Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Перша згадка про Піщу зустрічається в історичних документах кінця XVIII століття. Село входило тоді до складу Пульмовського маєтку
Володимир-Волинського повіту і належало землевласнику Гутовському. В 1798 році тут налічувалося 70 дворів і 501 житель.
Переважну більшість населення Піщі становили селяни-кріпаки. В першій половині XIX століття основною формою їх експлуатації була панщина, яка доходила до 3—4 днів на тиждень. У 30—40-х роках щорічна сума прибутку поміщика Гутовського від експлуатації піщанських селян становила 842 крб. Визискувала селян-кріпаків і місцева церква, яка мала понад 95 десятин землі. Для обробітку цих земельних володінь та на інших господарських роботах церковний причт широко використовував працю селян. У 1860 році в Піщі налічувалося 96 селянських дворів і 771 житель.
Внаслідок реформи 1861 року селяни Піщі здобули особисту волю, проте соціальне становище їх залишилося тяжким. Згідно з уставною грамотою їм було виділено 1482 десятини земельних угідь, за які вони мали сплатити великий викуп. Щорічна сума викупних платежів дорівнювала 2450 крб., що було непосильним для селян. Поміщик Гутовський залишив собі кращі землі, а селянам виділив найгірші. «Землі у нас... болота, пісок»,— скаржилися селяни. Пан позбавив їх права ловити рибу в місцевих озерах, користуватися лісом. Дуже терпіли селяни також від черезсмужжя.
Грабіжницькі наслідки реформи 1861 року та свавілля феодала Гутовського привели селян Піщі до повного розорення. Охоплені великим незадоволенням, вони рішуче відмовилися визнати уставну грамоту і сплачувати передбачені нею викупні платежі. 23 березня 1863 року на сільському сході в присутності мирового посередника і пристава селяни заявили, що ніяких грошей вони не платитимуть, працювати на пана не будуть, і вимагали безплатної передачі їм землі. За наказом пристава 4 найактивніших селян було ув'язнено. У відповідь на це селяни всією громадою увірвалися в будинок волосної канцелярії і звільнили заарештованих.
Однією з поширених форм боротьби селян проти землевласника було підпалювання його лісів, будівель, сіна та іншого майна. У 1863 році в лісах Гутовського сталося чотири пожежі, які завдали йому збитків на 300 крб. Групу піщанських селян, звинувачених у підпалах, було засуджено до штрафу.
Масовий протест селян Піщі навесні 1863 року був складовою частиною великого селянського руху, який охопив усю країну. Вони відразу зрозуміли грабіжницький характер реформи 1861 року і повели проти неї рішучу боротьбу.
Налякані виступами селян, царські власті змушені були з 1 вересня 1863 року перевести селян Правобережної України, Білорусії і Литви на обов'язковий викуп. Через неспроможність селян Піщі сплатити викупну суму її двічі скорочували, і згідно з викупним актом від 17 листопада 1863 року вартість всієї викупної землі становила 9034 крб. 30 коп. Цю суму селяни мали сплатити протягом 49 років.
Боротьба селян не припинялася і в наступні роки. В зв'язку з тим, що Гутовський зволікав з переведенням селян на викуп і чинив їм різні утиски, жителі Піщі у 1868 році надіслали на нього нову скаргу київському, подільському і волинському генерал-губернатору. У цій скарзі селяни писали, що поміщик самовільно захоплює їх орні землі, накладає на них штрафи та чинить інші насильства. Такі ж скарги були надіслані на Гутовського селянами сусідніх сіл Острів'я і Затишшя. Проте царські власті стали на бік поміщика і розправилися з селянами. Всі вимоги селян були відкинуті і кілька з них заарештовані.
Отже, в пореформений період становище селян Піщі залишалося тяжким. їх нещадно експлуатував поміщик, якому належало 2900 десятин землі. Він з найменшого приводу накладав на селян штрафи (за куріння біля будинку, за потраву та інше), забороняв їм користуватися пасовищами, лісовими угіддями, наказував стріляти в селянську худобу, якщо вона випадково потрапляла на його землю.
Піща
Сторінка 1 з 8
Піща — село, центр сільської Ради. Розташована за 47 км на північний захід від районного центру і залізничної станції Любомль, на автошляху Любомль — Брест, поблизу озера Сільського. Населення — 1497 чоловік. Піщанській сільській Раді підпорядковані села Затишшя, Кам'янка і Острів'я.Перша згадка про Піщу зустрічається в історичних документах кінця XVIII століття. Село входило тоді до складу Пульмовського маєтку
Переважну більшість населення Піщі становили селяни-кріпаки. В першій половині XIX століття основною формою їх експлуатації була панщина, яка доходила до 3—4 днів на тиждень. У 30—40-х роках щорічна сума прибутку поміщика Гутовського від експлуатації піщанських селян становила 842 крб. Визискувала селян-кріпаків і місцева церква, яка мала понад 95 десятин землі. Для обробітку цих земельних володінь та на інших господарських роботах церковний причт широко використовував працю селян. У 1860 році в Піщі налічувалося 96 селянських дворів і 771 житель.
Внаслідок реформи 1861 року селяни Піщі здобули особисту волю, проте соціальне становище їх залишилося тяжким. Згідно з уставною грамотою їм було виділено 1482 десятини земельних угідь, за які вони мали сплатити великий викуп. Щорічна сума викупних платежів дорівнювала 2450 крб., що було непосильним для селян. Поміщик Гутовський залишив собі кращі землі, а селянам виділив найгірші. «Землі у нас... болота, пісок»,— скаржилися селяни. Пан позбавив їх права ловити рибу в місцевих озерах, користуватися лісом. Дуже терпіли селяни також від черезсмужжя.
Грабіжницькі наслідки реформи 1861 року та свавілля феодала Гутовського привели селян Піщі до повного розорення. Охоплені великим незадоволенням, вони рішуче відмовилися визнати уставну грамоту і сплачувати передбачені нею викупні платежі. 23 березня 1863 року на сільському сході в присутності мирового посередника і пристава селяни заявили, що ніяких грошей вони не платитимуть, працювати на пана не будуть, і вимагали безплатної передачі їм землі. За наказом пристава 4 найактивніших селян було ув'язнено. У відповідь на це селяни всією громадою увірвалися в будинок волосної канцелярії і звільнили заарештованих.
Однією з поширених форм боротьби селян проти землевласника було підпалювання його лісів, будівель, сіна та іншого майна. У 1863 році в лісах Гутовського сталося чотири пожежі, які завдали йому збитків на 300 крб. Групу піщанських селян, звинувачених у підпалах, було засуджено до штрафу.
Масовий протест селян Піщі навесні 1863 року був складовою частиною великого селянського руху, який охопив усю країну. Вони відразу зрозуміли грабіжницький характер реформи 1861 року і повели проти неї рішучу боротьбу.
Налякані виступами селян, царські власті змушені були з 1 вересня 1863 року перевести селян Правобережної України, Білорусії і Литви на обов'язковий викуп. Через неспроможність селян Піщі сплатити викупну суму її двічі скорочували, і згідно з викупним актом від 17 листопада 1863 року вартість всієї викупної землі становила 9034 крб. 30 коп. Цю суму селяни мали сплатити протягом 49 років.
Боротьба селян не припинялася і в наступні роки. В зв'язку з тим, що Гутовський зволікав з переведенням селян на викуп і чинив їм різні утиски, жителі Піщі у 1868 році надіслали на нього нову скаргу київському, подільському і волинському генерал-губернатору. У цій скарзі селяни писали, що поміщик самовільно захоплює їх орні землі, накладає на них штрафи та чинить інші насильства. Такі ж скарги були надіслані на Гутовського селянами сусідніх сіл Острів'я і Затишшя. Проте царські власті стали на бік поміщика і розправилися з селянами. Всі вимоги селян були відкинуті і кілька з них заарештовані.
Отже, в пореформений період становище селян Піщі залишалося тяжким. їх нещадно експлуатував поміщик, якому належало 2900 десятин землі. Він з найменшого приводу накладав на селян штрафи (за куріння біля будинку, за потраву та інше), забороняв їм користуватися пасовищами, лісовими угіддями, наказував стріляти в селянську худобу, якщо вона випадково потрапляла на його землю.