Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Овадне належить до старовинних українських сіл. Уперше згадується воно в історичних документах XVI століття. Згідно з люстрацією Володимир-Волинського замку 1545 року, Овадне було власністю пана Зайчинського. На той час воно входило до складу Великого князівства Литовського, але за Люблінською унією 1569 року відійшло до Польщі. За переписом 1570 року в Овадному разом з Туричанами зареєстровано 45 димів, тобто дворів, що мали польову землю і самостійне господарство, і 43 городники, які не мали польової землі. В 1599 році село належало володимирському судді Д. Павловичу.
На початку XVII століття Овадне було вже порівняно великим селом. Під час перепису 1629 року тут зареєстровано 60 димів, з яких 25 належало Я. Павловичу, 11 —С. Павловському, 17 —Ф. Яковицькому, 7 —Щенсному-Свірському. Точних даних про кількість населення немає, але якщо брати в середньому на один дим 6 чоловік (як це робить О. Баранович), то можна припустити, що в Овадному в цей час жило близько 360—380 чоловік.
Переходи і постої польських жовнірів у період визвольної війни українського народу 1648—1654 рр., спустошливі напади татар, голод, епідемії — все це зумовило зменшення кількості населення. В 1649 році в Овадному було 25 димів, у 1650 — 20, а в 1651 році — всього 8 димів.
За умовами Андрусівського перемир'я 1667 року Овадне залишилось у складі Польщі. Як свідчить перепис населення Володимирського повіту 1678 року, частиною Овадного володів К. Залеський, інша частина належала шляхтичеві Малаховському. Власники мінялися, та не мінялася гірка селянська доля. Феодали не вважали селян за людей. Для них це були раби, бидло. Нерідко селяни, рятуючись від жорстокої експлуатації, кидали рідні місця і тікали на Запоріжжя, на Лівобережну Україну. В першій половині XVIII століття поміщик Шлюбич-Зеленський скарживя, що з його сіл Овадного та Гнійного лише за один раз втекло 14 селянських сімей, які забрали і своє майно.
Після третього поділу Польщі в 1795 році Овадне відійшло до Росії і було включене до складу Вербської волості Володимир-Волинського повіту Волинської губернії. Тоді в селі налічувалося 34 двори і 198 чоловік населення.
Приєднання Овадного в складі Волині до Росії, включення його в систему інших українських земель було прогресивним явищем, бо Росія в той час була політично централізованою державою і економічно більш розвиненою, ніж Річ Посполита. Проте становище селян, як і раніше, лишалося тяжким. Власник Овадного граф М. Красицький весь час збільшував панщину, а його посіпаки, особливо управитель маєтку Яблонський, відзначалися небувалою жорстокістю. Яблонський безжалісно катував селян. Вони кілька разів скаржилися графу, але марно — граф не звертав уваги на їхні скарги. 19 квітня 1840 року Яблонський так побив дворового А. Болотюка, що той ледве міг ходити і, не стерпівши образи, покінчив життя самогубством.
За даними 10-ї ревізії (перепису) 1857—1859 рр., в Овадному жило 136 кріпаків, було 42 двори, з них ЗО — тяглих, 1 —піший, 11 —городників. До тяглих належали селянські господарства, які мали не менш як одну пару робочої худоби. Піші двори зовсім не мали худоби і користувалися меншою кількістю землі. Городники мали тільки присадибні ділянки.
Після реформи 1861 року в селі 24 лютого 1862 року була укладена уставна грамота, яка визначала земельні наділи і повинності селян. 11 господарств городників зовсім не одержали польової землі, тільки городи й сіножаті. Решта селянських дворів (31) одержали земельні наділи розміром від 9 до 17 десятин. Таким чином, понад чверть селян внаслідок «великої реформи» виявились безземельними.
Царський уряд у зв'язку з повстанням 1863 року в Польщі запровадив обов'язковий викуп землі і знизив на 20 проц. викупні платежі на Правобережній Україні. Незважаючи на це, викупна ціна землі набагато перевищувала її справжню вартість. 27 листопада 1865 року в Овадному було складено викупний акт, за яким тимчасово зобов'язані відносини припинялись і селяни переходили, за тодішньою термінологією, в категорію «селян-власників».
Овадне
Сторінка 1 з 8
Овадне — село, центр сільської Ради, розташоване за 12 км на південний схід від Володимира-Волинського, залізнична станція на лінії Ковель—Львів. З районним центром село має автобусне сполучення. Населення — 1942 чоловіка. Сільраді підпорядковані села Верба, Жовтневе (колишня назва Могильне), Маркелівка, Сіраківка. З червня 1946 до вересня 1958 року Овадне було центром Оваднівського району. На початку XVII століття Овадне було вже порівняно великим селом. Під час перепису 1629 року тут зареєстровано 60 димів, з яких 25 належало Я. Павловичу, 11 —С. Павловському, 17 —Ф. Яковицькому, 7 —Щенсному-Свірському. Точних даних про кількість населення немає, але якщо брати в середньому на один дим 6 чоловік (як це робить О. Баранович), то можна припустити, що в Овадному в цей час жило близько 360—380 чоловік.
Переходи і постої польських жовнірів у період визвольної війни українського народу 1648—1654 рр., спустошливі напади татар, голод, епідемії — все це зумовило зменшення кількості населення. В 1649 році в Овадному було 25 димів, у 1650 — 20, а в 1651 році — всього 8 димів.
За умовами Андрусівського перемир'я 1667 року Овадне залишилось у складі Польщі. Як свідчить перепис населення Володимирського повіту 1678 року, частиною Овадного володів К. Залеський, інша частина належала шляхтичеві Малаховському. Власники мінялися, та не мінялася гірка селянська доля. Феодали не вважали селян за людей. Для них це були раби, бидло. Нерідко селяни, рятуючись від жорстокої експлуатації, кидали рідні місця і тікали на Запоріжжя, на Лівобережну Україну. В першій половині XVIII століття поміщик Шлюбич-Зеленський скарживя, що з його сіл Овадного та Гнійного лише за один раз втекло 14 селянських сімей, які забрали і своє майно.
Після третього поділу Польщі в 1795 році Овадне відійшло до Росії і було включене до складу Вербської волості Володимир-Волинського повіту Волинської губернії. Тоді в селі налічувалося 34 двори і 198 чоловік населення.
Приєднання Овадного в складі Волині до Росії, включення його в систему інших українських земель було прогресивним явищем, бо Росія в той час була політично централізованою державою і економічно більш розвиненою, ніж Річ Посполита. Проте становище селян, як і раніше, лишалося тяжким. Власник Овадного граф М. Красицький весь час збільшував панщину, а його посіпаки, особливо управитель маєтку Яблонський, відзначалися небувалою жорстокістю. Яблонський безжалісно катував селян. Вони кілька разів скаржилися графу, але марно — граф не звертав уваги на їхні скарги. 19 квітня 1840 року Яблонський так побив дворового А. Болотюка, що той ледве міг ходити і, не стерпівши образи, покінчив життя самогубством.
За даними 10-ї ревізії (перепису) 1857—1859 рр., в Овадному жило 136 кріпаків, було 42 двори, з них ЗО — тяглих, 1 —піший, 11 —городників. До тяглих належали селянські господарства, які мали не менш як одну пару робочої худоби. Піші двори зовсім не мали худоби і користувалися меншою кількістю землі. Городники мали тільки присадибні ділянки.
Після реформи 1861 року в селі 24 лютого 1862 року була укладена уставна грамота, яка визначала земельні наділи і повинності селян. 11 господарств городників зовсім не одержали польової землі, тільки городи й сіножаті. Решта селянських дворів (31) одержали земельні наділи розміром від 9 до 17 десятин. Таким чином, понад чверть селян внаслідок «великої реформи» виявились безземельними.
Царський уряд у зв'язку з повстанням 1863 року в Польщі запровадив обов'язковий викуп землі і знизив на 20 проц. викупні платежі на Правобережній Україні. Незважаючи на це, викупна ціна землі набагато перевищувала її справжню вартість. 27 листопада 1865 року в Овадному було складено викупний акт, за яким тимчасово зобов'язані відносини припинялись і селяни переходили, за тодішньою термінологією, в категорію «селян-власників».