Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Біля Головного досліджено поселення доби пізньої бронзи (II — початок І тисячоліття до н. е.), поселення і могильник IV—III століть до н. е. В урочищі Колесі збереглося городище часів Київської Русі (X—-XI століття). Ця територія входила до складу Володимиро-Волинського князівства. У 40-х роках XIV століття вона разом з Любомлем та іншими навколишніми населеними пунктами була захоплена Литовським князівством.
Головне вперше згадується в люстрації Любомльського староства 1564 року. На той час воно перебувало у власності польського короля. Тут були понад 40 селянських господарств, а також млин і корчма. За люстрацією 1564 року, в селі проживало 15 кметів, 17 городників, 2 комірники, 2 ковалі та інші, які щороку сплачували податків і вносили різних платежів на суму 200 злотих 15 грошів.
Становище всіх категорій селянства було тяжким і безправним. Воно визначалося «Уставою на волоки», яка закріпачила селян і посилила їх експлуатацію. Залежні селяни — кмети повинні були відбувати панщину по 2 дні на тиждень від волоки, сплачувати грошову ренту в розмірі 14 грошів, а також ренту продуктами — зерном, яйцями, курми. Крім того, вони мали возити дрова до панського маєтку і відробляти інші повинності.
До 60-х років XVIII століття Головне було власністю польської корони. В 1768 році король віддав його разом з усім Любомльським староством у володіння магнату В. Браницькому. Жителі села лишилися на становищі кріпаків, зазнавали тяжкого соціального, національного та релігійного гніту.
В 1795 році після третього поділу Польщі Західна Волинь увійшла до складу Росії і возз'єдналася з основною частиною України. Населення Головного визволилося від польсько-шляхетського панування і засилля католицизму. Село стало волосним центром Володимир-Волинського повіту Волинської губернії. На кінець XVIII століття в ньому налічувалося 240 дворів і 1680 жителів.
Проте соціальне становище головненських селян не змінилося. Уряд визнав за В. Браницьким права власності на всі земельні володіння, а селяни лишилися його кріпаками. Лише в Головному графу Браницькому належало близько 6 тис. десятин землі. Найбільш родючі грунти відводилися для поміщицького господарства, а гірші віддавалися в користування селянам.
Основними галузями селянського господарства були землеробство і тваринництво. З зернових сіяли переважно жито, овес і гречку. Незначні площі займали під пшеницю, ячмінь, просо і горох. Провідне місце у тваринництві належало поголів'ю великої рогатої худоби. Багато господарств були безкінними. В 1839 році на 298 дворів в селі налічувався лише 201 кінь.
У 30—40-х роках XIX століття селяни відробляли по 2—3 дні панщини на тиждень, а також сплачували ренту. Додатковим засобом гноблення закріпаченого селянства було монопольне право поміщика на помел зерна, виробництво і продаж горілки тощо. У 30-х роках В. Браницький мав у Головному 2 корчми. В соціальному і духовному поневоленні селян-кріпаків Головного не останнє місце належало православній церкві. Магнат В. Браницький виділив для місцевої Троїцької церкви понад 190 десятин землі, для обробітку якої вона використовувала працю кріпаків.
У 1849 році царський уряд конфіскував володіння К. Браницького у Володимир-Волинському повіті. В зв'язку з цим Головне перейшло у розпорядження держави, а селяни стали державними. Після зміни юридичного становища життя селян не поліпшилося. Хоча площа землі, якою стали користуватися головненські селяни, дещо збільшилася та їм дозволялося змінювати своє місце проживання, експлуатація не зменшилася. За користування землею селяни повинні були платити великий податок і відробляти різні повинності — підводну, шляхову, постоєву та інші. Земля, ліси і луки знаходилися у власності держави.
У відповідь на жорстоку експлуатацію і повне безправ'я у 1867 році вибухнув стихійний виступ селян Головного і ряду сусідніх сіл. Селяни почали вирубувати і вивозити ліс з урочища Бабиного на площі понад 8 десятин. У вирубці взяло участь близько тисячі чоловік. В протоколі лісничого
Головне
Сторінка 1 з 7
Головне — селище міського типу, центр селищної Ради. Розташоване за 15 км на північ від районного центру і залізничної станції Любомль. Через селище проходить шосе, яке йде від асфальтованого автошляху Любомль — Брест до Ратного. Селище має автобусне сполучення з Любомлем і Заболоттям. Населення — 4100 чоловік. Головненській селищній Раді підпорядковано село Ясне. Головне вперше згадується в люстрації Любомльського староства 1564 року. На той час воно перебувало у власності польського короля. Тут були понад 40 селянських господарств, а також млин і корчма. За люстрацією 1564 року, в селі проживало 15 кметів, 17 городників, 2 комірники, 2 ковалі та інші, які щороку сплачували податків і вносили різних платежів на суму 200 злотих 15 грошів.
Становище всіх категорій селянства було тяжким і безправним. Воно визначалося «Уставою на волоки», яка закріпачила селян і посилила їх експлуатацію. Залежні селяни — кмети повинні були відбувати панщину по 2 дні на тиждень від волоки, сплачувати грошову ренту в розмірі 14 грошів, а також ренту продуктами — зерном, яйцями, курми. Крім того, вони мали возити дрова до панського маєтку і відробляти інші повинності.
До 60-х років XVIII століття Головне було власністю польської корони. В 1768 році король віддав його разом з усім Любомльським староством у володіння магнату В. Браницькому. Жителі села лишилися на становищі кріпаків, зазнавали тяжкого соціального, національного та релігійного гніту.
В 1795 році після третього поділу Польщі Західна Волинь увійшла до складу Росії і возз'єдналася з основною частиною України. Населення Головного визволилося від польсько-шляхетського панування і засилля католицизму. Село стало волосним центром Володимир-Волинського повіту Волинської губернії. На кінець XVIII століття в ньому налічувалося 240 дворів і 1680 жителів.
Проте соціальне становище головненських селян не змінилося. Уряд визнав за В. Браницьким права власності на всі земельні володіння, а селяни лишилися його кріпаками. Лише в Головному графу Браницькому належало близько 6 тис. десятин землі. Найбільш родючі грунти відводилися для поміщицького господарства, а гірші віддавалися в користування селянам.
Основними галузями селянського господарства були землеробство і тваринництво. З зернових сіяли переважно жито, овес і гречку. Незначні площі займали під пшеницю, ячмінь, просо і горох. Провідне місце у тваринництві належало поголів'ю великої рогатої худоби. Багато господарств були безкінними. В 1839 році на 298 дворів в селі налічувався лише 201 кінь.
У 30—40-х роках XIX століття селяни відробляли по 2—3 дні панщини на тиждень, а також сплачували ренту. Додатковим засобом гноблення закріпаченого селянства було монопольне право поміщика на помел зерна, виробництво і продаж горілки тощо. У 30-х роках В. Браницький мав у Головному 2 корчми. В соціальному і духовному поневоленні селян-кріпаків Головного не останнє місце належало православній церкві. Магнат В. Браницький виділив для місцевої Троїцької церкви понад 190 десятин землі, для обробітку якої вона використовувала працю кріпаків.
У 1849 році царський уряд конфіскував володіння К. Браницького у Володимир-Волинському повіті. В зв'язку з цим Головне перейшло у розпорядження держави, а селяни стали державними. Після зміни юридичного становища життя селян не поліпшилося. Хоча площа землі, якою стали користуватися головненські селяни, дещо збільшилася та їм дозволялося змінювати своє місце проживання, експлуатація не зменшилася. За користування землею селяни повинні були платити великий податок і відробляти різні повинності — підводну, шляхову, постоєву та інші. Земля, ліси і луки знаходилися у власності держави.
У відповідь на жорстоку експлуатацію і повне безправ'я у 1867 році вибухнув стихійний виступ селян Головного і ряду сусідніх сіл. Селяни почали вирубувати і вивозити ліс з урочища Бабиного на площі понад 8 десятин. У вирубці взяло участь близько тисячі чоловік. В протоколі лісничого