Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
На околиці Чарукова, серед боліт, радянські археологи виявили залишки городища часів Київської Русі, а поблизу двох курганів у районі села знайдено залізний наконечник стріли того ж періоду. Ці знахідки свідчать, що вже в XI —XIII століттях територія сучасного Чарукова була заселена.
Перша письмова згадка про Чаруків належить до кінця XV століття. 4 липня 1494 року в Луцьку складено документ з приводу продажу Чаруківського маєтку. В купчій сказано, що Андрушко Русинович «...продал есьми Чаруковськое подворье в местце окольном городе в Луцку отчину и дедину свою княгине Марии Семеновой Ровенской на вечность».
Наприкінці XVI століття Чаруків був невеликим селом. Тут налічувалося 18 господарств, що володіли ланом або півланом землі, 11 городників, 3 колоністи волочні (тобто ті, яким належали ділянки землі в одну волоку), 2 дрібні землевласники, т. зв. бояри, і піп. Я. Грущицький, власник села, примушував селян не тільки платити численні грошові й натуральні чинші, а й виконувати різні роботи в маєтку. Найбільш експлуатованою частиною були городники.
Усобиці феодалів, наїзди на маєтки з метою пограбування були звичайним явищем в умовах розгулу анархії в Речі Посполитій. Від цього терпіли насамперед селяни. Так, із скарги С. Ножовського, слуги відомого магната князя Я. Острозького, від 10 березня 1596 року довідуємось, що коли він проїздив через Чаруків з групою селян, на нього напав управитель маєтку Яроцький із своїми стражниками, захопив і ув'язнив кілька чоловік, а двох, які вчинили опір, спалив живцем у полі на могилі.
Свавілля шляхти, посилення кріпосницького гніту, збільшення панщини, яка в середині XVII століття досягла 6 днів на тиждень, викликали незадоволення селян. Народний гнів, що тамувався протягом століть, вибухнув під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького. Селяни відмовлялися виконувати феодальні повинності. В районі Чарукова діяв загін повстанців, який у липні 1648 року напав на панський маєток у с. Городищі. В березні 1649 року місцеві селяни і один із козацьких загонів Хмельницького розорили маєток у Чарукові і знищили багато документів, в основному записи про феодальні привілеї, панщину, оброки, подимне тощо; влітку цього ж року вони рубали поміщицький ліс і накосили 95 кіп вівса. Після укладення Зборівського договору 1649 року шляхта повернулась у свої маєтки. Чаруків ще понад 140 років перебував під владою Речі Посполитої. Лише внаслідок третього поділу Польщі в 1795 році він у складі Західної Волині відійшов до Російської держави. Однак феодально-кріпосницький гніт не послабився — на зміну одним поміщикам прийшли інші.
Тяжке соціальне становище селян, голод і злидні, антисанітарія часто викликали різні епідемічні захворювання. Особливо страшною була епідемія чуми в останні роки XVIII століття, внаслідок якої в Чарукові вимерло більше половини жителів. Лише через 100 років кількість населення досягла того рівня, що був перед епідемією. В 1893 році сільська громада поставила пам'ятник загиблим від чуми, який зберігся до наших днів.
Великим випробуванням для трудящих Чарукова була Вітчизняна війна 1812 року. Село опинилось у зоні дій головних сил російської 3-ї армії під командуванням генерала Тормасова, штаб-квартира якого була в Луцьку. Після відступу з-під Кобрина, що почався 17 серпня, всі російські війська зосередились на правому березі р. Стиру. З цього району командування систематично організовувало вилазки проти наполеонівських військ. 7 вересня 1812 року розвідка донесла, що генерал Цехмейстер з драгунськими полками Орельї та частиною наполеонівського авангарду збирається ночувати в Чарукові. Одержавши ці відомості, командуючий кавалерійським корпусом 3-ї армії генерал-лейтенант Ламберт уночі 8 вересня 1812 року переправився через річку Стир з загоном, до складу якого входили кілька сотень з козачих полків Власова і Чикільова, три ескадрони олександрійських гусар, три ескадрони татарських уланів і Арзамаський драгунський полк. Коли загін прибув у Чаруків, виявилося, що противник розташувався біля с. Несвіча на відстані однієї версти. Щоб не дати ворогові отямитися, генерал Ламберт,
Чаруків
Сторінка 1 з 9
Чаруків — село, центр сільської Ради, розташоване на правому березі р. Чорногузки, вздовж шосе Луцьк — Львів, за 22 км на захід від м. Луцька. Відстань до найближчої залізничної станції Несвіч-Волинський — 1 км. Населення —1454 чоловіка. Сільраді підпорядковані населені пункти Вигуричі, Городище, Григоровичі. Перша письмова згадка про Чаруків належить до кінця XV століття. 4 липня 1494 року в Луцьку складено документ з приводу продажу Чаруківського маєтку. В купчій сказано, що Андрушко Русинович «...продал есьми Чаруковськое подворье в местце окольном городе в Луцку отчину и дедину свою княгине Марии Семеновой Ровенской на вечность».
Наприкінці XVI століття Чаруків був невеликим селом. Тут налічувалося 18 господарств, що володіли ланом або півланом землі, 11 городників, 3 колоністи волочні (тобто ті, яким належали ділянки землі в одну волоку), 2 дрібні землевласники, т. зв. бояри, і піп. Я. Грущицький, власник села, примушував селян не тільки платити численні грошові й натуральні чинші, а й виконувати різні роботи в маєтку. Найбільш експлуатованою частиною були городники.
Усобиці феодалів, наїзди на маєтки з метою пограбування були звичайним явищем в умовах розгулу анархії в Речі Посполитій. Від цього терпіли насамперед селяни. Так, із скарги С. Ножовського, слуги відомого магната князя Я. Острозького, від 10 березня 1596 року довідуємось, що коли він проїздив через Чаруків з групою селян, на нього напав управитель маєтку Яроцький із своїми стражниками, захопив і ув'язнив кілька чоловік, а двох, які вчинили опір, спалив живцем у полі на могилі.
Свавілля шляхти, посилення кріпосницького гніту, збільшення панщини, яка в середині XVII століття досягла 6 днів на тиждень, викликали незадоволення селян. Народний гнів, що тамувався протягом століть, вибухнув під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького. Селяни відмовлялися виконувати феодальні повинності. В районі Чарукова діяв загін повстанців, який у липні 1648 року напав на панський маєток у с. Городищі. В березні 1649 року місцеві селяни і один із козацьких загонів Хмельницького розорили маєток у Чарукові і знищили багато документів, в основному записи про феодальні привілеї, панщину, оброки, подимне тощо; влітку цього ж року вони рубали поміщицький ліс і накосили 95 кіп вівса. Після укладення Зборівського договору 1649 року шляхта повернулась у свої маєтки. Чаруків ще понад 140 років перебував під владою Речі Посполитої. Лише внаслідок третього поділу Польщі в 1795 році він у складі Західної Волині відійшов до Російської держави. Однак феодально-кріпосницький гніт не послабився — на зміну одним поміщикам прийшли інші.
Тяжке соціальне становище селян, голод і злидні, антисанітарія часто викликали різні епідемічні захворювання. Особливо страшною була епідемія чуми в останні роки XVIII століття, внаслідок якої в Чарукові вимерло більше половини жителів. Лише через 100 років кількість населення досягла того рівня, що був перед епідемією. В 1893 році сільська громада поставила пам'ятник загиблим від чуми, який зберігся до наших днів.
Великим випробуванням для трудящих Чарукова була Вітчизняна війна 1812 року. Село опинилось у зоні дій головних сил російської 3-ї армії під командуванням генерала Тормасова, штаб-квартира якого була в Луцьку. Після відступу з-під Кобрина, що почався 17 серпня, всі російські війська зосередились на правому березі р. Стиру. З цього району командування систематично організовувало вилазки проти наполеонівських військ. 7 вересня 1812 року розвідка донесла, що генерал Цехмейстер з драгунськими полками Орельї та частиною наполеонівського авангарду збирається ночувати в Чарукові. Одержавши ці відомості, командуючий кавалерійським корпусом 3-ї армії генерал-лейтенант Ламберт уночі 8 вересня 1812 року переправився через річку Стир з загоном, до складу якого входили кілька сотень з козачих полків Власова і Чикільова, три ескадрони олександрійських гусар, три ескадрони татарських уланів і Арзамаський драгунський полк. Коли загін прибув у Чаруків, виявилося, що противник розташувався біля с. Несвіча на відстані однієї версти. Щоб не дати ворогові отямитися, генерал Ламберт,