякі спільні риси з населенням Середнього Подунав’я. Залишки їх поселень досліджені біля села Зимного, а поховання – поблизу Амбукова, Сьомаків. Згодом у західній частині області, зокрема в Побужжі, жили племена, поширені, в основному, в Центральній Європі (культура лійчастого посуду). Біля сіл Зимного, Лежниці, Кречева, Литовежа та в інших місцях існували їх укріплені поселення.
Волинська область
Сторінка 1 з 29
Волинська область розташована на північному заході Української РСР. Центр області – місто Луцьк. На півдні вона межує з Львівською, на сході – з Ровенською областями УРСР, на півночі – з Брестською областю БРСР, на заході області проходить державний кордон СРСР з Польською Народною Республікою. Площа області – 20,2 тис. кв. км, населення – 981,4 тис. чол., густота – 49 чол. на 1 кв. км. Українців – 94,6 проц., росіян – 4,2 проц., решта – представники інших національностей. В містах проживає 32,8 проц. населення, в селах – 67,2 процента. За природними умовами область поділяється на три зони: північнополіську, південнополіську та лісостепову. Північнополіська зона, що займає 3/4 території області,– це плоска низовина, яка в районі Ковеля і Любомля має невеликі підвищення. Тут багато лісів, чагарників, боліт і торфовищ. Південнополіська і лісостепова зони області мають хвилястий рельєф, розташовані вони переважно на Волино-Подільській височині.
В області багато рік та озер. По річці Західному Бугу проходить державний кордон СРСР з Польською Народною Республікою. Ріки поліської частини області (Прип'ять, Турія, Стир, Стохід) мають низькі береги і весною широко розливаються, утворюючи численні протоки. Майже всі річки багатоводні, місцями глибокі, мають сплавне і деяке транспортне значення. Озера, яких в області налічується понад 220, багаті рибою. У верхів'ях річки Прип’яті є група озер, серед них – озеро Світязьке (одне з найбільших на Україні), а також Пулемецьке, Люцемір, Перемут, Біле, Турське, Оріхове та інші.
Близько 22 проц. території області вкрито лісами. Тут ростуть переважно сосна (45 проц.), дуб (25 проц.), а також вільха, береза, осика, граб, ялина, ясен, клен та інші породи.
Тваринний світ представлений оленями, лисицями, дикими свинями та козами, лосями, зайцями, вовками, рисями, куницями, борсуками. У ріках водиться нутрія, щур водяний, видра річкова, ондатра, велика кількість дикої водоплавної птиці.
В лісостеповій зоні – здебільшого опідзолені темно-сірі ґрунти. Місцями зустрічаються глибокі чорноземи. У поліській зоні – дерново-підзолисті, дернові та болотяні гранти, в середній смузі – дерново-підзолисті в комплексі з перегнійно-карбонатними. Болотяні і торфові ґрунти займають до 20 проц. площі області. Ведуться великі меліоративні роботи по їх осушенню.
З корисних копалин найбільше значення мають поклади кам’яного вугілля, що залягає потужними шарами в південно-західній частині області на глибині 300 – 500 м, торфу, великі масиви якого є в поліській частині області; багато тут і крейди, керамічної та гончарної глини, піску, вапняку.
Клімат області помірно-континентальний. Зима м’яка. Середня річна температура +7,2°, липнева +19, січнева – 4,8°. Кількість опадів досягає 550—600 мм на рік, більшість з них випадає влітку. Грунтово-кліматичні умови області сприяють вирощуванню високих урожаїв зернових – пшениці, жита, ячменю, гречки та технічних культур – цукрових буряків, льону-довгунця і картоплі.
Археологічні матеріали свідчать, що територія області була заселена стародавніми людьми в добу пізнього палеоліту (близько 15 тис. років тому). Залишки мисливських стоянок того часу виявлені в північній частині області –біля Каменя-Каширського, Невіра, Люб’язі. В добу неоліту (IV тисячоліття до н. е.) в південній частині Волині жили племена, які вели вже осілий спосіб життя, займалися мотичним землеробством і домашнім скотарством, значне місце в їх житті займало також і мисливство. Залишки їх поселень і поховань досліджені в Луцьку та Баєві.
В епоху міді-бронзи (III–II тисячоліття до н. е.) на території теперішньої області жило кілька різних груп племен, які приходили на зміну одна одній. В першій половині III тисячоліття до н. е. Волинь заселяли землеробсько-скотарські племена, що мали в матеріальній культурі деякі спільні риси з населенням Середнього Подунав’я. Залишки їх поселень досліджені біля села Зимного, а поховання – поблизу Амбукова, Сьомаків. Згодом у західній частині області, зокрема в Побужжі, жили племена, поширені, в основному, в Центральній Європі (культура лійчастого посуду). Біля сіл Зимного, Лежниці, Кречева, Литовежа та в інших місцях існували їх укріплені поселення.