Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
У давньоруські часи (XIII ст.) на території села було побудоване городище. Пізніше на його місці спорудили феодальний замок з кам'яними стінами та ровом, що заповнювався водою. Залишки цього замку в народі ще й досі називають «городець».
Вперше Затурці згадуються на початку XVI століття у зв'язку з тим, що власник села магнат Б. Затурецький стягував мита з проїжджих купців від кожного воза по півгроша, не маючи на це грамоти короля1. Вдруге про село зустрічаються дані в документі під 1557 роком, коли селяни, протестуючи проти покріпачення, намагалися спалити двір земського судді.
За Литовським статутом 1529 року, селяни Затурців, як і всіх сіл, що входили цо володінь литовських князів, були закріпачені.
У 1557 році в Затурцях було запроваджено волочну поміру і встановлено середню норму панщини для волочного господарства по 2 дні на тиждень. Під час збирання хліба вона збільшувалась до 3 днів. Якщо селяни не виходили на роботу один день, то з них стягували пеню в один гріш, а коли три дні – то їх карали батогами, і вони мусили здавати ще й по барану. Крім того, селян примушували відробляти пропущені дні, а також сплачувати грошові й натуральні податки.
Шляхтич В. Гулевич, який у 1570 році став власником Затурців, ще більше посилив феодальну експлуатацію, збільшивши панщину до 4 – 5 днів на тиждень. Він організував тут фільваркове господарство, продукцію якого збував на ринку, одержуючи від цього великі прибутки. Крім панщини, селяни сплачували власникові велику натуральну й грошову ренти. За користування ланом землі вони платили по 20 грошів, за присадибну ділянку – від 2 до 4 грошів. Уже в той час серед селян існувала соціальна і майнова нерівність. З 73 господарств (димів) 18 володіли повним наділом землі, 30 господарств – (т. зв. городники) мали тільки присадибні ділянки (городи). Окремі жителі займалися ремеслами. В Затурцях жило кілька ремісників (шевці, кравці, столярі, бондарі та інші), що виготовляли різні вироби на продаж.
Литовський статут 1588 року юридично завершив закріпачення селян. Власник маєтку мав право віддати або продати кріпака іншому феодалові, чинити над ним будь-яку розправу, карати на смерть і міг це право передати іншим.
Українське населення Затурців, яке переважало тут, крім соціально-економічного гніту, зазнавало національного та релігійного гноблення, що особливо посилилось після Брестської унії. Католицький монастир у селі та костьол, побудований у 1642 році, активно діяли по окатоличенню та ополяченню місцевого населення. Однак трудяще населення Затурців, прагнучи зберегти свою національну мову, традиції і побут, не приймало унії, ставало на боротьбу проти релігійного гноблення. В 1634 році селяни вчинили напад на католицький монастир, щоб знищити його.
Соціальні, національні та релігійні утиски викликали велике невдоволення селян, які зі зброєю в руках виступали проти гніту польських феодалів. Багато селян Затурців брало участь у визвольній війні українського народу під проводом Богдана Хмельницького.
Після Зборівського договору 1649 року шляхта повернулася на Волинь і відновила свої колишні права, посилила феодальний визиск, селяни повинні були відбувати вже щоденну панщину.
Після третього поділу Польщі (1795 рік) Затурці, як і всі волинські землі, ввійшли до складу Російської держави. Незважаючи на те, що феодальні відносини залишались панівними й надалі, входження цих територій до складу Росії сприяло економічному і культурному розвитку краю. Завдяки цьому зросла кількість населення Затурців. На початку XIX століття тут жило 440 чоловік. У 1816 році в селі відкрили однокласне сільське училище, в якому вчилися 14 хлопчиків та 8 дівчаток (переважно діти заможної частини населення). Проте під час польського повстання 1831 року школу закрили.
В 1847 – 1848 рр. становище селян лишалося тяжким. У своєму господарстві вони мали 16 голів робочої худоби та 19 корів. Землі на одну ревізьку душу припадало 1,49 десятини. Селяни платили феодалові грошову і натуральну ренти, крім того, держава стягувала з них великі грошові податки (87 крб.). Напередодні селянської реформи 1861 року більшість селян Затурців була
Затурці
Сторінка 1 з 6
Затурці – село, центр сільської Ради. Розташоване на річці Турії (басейн Прип'яті), за 18 км від райцентру. Населення – 2,1 тис. чоловік. Сільській Раді підпорядковані населені пункти Великий Окорськ, Вілька Садівська, Квасовиця, Малий Окорськ, Юнівка. Вперше Затурці згадуються на початку XVI століття у зв'язку з тим, що власник села магнат Б. Затурецький стягував мита з проїжджих купців від кожного воза по півгроша, не маючи на це грамоти короля1. Вдруге про село зустрічаються дані в документі під 1557 роком, коли селяни, протестуючи проти покріпачення, намагалися спалити двір земського судді.
За Литовським статутом 1529 року, селяни Затурців, як і всіх сіл, що входили цо володінь литовських князів, були закріпачені.
У 1557 році в Затурцях було запроваджено волочну поміру і встановлено середню норму панщини для волочного господарства по 2 дні на тиждень. Під час збирання хліба вона збільшувалась до 3 днів. Якщо селяни не виходили на роботу один день, то з них стягували пеню в один гріш, а коли три дні – то їх карали батогами, і вони мусили здавати ще й по барану. Крім того, селян примушували відробляти пропущені дні, а також сплачувати грошові й натуральні податки.
Шляхтич В. Гулевич, який у 1570 році став власником Затурців, ще більше посилив феодальну експлуатацію, збільшивши панщину до 4 – 5 днів на тиждень. Він організував тут фільваркове господарство, продукцію якого збував на ринку, одержуючи від цього великі прибутки. Крім панщини, селяни сплачували власникові велику натуральну й грошову ренти. За користування ланом землі вони платили по 20 грошів, за присадибну ділянку – від 2 до 4 грошів. Уже в той час серед селян існувала соціальна і майнова нерівність. З 73 господарств (димів) 18 володіли повним наділом землі, 30 господарств – (т. зв. городники) мали тільки присадибні ділянки (городи). Окремі жителі займалися ремеслами. В Затурцях жило кілька ремісників (шевці, кравці, столярі, бондарі та інші), що виготовляли різні вироби на продаж.
Литовський статут 1588 року юридично завершив закріпачення селян. Власник маєтку мав право віддати або продати кріпака іншому феодалові, чинити над ним будь-яку розправу, карати на смерть і міг це право передати іншим.
Українське населення Затурців, яке переважало тут, крім соціально-економічного гніту, зазнавало національного та релігійного гноблення, що особливо посилилось після Брестської унії. Католицький монастир у селі та костьол, побудований у 1642 році, активно діяли по окатоличенню та ополяченню місцевого населення. Однак трудяще населення Затурців, прагнучи зберегти свою національну мову, традиції і побут, не приймало унії, ставало на боротьбу проти релігійного гноблення. В 1634 році селяни вчинили напад на католицький монастир, щоб знищити його.
Соціальні, національні та релігійні утиски викликали велике невдоволення селян, які зі зброєю в руках виступали проти гніту польських феодалів. Багато селян Затурців брало участь у визвольній війні українського народу під проводом Богдана Хмельницького.
Після Зборівського договору 1649 року шляхта повернулася на Волинь і відновила свої колишні права, посилила феодальний визиск, селяни повинні були відбувати вже щоденну панщину.
Після третього поділу Польщі (1795 рік) Затурці, як і всі волинські землі, ввійшли до складу Російської держави. Незважаючи на те, що феодальні відносини залишались панівними й надалі, входження цих територій до складу Росії сприяло економічному і культурному розвитку краю. Завдяки цьому зросла кількість населення Затурців. На початку XIX століття тут жило 440 чоловік. У 1816 році в селі відкрили однокласне сільське училище, в якому вчилися 14 хлопчиків та 8 дівчаток (переважно діти заможної частини населення). Проте під час польського повстання 1831 року школу закрили.
В 1847 – 1848 рр. становище селян лишалося тяжким. У своєму господарстві вони мали 16 голів робочої худоби та 19 корів. Землі на одну ревізьку душу припадало 1,49 десятини. Селяни платили феодалові грошову і натуральну ренти, крім того, держава стягувала з них великі грошові податки (87 крб.). Напередодні селянської реформи 1861 року більшість селян Затурців була
Дивиться також інші населені пункти району:
- Шельвів
- Холопичі
- Твориничі
- Семеринське
- Привітне
- Марковичі
- Колпитів
- Кисилин
- Дорогиничі
- Війниця
- Бубнів
- Береськ
- Старий Загорів