Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Розпуск КПП ослабив позиції антифашистського фронту, в якому комуністи були головною керівною силою. Проте спільна боротьба трудящих Польщі і Західної України проти фашизму, підготовки війни мала велике історичне значення. Вона загартувала тисячі борців за народну справу. Волинь вписала в історію визвольної боротьби не одну славетну сторінку. Спільна боротьба КПП і КПЗУ за інтереси польського і українського народів проти поміщиків і капіталістів та їх націоналістичних партій була великим вкладом у справу зміцнення дружби українського і польського народів. «Польські і українські комуністи, – говорив Владислав Гомулка, – в рядах Комуністичної партії Західної України викували цю дружбу в спільній боротьбі проти класу поміщиків і капіталістів».
Радянський уряд не раз простягав руку дружби польському народу. Проте буржуазно-поміщицький уряд Польщі відмовився від укладення договору про дружбу і взаємодопомогу і цим самим прискорив загибель Польської буржуазної держави. 1 вересня 1939 року фашистська Німеччина напала на Польщу, зламала опір польських військ і окупувала її.
За цих умов Радянський уряд не міг залишатись байдужим до долі єдинокровних братів – українців та білорусів, що жили на території Західної України і Західної Білорусії1. 17 вересня 1939 року Радянський уряд дав наказ військам перейти кордон і взяти під захист життя і майно населення західних областей України та Білорусії. В наказі бійцям Червоної Армії, підписаному командуючим Українським фронтом С. К. Тимошенком, відзначалось: «Ми йдемо не як завойовники, а як визволителі наших українських і білоруських братів».
Червона Армія на світанку 17 вересня почала свій визвольний похід. Перейшовши кордон, її частини швидко рушили на захід. Надвечір 18 вересня вони вже були в Луцьку, 19 – у Володимирі-Волинському, 20 – у Ковелі, 23 вересня радянські війська завершили визволення всієї Волині.
В багатьох містах і селах ще до приходу частин Червоної Армії створювалися революційні комітети. Робітники Луцька на чолі з комуністами створили революційний комітет і захопили пошту, телеграф, роззброїли поліцію та тюремну варту. В селищі Олиці революційний комітет заарештував магната Я. Радзівілла. У Любомлі революційний комітет і загін робітничої гвардії роззброїли поліцію, заарештували варту, прокурора і ліквідували місцеві органи влади.
Населення міст і сіл Волині зустрічало своїх визволителів хлібом-сіллю, квітами. На мітингах, які відбувалися в містах і селах, волиняни щиро дякували Комуністичній партії, Радянському урядові за визволення.
З перших же днів визволення в селах області проходили збори селян, на яких обиралися селянські комітети та народна міліція. В містах створювались тимчасові управління.
В кінці вересня 1939 року було створено Луцьке обласне тимчасове управління, головою якого обрано В. А. Бегму. Воно звернулося до населення із закликом спокійно працювати на своїх місцях, виконувати його розпорядження, які відповідають інтересам трудящих.
Тимчасові органи народної влади ліквідували старий буржуазно-поміщицький апарат і стали єдиними органами Радянської влади. Робітнича гвардія і селянські дружини охороняли народне добро та спокій громадян. На підприємствах було встановлено робітничий контроль, 8-годинний робочий день, налагоджено торгівлю та медичне обслуговування трудящих.
Тимчасові управління вели підготовку до виборів депутатів у Народні Збори Західної України. В містах і селах проводилися мітинги і збори, обговорювалися і схвалювалися звернення Львівського тимчасового управління про скликання Народних Зборів у Львові, створювалися виборчі округи, висувалися кандидати в депутати. Понад 15 тис. агітаторів роз’яснювали серед населення Положення про вибори до Народних Зборів Західної України.
22 жовтня 1939 року відбулися вибори до Народних Зборів Західної України. Депутатами було обрано найбільш активних борців за народну владу з числа робітників і селян, у т. ч. багато членів КПЗУ та колишніх політичних в’язнів, зокрема І. Н. Тишика, С. П. Бардася, К. І. Томашевича, М. А. Васюту, Ф. А.
Волинська область
Сторінка 16 з 29
керівництва партії проникла ворожа агентура. Створилась атмосфера непевності, яка і послужила основою для Виконкому Комінтерну прийняти в 1938 році рішення про розпуск КПП і разом з нею КПЗУ і КПЗБ. Після XX з’їзду КПРС з’ясувалось, що це рішення було необґрунтованим і розпуск КПП – невиправданим. Заява ЦК КПРС і Центральних Комітетів Польської об'єднаної робітничої партії, Комуністичних партій Болгарії, Італії та Фінляндії про невиправданий розпуск КПП відновила історичну справедливість. Радянський уряд не раз простягав руку дружби польському народу. Проте буржуазно-поміщицький уряд Польщі відмовився від укладення договору про дружбу і взаємодопомогу і цим самим прискорив загибель Польської буржуазної держави. 1 вересня 1939 року фашистська Німеччина напала на Польщу, зламала опір польських військ і окупувала її.
За цих умов Радянський уряд не міг залишатись байдужим до долі єдинокровних братів – українців та білорусів, що жили на території Західної України і Західної Білорусії1. 17 вересня 1939 року Радянський уряд дав наказ військам перейти кордон і взяти під захист життя і майно населення західних областей України та Білорусії. В наказі бійцям Червоної Армії, підписаному командуючим Українським фронтом С. К. Тимошенком, відзначалось: «Ми йдемо не як завойовники, а як визволителі наших українських і білоруських братів».
Червона Армія на світанку 17 вересня почала свій визвольний похід. Перейшовши кордон, її частини швидко рушили на захід. Надвечір 18 вересня вони вже були в Луцьку, 19 – у Володимирі-Волинському, 20 – у Ковелі, 23 вересня радянські війська завершили визволення всієї Волині.
В багатьох містах і селах ще до приходу частин Червоної Армії створювалися революційні комітети. Робітники Луцька на чолі з комуністами створили революційний комітет і захопили пошту, телеграф, роззброїли поліцію та тюремну варту. В селищі Олиці революційний комітет заарештував магната Я. Радзівілла. У Любомлі революційний комітет і загін робітничої гвардії роззброїли поліцію, заарештували варту, прокурора і ліквідували місцеві органи влади.
Населення міст і сіл Волині зустрічало своїх визволителів хлібом-сіллю, квітами. На мітингах, які відбувалися в містах і селах, волиняни щиро дякували Комуністичній партії, Радянському урядові за визволення.
З перших же днів визволення в селах області проходили збори селян, на яких обиралися селянські комітети та народна міліція. В містах створювались тимчасові управління.
В кінці вересня 1939 року було створено Луцьке обласне тимчасове управління, головою якого обрано В. А. Бегму. Воно звернулося до населення із закликом спокійно працювати на своїх місцях, виконувати його розпорядження, які відповідають інтересам трудящих.
Тимчасові органи народної влади ліквідували старий буржуазно-поміщицький апарат і стали єдиними органами Радянської влади. Робітнича гвардія і селянські дружини охороняли народне добро та спокій громадян. На підприємствах було встановлено робітничий контроль, 8-годинний робочий день, налагоджено торгівлю та медичне обслуговування трудящих.
Тимчасові управління вели підготовку до виборів депутатів у Народні Збори Західної України. В містах і селах проводилися мітинги і збори, обговорювалися і схвалювалися звернення Львівського тимчасового управління про скликання Народних Зборів у Львові, створювалися виборчі округи, висувалися кандидати в депутати. Понад 15 тис. агітаторів роз’яснювали серед населення Положення про вибори до Народних Зборів Західної України.
22 жовтня 1939 року відбулися вибори до Народних Зборів Західної України. Депутатами було обрано найбільш активних борців за народну владу з числа робітників і селян, у т. ч. багато членів КПЗУ та колишніх політичних в’язнів, зокрема І. Н. Тишика, С. П. Бардася, К. І. Томашевича, М. А. Васюту, Ф. А.