Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
У письмових джерелах село вперше згадується 1604 року в зв'язку із нападом збройного загону князя Воронецького, що пограбував селян, а сам Щурин перетворив на попелище.
На січень 1761 року в селі налічувалось 33 двори. Як зазначається у документах 1767 року, Щурин належав шляхтичу М. Чорнолуцькому. Кріпаки села зазнавали жорстокої експлуатації. Чоловіки змушені були щотижня відбувати по 3 дні панщини, а жінки - по одному дню. Крім того, феодал стягав щорічно 64 каплуни, 64 курки і 320 яєць. До цього додавалися ще й грошові побори - один селянин сплачував феодалу за рік 79 злотих, 18 грошів і 7 шелягів, а всі кріпаки разом - 2607 злотих, 16 грошів і 2 шеляги. Згодом поміщики стали здавати село орендарям, які, намагаючись стягнути з селян якнайбільше прибутків, примушували кріпаків працювати на панщині весь тиждень. Тому селяни майже не мали часу обробляти свою землю.
На кінець XVIII століття населення Щурина значно збільшилось внаслідок забудови села. Якщо на 1797 рік у Щурині було 32 двори і 204 жителі, то 1804 року - вже 50 дворів і 364 жителі.
За участь у польському повстанні 1830 - 1831 рр. поміщика К. Олізара, його маєток, що мав 43 ревізькі душі, 129 десятин землі, було конфісковано на користь держави. Маєток здавався в оренду; орендарі, намагаючись одержати від маєтку якомога більше прибутків, жорстоко експлуатували селян Щурина. На 1847 рік у селі налічувалось 120 кріпаків, що належали поміщикам Чарнолузькій та Шенценбах.
Інвентарна реформа 1847 - 1848 рр. майже не поліпшила становища трудівників Щурина; за ними було закріплено всього 199 десятин землі. Під час перевірки напередодні реформи 1861 року з'ясувалось, що поміщики відібрали у селян 48 десятин орної землі. До того ж, подвірні наділи селян були зменшені з 9,5 до 7 десятин. На 120 ревізьких душ Щурина було наділено 76 десятин орної землі та 55 десятин сіножатей. 5 дворів дістали по 7,5, а 11 - по 8,5 десятини. Державні селяни, що були на оброці, хоч і одержали землю, проте її невистачало навіть для злиденного існування.
Щоб посилити вплив православної церкви, царський уряд сприяв збільшенню церковного землеволодіння. Якщо на 1852 рік церква Щурина мала 42 десятини, то у 1892 році її земельні володіння становили вже 94 десятини.
Після реформи 1861 року становище селян не змінилось на краще. Платежі поміщицьких селян становили 4160 крб. Протягом 49 років ця сума значно зросла: селяни змушені були виплачувати проценти за одержану позику. Для більшості селянських господарств ці платежі були не під силу. Як свідчить «Звіт про положення викупної справи в Луцькому повіті», щуринські селяни не могли виплатити поміщикові Чарнолузькому навіть частини викупу, бо їх основна маса і після реформи була надто нужденною. У XIX столітті майже третина селянських господарств була змушена працювати на поміщицькій та куркульській землі на кабальних умовах.
1866 року Щурин став волосним центром Луцького повіту. Село інтенсивно забудовувалось, зростала чисельність його населення. Уже на початку XX століття в ньому нараховувалось 74 двори і 487 жителів.
Більшість селян була неписьменною. Лише в 90-х роках у селі відкрито школу, на яку відпускалось державою 142 крб. на рік, з них 96 крб. на зарплату вчителеві. У школі здебільшого навчались діти заможних селян. У 1899 році тут відкрито бібліотеку-читальню.
Щурин
Сторінка 1 з 7
Щурин – село, центр однойменної сільської Ради; розташований за 25 км на північний захід від районного центру, за 18 км від найближчої залізничної станції Переспа на лінії Ковель - Ківерці Львівської залізниці. Через село проходить шосе, що зв'язує його з районним і обласним центрами. Населення - 819 чоловік. Сільській Раді підпорядковане с. Квітневе. На січень 1761 року в селі налічувалось 33 двори. Як зазначається у документах 1767 року, Щурин належав шляхтичу М. Чорнолуцькому. Кріпаки села зазнавали жорстокої експлуатації. Чоловіки змушені були щотижня відбувати по 3 дні панщини, а жінки - по одному дню. Крім того, феодал стягав щорічно 64 каплуни, 64 курки і 320 яєць. До цього додавалися ще й грошові побори - один селянин сплачував феодалу за рік 79 злотих, 18 грошів і 7 шелягів, а всі кріпаки разом - 2607 злотих, 16 грошів і 2 шеляги. Згодом поміщики стали здавати село орендарям, які, намагаючись стягнути з селян якнайбільше прибутків, примушували кріпаків працювати на панщині весь тиждень. Тому селяни майже не мали часу обробляти свою землю.
На кінець XVIII століття населення Щурина значно збільшилось внаслідок забудови села. Якщо на 1797 рік у Щурині було 32 двори і 204 жителі, то 1804 року - вже 50 дворів і 364 жителі.
За участь у польському повстанні 1830 - 1831 рр. поміщика К. Олізара, його маєток, що мав 43 ревізькі душі, 129 десятин землі, було конфісковано на користь держави. Маєток здавався в оренду; орендарі, намагаючись одержати від маєтку якомога більше прибутків, жорстоко експлуатували селян Щурина. На 1847 рік у селі налічувалось 120 кріпаків, що належали поміщикам Чарнолузькій та Шенценбах.
Інвентарна реформа 1847 - 1848 рр. майже не поліпшила становища трудівників Щурина; за ними було закріплено всього 199 десятин землі. Під час перевірки напередодні реформи 1861 року з'ясувалось, що поміщики відібрали у селян 48 десятин орної землі. До того ж, подвірні наділи селян були зменшені з 9,5 до 7 десятин. На 120 ревізьких душ Щурина було наділено 76 десятин орної землі та 55 десятин сіножатей. 5 дворів дістали по 7,5, а 11 - по 8,5 десятини. Державні селяни, що були на оброці, хоч і одержали землю, проте її невистачало навіть для злиденного існування.
Щоб посилити вплив православної церкви, царський уряд сприяв збільшенню церковного землеволодіння. Якщо на 1852 рік церква Щурина мала 42 десятини, то у 1892 році її земельні володіння становили вже 94 десятини.
Після реформи 1861 року становище селян не змінилось на краще. Платежі поміщицьких селян становили 4160 крб. Протягом 49 років ця сума значно зросла: селяни змушені були виплачувати проценти за одержану позику. Для більшості селянських господарств ці платежі були не під силу. Як свідчить «Звіт про положення викупної справи в Луцькому повіті», щуринські селяни не могли виплатити поміщикові Чарнолузькому навіть частини викупу, бо їх основна маса і після реформи була надто нужденною. У XIX столітті майже третина селянських господарств була змушена працювати на поміщицькій та куркульській землі на кабальних умовах.
1866 року Щурин став волосним центром Луцького повіту. Село інтенсивно забудовувалось, зростала чисельність його населення. Уже на початку XX століття в ньому нараховувалось 74 двори і 487 жителів.
Більшість селян була неписьменною. Лише в 90-х роках у селі відкрито школу, на яку відпускалось державою 142 крб. на рік, з них 96 крб. на зарплату вчителеві. У школі здебільшого навчались діти заможних селян. У 1899 році тут відкрито бібліотеку-читальню.