Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Луків –давнє поселення; вперше згадується в історичних документах 1537 року. До середини XVI століття воно називалося «село Лукове» і входило до складу Холмської землі.
Село Лукове було спадковим володінням місцевих православних дворян Матвієвських, які дуже рано ополячились і окатоличились і стали іменуватися Мацейовськими. В 1557 році Лукове перейшло до С. Мацейовського – надвірного коронного маршалка польського короля Сигізмунда Августа. Того року король дав С. Мацейовському коронну грамоту, за якою дозволялося перейменувати спадкове село Лукове на містечко Мацеїв. Містечку було надане магдебурзьке право, що до деякої міри звільнило його від управління і суду воєвод, каштелянів, старост та інших чиновників. Мацеєву дозволили запровадити 3 ярмарки на рік і один щотижневий базар. Але всіма привілеями магдебурзького права скористалася насамперед міська верхівка, становище нижчих верств населення лишалося дуже тяжким. Вони так само платили високі державні податки і виконували численні феодальні повинності на користь С. Мацейовського, а з 1575 року – брацлавського воєводи А. І. Вишневецького, якому Мацейовський «за купчим записом» передав містечко. Їх жорстоко експлуатували лихварі й купці. А судові органи цілком залежали від феодала.
Дедалі більше обмеження прав міщан, національний гніт породжували гострі суперечки між міщанами і шляхтою. Тому населення Мацеєва радісно зустріло звістку про розгром польсько-шляхетських військ під Корсунем і Пилявцями в 1648 році і активно підтримало козацькі загони, що їх послав Богдан Хмельницький на Волинь допомогти селянам у боротьбі проти панів. Увесь край охопило народне повстання. Але після Зборівської угоди польська шляхта повернулася до своїх маєтків і жорстоко розправилася з повсталими.
У 1658 році Мацеїв перейшов у володіння магната Сапєги, який через 10 років продав його воєводі Мйончинському. Понад два століття містечко було центром феодальних володінь графів Мйончинських. Працею кріпаків тут були збудовані замок, численні господарські будівлі. На спорудженні замку працювали також турки, взяті в полон у 1683 році під Віднем.
Після третього поділу Польщі в 1795 році територія Західної Волині була возз'єднана з Російською державою, що об'єктивно мало прогресивне значення, бо Росія на той час була більш економічно розвинута, і, крім того, трудящі маси Західної Волині позбулися релігійного гноблення.
Відповідно до існуючого тоді в Росії адміністративного поділу Мацеїв став волосним центром Ковельського повіту. В соціально-економічному становищі жителів містечка істотних змін не сталося. Царський уряд визнав за господарем Мацеєва його права на земельні володіння, кріпаків тощо. Граф Мйончинський залишився одним з великих землевласників на Волині. У 1838 році йому належало понад 5220 десятин, з них орної землі –2110 десятин. Він мав 459 кріпаків чоловічої статі, в тому числі в Мацеєві – 59. Йому належали 3 винокурні заводи, цегельний завод, 3 водяні та кінний млин. Особливо великі прибутки А. Мйончинському давав Мацеїв. Тут він мав винокурний завод, який випускав щороку продукції на 4800 крб., шкіряний – з річною продукцією на 1000 крб. і свічковий – на 350 крб.. У першій половині XIX століття в містечку щороку відбувалося 6 одноденних ярмарків, де реалізовувалося товарів на 15–16 тис. крб. Ярмарки давали Мйончинському великий зиск, а ще більший – продаж сільськогосподарської продукції, зокрема пшениці, значну частину якої він вивозив за кордон.
Луків
Сторінка 1 з 9
Луків (до 1946 року – Мацеїв) – селище міського типу, центр Селищної Ради, розташоване за 22 км на північний захід від районного центру і за 2 км від залізничної станції Мацеїв. Населення – 3 тис. чоловік. Село Лукове було спадковим володінням місцевих православних дворян Матвієвських, які дуже рано ополячились і окатоличились і стали іменуватися Мацейовськими. В 1557 році Лукове перейшло до С. Мацейовського – надвірного коронного маршалка польського короля Сигізмунда Августа. Того року король дав С. Мацейовському коронну грамоту, за якою дозволялося перейменувати спадкове село Лукове на містечко Мацеїв. Містечку було надане магдебурзьке право, що до деякої міри звільнило його від управління і суду воєвод, каштелянів, старост та інших чиновників. Мацеєву дозволили запровадити 3 ярмарки на рік і один щотижневий базар. Але всіма привілеями магдебурзького права скористалася насамперед міська верхівка, становище нижчих верств населення лишалося дуже тяжким. Вони так само платили високі державні податки і виконували численні феодальні повинності на користь С. Мацейовського, а з 1575 року – брацлавського воєводи А. І. Вишневецького, якому Мацейовський «за купчим записом» передав містечко. Їх жорстоко експлуатували лихварі й купці. А судові органи цілком залежали від феодала.
Дедалі більше обмеження прав міщан, національний гніт породжували гострі суперечки між міщанами і шляхтою. Тому населення Мацеєва радісно зустріло звістку про розгром польсько-шляхетських військ під Корсунем і Пилявцями в 1648 році і активно підтримало козацькі загони, що їх послав Богдан Хмельницький на Волинь допомогти селянам у боротьбі проти панів. Увесь край охопило народне повстання. Але після Зборівської угоди польська шляхта повернулася до своїх маєтків і жорстоко розправилася з повсталими.
У 1658 році Мацеїв перейшов у володіння магната Сапєги, який через 10 років продав його воєводі Мйончинському. Понад два століття містечко було центром феодальних володінь графів Мйончинських. Працею кріпаків тут були збудовані замок, численні господарські будівлі. На спорудженні замку працювали також турки, взяті в полон у 1683 році під Віднем.
Після третього поділу Польщі в 1795 році територія Західної Волині була возз'єднана з Російською державою, що об'єктивно мало прогресивне значення, бо Росія на той час була більш економічно розвинута, і, крім того, трудящі маси Західної Волині позбулися релігійного гноблення.
Відповідно до існуючого тоді в Росії адміністративного поділу Мацеїв став волосним центром Ковельського повіту. В соціально-економічному становищі жителів містечка істотних змін не сталося. Царський уряд визнав за господарем Мацеєва його права на земельні володіння, кріпаків тощо. Граф Мйончинський залишився одним з великих землевласників на Волині. У 1838 році йому належало понад 5220 десятин, з них орної землі –2110 десятин. Він мав 459 кріпаків чоловічої статі, в тому числі в Мацеєві – 59. Йому належали 3 винокурні заводи, цегельний завод, 3 водяні та кінний млин. Особливо великі прибутки А. Мйончинському давав Мацеїв. Тут він мав винокурний завод, який випускав щороку продукції на 4800 крб., шкіряний – з річною продукцією на 1000 крб. і свічковий – на 350 крб.. У першій половині XIX століття в містечку щороку відбувалося 6 одноденних ярмарків, де реалізовувалося товарів на 15–16 тис. крб. Ярмарки давали Мйончинському великий зиск, а ще більший – продаж сільськогосподарської продукції, зокрема пшениці, значну частину якої він вивозив за кордон.