Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Військово-революційний комітет заборонив солдатам виконувати накази і розпорядження командування без підпису комітету. Всі військові частини гарнізону були зобов’язані обрати командирів і комісарів і направити своїх депутатів у будинок окружного суду. 16 листопада тут відбулися збори представників
військових частин, які обрали нову Раду солдатських депутатів, висловили довір’я військово-революційному комітету і визнали Радянський уряд на чолі з В. І. Леніним та його декрети. 5 листопада в с. Несвічі Луцького повіту відбувся з’їзд виборних 1-го Туркестанського корпусу, який висловився за передачу всієї влади Радам і підтримку Радянського уряду.
26 листопада в Луцьку зібрався IV надзвичайний з’їзд виборних Особливої армії. Робота з’їзду продовжувалась у Ровно, де знаходився штаб армії. На з’їзді більшовики вступили в блок з лівими польськими соціалістами і добились прийняття з’їздом резолюції про демократизацію армії, виборність начальників і командирів. З’їзд обрав військово-революційний комітет, який оголосив себе вищою владою в районі Особливої армії і визнав Радянський уряд.
Перемога більшовиків на IV з’їзді виборних Особливої армії, а також на III з’їзді 11-ї армії в Кременці мала вирішальне значення для боротьби за Радянську владу в усій прифронтовій частині Волині. Війська Особливої армії не підкорились Центральній раді, яка оголосила Південно-Західний і Румунський фронти «Українським фронтом». У боротьбі з військами Центральної ради, що намагались придушити Радянську владу, велику роль відіграла 126-а дивізія, якою командував О. М. Дмитрієв. «Коли більшовики Особливої армії опинялися в скрутному становищі, то завжди зверталися до Дмитрієва за збройною допомогою і неодмінно її одержували», зазначав заступник голови ВРК Південно-Західного фронту М. М. Коковихін. За допомогою солдатів 126-ї дивізії у грудні 1917 року було встановлено Радянську владу в Ровно і Дубно. На початку січня 1918 року газета «Правда» відзначала, що вся «західна фронтова частина губернії настроєна по-більшовицькому».
Революційні перетворення на Волині були перервані навалою австро-німецьких загарбників. 19 лютого 1918 року вони захопили Луцьк, а через тиждень окупували всю Волинську губернію. З допомогою Центральної ради, яка запросила їх, щоб «очистити територію України від більшовиків», окупанти розігнали Ради, земельні комітети і відновили владу поміщиків і капіталістів. Волинським губернським старостою був призначений поміщик Д. Андро. Обов’язкова постанова від 12 травня 1918 року під загрозою штрафу до 3 тис. крб. або трьох місяців ув’язнення вимагала повернення поміщикам і капіталістам всього їхнього майна. Для виконання цієї постанови із окупантів і гайдамаків на Волині були утворені численні каральні загони, які за найменший опір піддавали трудящих жорстоким покаранням.
Карателі реквізували у селян хліб, худобу, стягували великі контрибуції. Це призвело до господарського занепаду багатьох повітів Волині, зокрема західних, найбільше зруйнованих війною.
Трудящі Волині, як і всієї України, зустріли німецьких окупантів та їх ставлеників з ненавистю. Повітові старости щотижня повідомляли губернського старосту про неухильне зростання народного обурення проти окупантів і гетьманських властей. З середини травня піднімається хвиля селянських повстань. Населення містечка Сокола Луцького повіту відмовилося здати зброю й продовжувало господарювати в маєтку поміщика Стемпковського. Повітовим властям довелося звертатись за військовою допомогою до німецького командування, щоб примусити сокільців підкоритися.
Організаторами боротьби проти окупантів і гетьманських властей були комуністи, діяльність яких значно посилилася після І з’їзду КП(б)У та утворення Волинського губкому КП(б)У у вересні 1918 року на першій губернській конференції. Це сприяло і зростанню кількості більшовицьких організацій та їх чисельності. У жовтні 1918 року на Волині вже діяло 20 партійних осередків, 39 військово-революційних комітетів.
II з’їзд КП(б)У, що відбувся у жовтні 1918 року, націлив більшовиків України на підготовку трудящих до всенародної боротьби проти німецьких окупантів і гетьманщини. Боротьба неухильно розгорталася. Масовий виступ трудящих відбувся в Луцьку 2 жовтня 1918 року. З грудня того ж року на півночі Волині почалося героїчне Дубровицьке повстання, яке ліквідувало гетьманські власті і не дало можливості петлюрівцям встановити тут свої порядки. Проте в західній
Волинська область
Сторінка 10 з 29
Гвардійці заарештували коменданта, комісарів Тимчасового уряду і звільнили більшовиків з луцької тюрми.Військово-революційний комітет заборонив солдатам виконувати накази і розпорядження командування без підпису комітету. Всі військові частини гарнізону були зобов’язані обрати командирів і комісарів і направити своїх депутатів у будинок окружного суду. 16 листопада тут відбулися збори представників
26 листопада в Луцьку зібрався IV надзвичайний з’їзд виборних Особливої армії. Робота з’їзду продовжувалась у Ровно, де знаходився штаб армії. На з’їзді більшовики вступили в блок з лівими польськими соціалістами і добились прийняття з’їздом резолюції про демократизацію армії, виборність начальників і командирів. З’їзд обрав військово-революційний комітет, який оголосив себе вищою владою в районі Особливої армії і визнав Радянський уряд.
Перемога більшовиків на IV з’їзді виборних Особливої армії, а також на III з’їзді 11-ї армії в Кременці мала вирішальне значення для боротьби за Радянську владу в усій прифронтовій частині Волині. Війська Особливої армії не підкорились Центральній раді, яка оголосила Південно-Західний і Румунський фронти «Українським фронтом». У боротьбі з військами Центральної ради, що намагались придушити Радянську владу, велику роль відіграла 126-а дивізія, якою командував О. М. Дмитрієв. «Коли більшовики Особливої армії опинялися в скрутному становищі, то завжди зверталися до Дмитрієва за збройною допомогою і неодмінно її одержували», зазначав заступник голови ВРК Південно-Західного фронту М. М. Коковихін. За допомогою солдатів 126-ї дивізії у грудні 1917 року було встановлено Радянську владу в Ровно і Дубно. На початку січня 1918 року газета «Правда» відзначала, що вся «західна фронтова частина губернії настроєна по-більшовицькому».
Революційні перетворення на Волині були перервані навалою австро-німецьких загарбників. 19 лютого 1918 року вони захопили Луцьк, а через тиждень окупували всю Волинську губернію. З допомогою Центральної ради, яка запросила їх, щоб «очистити територію України від більшовиків», окупанти розігнали Ради, земельні комітети і відновили владу поміщиків і капіталістів. Волинським губернським старостою був призначений поміщик Д. Андро. Обов’язкова постанова від 12 травня 1918 року під загрозою штрафу до 3 тис. крб. або трьох місяців ув’язнення вимагала повернення поміщикам і капіталістам всього їхнього майна. Для виконання цієї постанови із окупантів і гайдамаків на Волині були утворені численні каральні загони, які за найменший опір піддавали трудящих жорстоким покаранням.
Карателі реквізували у селян хліб, худобу, стягували великі контрибуції. Це призвело до господарського занепаду багатьох повітів Волині, зокрема західних, найбільше зруйнованих війною.
Трудящі Волині, як і всієї України, зустріли німецьких окупантів та їх ставлеників з ненавистю. Повітові старости щотижня повідомляли губернського старосту про неухильне зростання народного обурення проти окупантів і гетьманських властей. З середини травня піднімається хвиля селянських повстань. Населення містечка Сокола Луцького повіту відмовилося здати зброю й продовжувало господарювати в маєтку поміщика Стемпковського. Повітовим властям довелося звертатись за військовою допомогою до німецького командування, щоб примусити сокільців підкоритися.
Організаторами боротьби проти окупантів і гетьманських властей були комуністи, діяльність яких значно посилилася після І з’їзду КП(б)У та утворення Волинського губкому КП(б)У у вересні 1918 року на першій губернській конференції. Це сприяло і зростанню кількості більшовицьких організацій та їх чисельності. У жовтні 1918 року на Волині вже діяло 20 партійних осередків, 39 військово-революційних комітетів.
II з’їзд КП(б)У, що відбувся у жовтні 1918 року, націлив більшовиків України на підготовку трудящих до всенародної боротьби проти німецьких окупантів і гетьманщини. Боротьба неухильно розгорталася. Масовий виступ трудящих відбувся в Луцьку 2 жовтня 1918 року. З грудня того ж року на півночі Волині почалося героїчне Дубровицьке повстання, яке ліквідувало гетьманські власті і не дало можливості петлюрівцям встановити тут свої порядки. Проте в західній