Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Існує легенда, що Ратнів виник на місці колишнього городища Судомира. Під час татаро-монгольської навали жителі Судомира мужньо зустріли ворогів. Ратники своїми грудьми заступили їм шлях. Та сили були нерівні. Один за одним падали захисники, хоч і сотні завойовників знайшли собі тут могили. Розлючені загарбники вщент зруйнували Судомир, після цього він уже не піднявся з руїн. Але слава про героїчну боротьбу ратників збереглася в пам'яті народній. Нове поселення на березі Чорногузки дістало назву Ратнів. Згадка про страшну навалу татаро-монголів лишилась також у назвах навколишніх сіл — Полонка, Гірка Полонка.
В історичних джерелах Ратнів уперше згадується 1577 року, коли він належав феодалу Я. Загоровському. Тоді тут налічувалося 8 селянських дворів, які мали наділи, і 3 двори городників. Ратнівці вже перебували у феодальній залежності, бо власник села вносив у казну податок від кількості в ньому дворів. Феодальні повинності селян у XVI столітті визначила волочна поміра, проведена 1557 року польсько-литовським урядом з метою збільшення прибутковості поміщицького господарства. Вона встановила постійну панщину — 2 дні на тиждень з волоки — і збільшила повинності селян. Так, сусіднє з Ратневом село Оздів мало 25 волок — ланів. Від кожної з них, крім панщини, селяни платили по 2 копи і 40 грошів чиншу, 4 пуди жита, яке вони мусили посіяти на панському полі. Селян зобов'язували також 2 дні орати і волочити, збирати посіяний хліб і складати його в скирти, привозити за кожну волоку 4 вози дров, косити сіно на панських сіножатях і привозити його в панський двір, давати стацію (спеціальний податок) на випадок приїзду пана: від 10 волок — ялівку та барана, від волоки— гуску, 2 курки, 20 яєць і віз сіна. Отже, волочна поміра узаконила панщину. За її статутом селянин повинен був працювати від сходу до заходу сонця. Хто не виходив на роботу день, платив один гріш, другий день — барана, а на третій — карався батогами. У XVII столітті, як показують інвентарі маєтків Луцького повіту, панщина зросла до 4—6 днів на тиждень від волочного чи ланового господарства. Така висока панщина не виключала грошової ренти і натуральних повинностей, які в цей час ще займали важливе місце у феодальних відносинах.
Крім важкої панщини та інших феодальних повинностей, селяни терпіли від страшної сваволі панів, що мали право на життя і смерть підданих. Все це викликало обурення трудящих мас. З особливою силою вибухнув народний гнів під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. Жителі багатьох сіл, розташованих навколо Луцька, в т. ч. й Ратнева, очолені міщанином Липкою, за допомогою козацького війська взяли Луцьк і розгромили феодальні маєтки в Баєві, Полонці та інших навколишніх селах. Козацькі могили в центрі Ратнева та на його околицях свідчать, що тут точилися жорстокі бої між повстанцями і польськими військами.
У XVIII столітті Ратнів став значним поселенням. Тут була вже церква, на користь якої в 1702 році граф С. Потоцький пожалував 70 десятин землі. В 1797 році в селі налічувалось 55 дворів і 395 жителів. На початку XIX століття, після навали наполеонівських військ, тут залишилось тільки 40 дворів і 320 жителів.
Загальна криза феодального ладу, яка виявилась у посиланні експлуатації, а також стихійні лиха (неврожаї, епідемії) були головними причинами затримки росту населення. За 25 років, що минули після війни з Наполеоном, кількість населення в Ратневі не тільки не зросла, а навіть зменшилась. За інвентарним переписом 1848 року в Ратневі було лише 34 двори і 229 жителів обох статей. Всі дорослі селяни, що належали графині Горайській, відбували панщину 3 дні на тиждень. Селяни мали 25 коней і 22 воли, 33 корови, 237 голів овець і свиней. Нестача тягла, недостатня кількість худоби і зв'язане з цим недостатнє удобрення землі, застосування примітивних знарядь обробітку землі зумовлювали часті неврожаї і голод.
Інвентарний перепис 1847—1848 рр. закріпив за селянами Ратнева 579 десятин землі. Але за час, що минув після цього перепису до реформи 1861 року, майже половину захопила поміщиця. При складанні уставних грамот кількість землі визначалась не за інвентарним переписом 1848 року, а за
Ратнів
Сторінка 1 з 6
Ратнів — село, центр сільської Ради, розташоване на річці Чорногузці, за 13 км на південний захід від Луцька. Населення — 597 чоловік. Сільраді підпорядковані села Вікторяни і Оздів. В історичних джерелах Ратнів уперше згадується 1577 року, коли він належав феодалу Я. Загоровському. Тоді тут налічувалося 8 селянських дворів, які мали наділи, і 3 двори городників. Ратнівці вже перебували у феодальній залежності, бо власник села вносив у казну податок від кількості в ньому дворів. Феодальні повинності селян у XVI столітті визначила волочна поміра, проведена 1557 року польсько-литовським урядом з метою збільшення прибутковості поміщицького господарства. Вона встановила постійну панщину — 2 дні на тиждень з волоки — і збільшила повинності селян. Так, сусіднє з Ратневом село Оздів мало 25 волок — ланів. Від кожної з них, крім панщини, селяни платили по 2 копи і 40 грошів чиншу, 4 пуди жита, яке вони мусили посіяти на панському полі. Селян зобов'язували також 2 дні орати і волочити, збирати посіяний хліб і складати його в скирти, привозити за кожну волоку 4 вози дров, косити сіно на панських сіножатях і привозити його в панський двір, давати стацію (спеціальний податок) на випадок приїзду пана: від 10 волок — ялівку та барана, від волоки— гуску, 2 курки, 20 яєць і віз сіна. Отже, волочна поміра узаконила панщину. За її статутом селянин повинен був працювати від сходу до заходу сонця. Хто не виходив на роботу день, платив один гріш, другий день — барана, а на третій — карався батогами. У XVII столітті, як показують інвентарі маєтків Луцького повіту, панщина зросла до 4—6 днів на тиждень від волочного чи ланового господарства. Така висока панщина не виключала грошової ренти і натуральних повинностей, які в цей час ще займали важливе місце у феодальних відносинах.
Крім важкої панщини та інших феодальних повинностей, селяни терпіли від страшної сваволі панів, що мали право на життя і смерть підданих. Все це викликало обурення трудящих мас. З особливою силою вибухнув народний гнів під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. Жителі багатьох сіл, розташованих навколо Луцька, в т. ч. й Ратнева, очолені міщанином Липкою, за допомогою козацького війська взяли Луцьк і розгромили феодальні маєтки в Баєві, Полонці та інших навколишніх селах. Козацькі могили в центрі Ратнева та на його околицях свідчать, що тут точилися жорстокі бої між повстанцями і польськими військами.
У XVIII столітті Ратнів став значним поселенням. Тут була вже церква, на користь якої в 1702 році граф С. Потоцький пожалував 70 десятин землі. В 1797 році в селі налічувалось 55 дворів і 395 жителів. На початку XIX століття, після навали наполеонівських військ, тут залишилось тільки 40 дворів і 320 жителів.
Загальна криза феодального ладу, яка виявилась у посиланні експлуатації, а також стихійні лиха (неврожаї, епідемії) були головними причинами затримки росту населення. За 25 років, що минули після війни з Наполеоном, кількість населення в Ратневі не тільки не зросла, а навіть зменшилась. За інвентарним переписом 1848 року в Ратневі було лише 34 двори і 229 жителів обох статей. Всі дорослі селяни, що належали графині Горайській, відбували панщину 3 дні на тиждень. Селяни мали 25 коней і 22 воли, 33 корови, 237 голів овець і свиней. Нестача тягла, недостатня кількість худоби і зв'язане з цим недостатнє удобрення землі, застосування примітивних знарядь обробітку землі зумовлювали часті неврожаї і голод.
Інвентарний перепис 1847—1848 рр. закріпив за селянами Ратнева 579 десятин землі. Але за час, що минув після цього перепису до реформи 1861 року, майже половину захопила поміщиця. При складанні уставних грамот кількість землі визначалась не за інвентарним переписом 1848 року, а за