Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Територія Іваничів була заселена здавна. На околиці селища виявлено поселення доби бронзи (II тисячоліття до н. е.), де знайдено крем’яні ножі, кам’яну сокиру та посуд.
Перша згадка про Іваничі в історичних документах належить до 1545 року. В люстрації Володимирського замку зазначається, що власник села Г. Іваницький стягував з проїжджих мито по одному грошу з підводи. В цей час Іваничі, як і більша частина Волині, перебували під владою Литовського князівства. Після Люблінської унії 1569 року село загарбала шляхетська Польща. Воно було тоді порівняно невеликим населеним пунктом. Так, у поборових реєстрах зазначається, що власник Іваничів Л. Іваницький у 1570 році платив у казну податки з 15 димів, 6 городників і вітряного млина. Поступово село зростало. Згідно з поборовими реєстрами 1629 року, Я. Іваницькому тут належало 37 димів і Г. Іваницькому – 31 дим.
Після третього поділу Польщі в 1795 році Іваничі разом з усією Західною Волинню увійшли до складу Росії. Жителі села визволилися від польсько-шляхетського панування і возз’єдналися з основною частиною українського народу.
В результаті реформи 1861 року селяни Іваничів були пограбовані. Вони здобули особисту волю, але земельне забезпечення переважної більшості їх було вкрай незадовільним. Так, із загальної кількості 67 селянських дворів 26 дворів одержали по 13 десятин, 32 двори – по 6,5 десятини, а 9 селянських дворів (колишні городники) зовсім не одержали орної землі. їм було виділено тільки присадибні ділянки по 700 – 1300 кв. сажнів. За ці мізерні наділи селяни мали сплатити викуп, розмір якого набагато перевищував їх ринкову вартість.
Тривалий час в Іваничах не було школи. Тільки в 1899 році в селі відкрили церковнопарафіяльну школу, але в ній навчалися переважно діти сільських багатіїв. Так, у 1911 році школу відвідувало всього 29 хлопчиків і 7 дівчаток, хоч населення села в цей час становило 902 чоловіка.
На початку першої світової війни до Іваничів було прокладено залізничну лінію, яка з’єднала село з містом Володимиром-Волинським і в той час мала стратегічне значення. Будівництво її здійснював спеціально виділений залізничний батальйон російської армії. Для підвезення будівельних матеріалів залучалися селяни Іваничів та навколишніх сіл. Внаслідок боїв, які точилися тут влітку 1915 року між російськими і австро-німецькими військами, село було дуже зруйновано. В числі інших західноукраїнських міст і сіл Іваничі захопили австро-німецькі війська, які перебували тут до кінця 1918 року. Німецький підприємець Рутман у 1916 році спорудив у селі лісопильний завод.
Після краху австро-німецької окупації Іваничі на початку 1919 року були захоплені буржуазно-поміщицькою Польщею. Незважаючи на окупаційний терор, ідеї Великого Жовтня дедалі глибше проникали в народні маси. Про посилення революційних настроїв серед населення свідчить донесення одного з представників місцевої польської адміністрації в січні 1920 року, який писав: «Близькість більшовицького фронту.., наполегливі заходи самих більшовицьких агітаторів не могли залишитися без певного негативного (тобто революційного. – Авт.) наслідку серед населення... Подібна агітація поширюється... серед залізничного персоналу на залізничній лінії Сокаль – Іваничі, серед фільваркової служби та безземельних селян».
На початку серпня 1920 року частини Червоної Армії визволили село від білопольських окупантів. Тут було встановлено Радянську владу. Однак, скориставшись несприятливою для Червоної Армії обстановкою, яка склалася в той час на фронті, білопольські війська перейшли у наступ і в середині вересня 1920 року знов окупували Західну Україну, у т. ч. й Іваничі. До вересня 1939 року село перебувало під владою буржуазно-поміщицької Польщі.
Як і на всіх західноукраїнських землях, трудящі Іваничів зазнавали тяжкого соціального і національного гніту. Про зубожіння основної маси селян свідчать відомості про їх землекористування. За даними 1931 року, з 278 селянських господарств Іваничів 18 господарств (6,4 проц. загальної кількості) мали до 1 га землі, 134 (48,3 проц.) – від 1 до 5 га, 101 (36,4 проц.) – 5–10 га, 25 господарств (8,9 проц.) – 10–25 га. Перша і друга групи господарств були
Іваничі
Сторінка 1 з 8
Іваничі – селище міського типу, центр району. Розташовані в південній частині Волинської області, за 89 км від обласного центру. Залізнична станція з однойменною назвою на лінії Ковель – Львів. Селище зв’язано шосейними шляхами з містами Нововолинськом, Володимиром-Волинським, Гороховом і Луцьком. Населення – 5838 чоловік. Іваничівській селищній Раді підпорядковані населені пункти Долинка, Романівка. Перша згадка про Іваничі в історичних документах належить до 1545 року. В люстрації Володимирського замку зазначається, що власник села Г. Іваницький стягував з проїжджих мито по одному грошу з підводи. В цей час Іваничі, як і більша частина Волині, перебували під владою Литовського князівства. Після Люблінської унії 1569 року село загарбала шляхетська Польща. Воно було тоді порівняно невеликим населеним пунктом. Так, у поборових реєстрах зазначається, що власник Іваничів Л. Іваницький у 1570 році платив у казну податки з 15 димів, 6 городників і вітряного млина. Поступово село зростало. Згідно з поборовими реєстрами 1629 року, Я. Іваницькому тут належало 37 димів і Г. Іваницькому – 31 дим.
Після третього поділу Польщі в 1795 році Іваничі разом з усією Західною Волинню увійшли до складу Росії. Жителі села визволилися від польсько-шляхетського панування і возз’єдналися з основною частиною українського народу.
В результаті реформи 1861 року селяни Іваничів були пограбовані. Вони здобули особисту волю, але земельне забезпечення переважної більшості їх було вкрай незадовільним. Так, із загальної кількості 67 селянських дворів 26 дворів одержали по 13 десятин, 32 двори – по 6,5 десятини, а 9 селянських дворів (колишні городники) зовсім не одержали орної землі. їм було виділено тільки присадибні ділянки по 700 – 1300 кв. сажнів. За ці мізерні наділи селяни мали сплатити викуп, розмір якого набагато перевищував їх ринкову вартість.
Тривалий час в Іваничах не було школи. Тільки в 1899 році в селі відкрили церковнопарафіяльну школу, але в ній навчалися переважно діти сільських багатіїв. Так, у 1911 році школу відвідувало всього 29 хлопчиків і 7 дівчаток, хоч населення села в цей час становило 902 чоловіка.
На початку першої світової війни до Іваничів було прокладено залізничну лінію, яка з’єднала село з містом Володимиром-Волинським і в той час мала стратегічне значення. Будівництво її здійснював спеціально виділений залізничний батальйон російської армії. Для підвезення будівельних матеріалів залучалися селяни Іваничів та навколишніх сіл. Внаслідок боїв, які точилися тут влітку 1915 року між російськими і австро-німецькими військами, село було дуже зруйновано. В числі інших західноукраїнських міст і сіл Іваничі захопили австро-німецькі війська, які перебували тут до кінця 1918 року. Німецький підприємець Рутман у 1916 році спорудив у селі лісопильний завод.
Після краху австро-німецької окупації Іваничі на початку 1919 року були захоплені буржуазно-поміщицькою Польщею. Незважаючи на окупаційний терор, ідеї Великого Жовтня дедалі глибше проникали в народні маси. Про посилення революційних настроїв серед населення свідчить донесення одного з представників місцевої польської адміністрації в січні 1920 року, який писав: «Близькість більшовицького фронту.., наполегливі заходи самих більшовицьких агітаторів не могли залишитися без певного негативного (тобто революційного. – Авт.) наслідку серед населення... Подібна агітація поширюється... серед залізничного персоналу на залізничній лінії Сокаль – Іваничі, серед фільваркової служби та безземельних селян».
На початку серпня 1920 року частини Червоної Армії визволили село від білопольських окупантів. Тут було встановлено Радянську владу. Однак, скориставшись несприятливою для Червоної Армії обстановкою, яка склалася в той час на фронті, білопольські війська перейшли у наступ і в середині вересня 1920 року знов окупували Західну Україну, у т. ч. й Іваничі. До вересня 1939 року село перебувало під владою буржуазно-поміщицької Польщі.
Як і на всіх західноукраїнських землях, трудящі Іваничів зазнавали тяжкого соціального і національного гніту. Про зубожіння основної маси селян свідчать відомості про їх землекористування. За даними 1931 року, з 278 селянських господарств Іваничів 18 господарств (6,4 проц. загальної кількості) мали до 1 га землі, 134 (48,3 проц.) – від 1 до 5 га, 101 (36,4 проц.) – 5–10 га, 25 господарств (8,9 проц.) – 10–25 га. Перша і друга групи господарств були