Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Селище виникло в 1924-1925 рр. на землях колонії Будки Губинські.
Село Будки Губинські має більш давню історію. Воно засноване наприкінці XVIII — початку XIX століття, коли почався масовий рух селян за визволення від кріпацтва. Налякані збройними виступами селян, поміщики поспішно продавали свої землі і переселялись у більш безпечні місця. Поміщик Сенкевич за дозволом царського уряду розпродав свої землі колоністам — німцям, чехам і полякам. Тут вони заснували колонію, яка дістала назву Будки Губинські. За переказами, ця назва походить від того, що перші переселенці з сусіднього села Губина будували для себе тимчасові житла «будки» в затишному низинному місці.
Колоністи вирощували пшеницю, жито і гречку. Вони мали також прибуток і від виробництва свинини, молока і масла. Це були здебільшого куркульські господарства, що експлуатували вільнонайману працю бідних безземельних селян навколишніх сіл.
Після побудови станції біля неї почали оселятися купці, які скуповували сільськогосподарську продукцію і відправляли її залізницею до Варшави, Кракова, Лодзі та інших міст. Поряд зі станцією купці почали будувати склади, житлові будинки та інші приміщення. Зокрема, торговець худобою чех Йозеф Козак побудував для утримання свиней і великої рогатої худоби спеціальні приміщення. В 30-х роках в Сенкевичівці було споруджено паровий млин, два цегельні заводи. Купець Бергер відкрив великий магазин, в якому продавалися тканини, готовий одяг, плуги, борони, сівалки, будівельні матеріали тощо.
Селище набирало промислово-торговельного характеру. Тут відбувалися щотижневі ярмарки. Сюди приходили найматися на роботу збіднілі селяни з навколишніх сіл. Деякі з них ставали постійними робітниками, інші — сезонними.
Населення Сенкевичівки досить швидко зростало. Якщо на початку 30-х років тут було тільки 173 жителі, то в 1938 році —875 чоловік.
Становище робітників було надзвичайно тяжким. Робочий день тривав 12—13 годин на добу, а на вантажних роботах — від зорі до зорі. Робітники та їхні сім'ї жили в жахливих злиднях, в умовах безпросвітної темряви.
В єдиній школі, яка відкрилася тут, навчалися тільки діти найбільш заможної частини населення.
На знак протесту проти жорстокої експлуатації робітники страйкували. В 1934 році в Сенкевичівці виникла перша професійна спілка, до складу якої входило до 40 робітників і безземельних селян, що жили за рахунок випадкових заробітків. Серед них були представники різних національностей: українці, поляки, чехи, німці. Керував спілкою поляк Альфонс Беднарик. Члени спілки організовували страйки, вимагали підвищення заробітної плати, скорочення робочого дня. Профспілка створила страхову касу, члени якої сплачували щомісячні внески в сумі 50 грошів. Ці кошти йшли на допомогу сім'ям безробітних. Велику роботу провела профспілка по згуртуванню робітників, щоб дати відсіч гнобителям, проте вона спочатку боролася лише за поліпшення економічних умов життя робітників, а політичної цілеспрямованості ще не мала.
В 1934 році в Сенкевичівці виник осередок КПЗУ, який був підпорядкований партійній організації с. Шклиня. Партійний осередок очолював В. 1. Ярмолюк. До нього входили А. Й. Пермутер, С. І. Хом'як, Й. Г. Ейхман та інші — всього 7 чоловік. Зв'язок між партійною організацією с. Шклиня і Сенкевичівським осередком здійснював С. І. Синиця.
Комуністи Сенкевичівки таємно слухали радіопередачі з Москви та Києва і розповідали широким масам трудящих правду про Радянський Союз, викривали антинародний характер політики польського уряду, розповсюджували комуністичну літературу і листівки, закликали трудящих до боротьби за повне визволення від економічного і політичного гніту, за возз'єднання з Радянською Україною.
Велику політичну роботу серед населення Сенкевичівки проводив член КПЗУ В. І. Ярмолюк, який прибув сюди з Торчина. Він влаштувався на роботу в Сенке-вичівський філіал магазину львівського фабриканта К. Шапіро. Використовуючи свої поїздки до Львова за крамом, він у сувоях матерії привозив звідти політичну літературу, яку розповсюджував у Сенкевичівці і навколишніх селах Білостоку, Бискупичах (тепер Бережанка), Блудові (тепер Мирне), Воютині,
Сенкевичівка
Сторінка 1 з 6
Сенкевичівка — селище міського типу Горохівського району. Розташована за 18,5 км від районного центру на залізниці Луцьк-Львів. Залізнична станція. Населення — 1725 чоловік. Село Будки Губинські має більш давню історію. Воно засноване наприкінці XVIII — початку XIX століття, коли почався масовий рух селян за визволення від кріпацтва. Налякані збройними виступами селян, поміщики поспішно продавали свої землі і переселялись у більш безпечні місця. Поміщик Сенкевич за дозволом царського уряду розпродав свої землі колоністам — німцям, чехам і полякам. Тут вони заснували колонію, яка дістала назву Будки Губинські. За переказами, ця назва походить від того, що перші переселенці з сусіднього села Губина будували для себе тимчасові житла «будки» в затишному низинному місці.
Колоністи вирощували пшеницю, жито і гречку. Вони мали також прибуток і від виробництва свинини, молока і масла. Це були здебільшого куркульські господарства, що експлуатували вільнонайману працю бідних безземельних селян навколишніх сіл.
Після побудови станції біля неї почали оселятися купці, які скуповували сільськогосподарську продукцію і відправляли її залізницею до Варшави, Кракова, Лодзі та інших міст. Поряд зі станцією купці почали будувати склади, житлові будинки та інші приміщення. Зокрема, торговець худобою чех Йозеф Козак побудував для утримання свиней і великої рогатої худоби спеціальні приміщення. В 30-х роках в Сенкевичівці було споруджено паровий млин, два цегельні заводи. Купець Бергер відкрив великий магазин, в якому продавалися тканини, готовий одяг, плуги, борони, сівалки, будівельні матеріали тощо.
Селище набирало промислово-торговельного характеру. Тут відбувалися щотижневі ярмарки. Сюди приходили найматися на роботу збіднілі селяни з навколишніх сіл. Деякі з них ставали постійними робітниками, інші — сезонними.
Населення Сенкевичівки досить швидко зростало. Якщо на початку 30-х років тут було тільки 173 жителі, то в 1938 році —875 чоловік.
Становище робітників було надзвичайно тяжким. Робочий день тривав 12—13 годин на добу, а на вантажних роботах — від зорі до зорі. Робітники та їхні сім'ї жили в жахливих злиднях, в умовах безпросвітної темряви.
В єдиній школі, яка відкрилася тут, навчалися тільки діти найбільш заможної частини населення.
На знак протесту проти жорстокої експлуатації робітники страйкували. В 1934 році в Сенкевичівці виникла перша професійна спілка, до складу якої входило до 40 робітників і безземельних селян, що жили за рахунок випадкових заробітків. Серед них були представники різних національностей: українці, поляки, чехи, німці. Керував спілкою поляк Альфонс Беднарик. Члени спілки організовували страйки, вимагали підвищення заробітної плати, скорочення робочого дня. Профспілка створила страхову касу, члени якої сплачували щомісячні внески в сумі 50 грошів. Ці кошти йшли на допомогу сім'ям безробітних. Велику роботу провела профспілка по згуртуванню робітників, щоб дати відсіч гнобителям, проте вона спочатку боролася лише за поліпшення економічних умов життя робітників, а політичної цілеспрямованості ще не мала.
В 1934 році в Сенкевичівці виник осередок КПЗУ, який був підпорядкований партійній організації с. Шклиня. Партійний осередок очолював В. 1. Ярмолюк. До нього входили А. Й. Пермутер, С. І. Хом'як, Й. Г. Ейхман та інші — всього 7 чоловік. Зв'язок між партійною організацією с. Шклиня і Сенкевичівським осередком здійснював С. І. Синиця.
Комуністи Сенкевичівки таємно слухали радіопередачі з Москви та Києва і розповідали широким масам трудящих правду про Радянський Союз, викривали антинародний характер політики польського уряду, розповсюджували комуністичну літературу і листівки, закликали трудящих до боротьби за повне визволення від економічного і політичного гніту, за возз'єднання з Радянською Україною.
Велику політичну роботу серед населення Сенкевичівки проводив член КПЗУ В. І. Ярмолюк, який прибув сюди з Торчина. Він влаштувався на роботу в Сенке-вичівський філіал магазину львівського фабриканта К. Шапіро. Використовуючи свої поїздки до Львова за крамом, він у сувоях матерії привозив звідти політичну літературу, яку розповсюджував у Сенкевичівці і навколишніх селах Білостоку, Бискупичах (тепер Бережанка), Блудові (тепер Мирне), Воютині,