Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Іваничі

Іваничі – селище міського типу, центр району. Розташовані в південній частині Волинської області, за 89 км від обласного центру. Залізнична стан­ція з однойменною назвою на лінії Ковель – Львів. Селище зв’язано шосей­ними шляхами з містами Нововолинськом, Володимиром-Волинським, Гороховом і Луцьком. Населення – 5838 чоловік. Іваничівській селищній Раді підпорядко­вані населені пункти Долинка, Романівка.
Територія Іваничів була заселена здавна. На околиці селища виявлено посе­лення доби бронзи (II тисячоліття до н. е.), де знайдено крем’яні ножі, кам’яну сокиру та посуд.
Перша згадка про Іваничі в історичних документах належить до 1545 року. В люстрації Володимирського замку зазначається, що власник села Г. Іваницький стягував з проїжджих мито по одному грошу з підводи. В цей час Іваничі, як і більша частина Волині, перебували під владою Литовського князівства. Після Люблінської унії 1569 року село загарбала шляхетська Польща. Воно було тоді порівняно невеликим населеним пунктом. Так, у поборових реєстрах зазначається, що власник Іваничів Л. Іваницький у 1570 році платив у казну податки з 15 димів, 6 городників і вітряного млина. Поступово село зростало. Згідно з поборовими реєстрами 1629 року, Я. Іваницькому тут належало 37 димів і Г. Іваницькому – 31 дим.
Після третього поділу Польщі в 1795 році Іваничі разом з усією Західною Во­линню увійшли до складу Росії. Жителі села визволилися від польсько-шляхет­ського панування і возз’єдналися з основною частиною українського народу.
В результаті реформи 1861 року селяни Іваничів були пограбовані. Вони здо­були особисту волю, але земельне забезпечення переважної більшості їх було вкрай незадовільним. Так, із загальної кількості 67 селянських дворів 26 дворів одержали по 13 десятин, 32 двори – по 6,5 десятини, а 9 селянських дворів (колишні город­ники) зовсім не одержали орної землі. їм було виділено тільки присадибні ділянки по 700 – 1300 кв. сажнів. За ці мізерні наділи селяни мали сплатити викуп, роз­мір якого набагато перевищував їх ринкову вартість.
Тривалий час в Іваничах не було школи. Тільки в 1899 році в селі відкрили церковнопарафіяльну школу, але в ній навчалися переважно діти сільських бага­тіїв. Так, у 1911 році школу відвідувало всього 29 хлопчиків і 7 дівчаток, хоч на­селення села в цей час становило 902 чоловіка.
На початку першої світової війни до Іваничів було прокладено залізничну лінію, яка з’єднала село з містом Володимиром-Волинським і в той час мала страте­гічне значення. Будівництво її здійснював спеціально виділений залізничний ба­тальйон російської армії. Для підвезення будівельних матеріалів залучалися се­ляни Іваничів та навколишніх сіл. Внаслідок боїв, які точилися тут влітку 1915 року між російськими і австро-німецькими військами, село було дуже зруйновано. В числі інших західноукраїнських міст і сіл Іваничі захопили австро-німецькі вій­ська, які перебували тут до кінця 1918 року. Німецький підприємець Рутман у 1916 році спорудив у селі лісопильний завод.
Після краху австро-німецької окупації Іваничі на початку 1919 року були за­хоплені буржуазно-поміщицькою Польщею. Незважаючи на окупаційний терор, ідеї Великого Жовтня дедалі глибше проникали в народні маси. Про посилення революційних настроїв серед населення свідчить донесення одного з представників місцевої польської адміністрації в січні 1920 року, який писав: «Близькість біль­шовицького фронту.., наполегливі заходи самих більшовицьких агітаторів не могли залишитися без певного негативного (тобто революційного. – Авт.) наслідку серед населення... Подібна агітація поширюється... серед залізничного персоналу на залізничній лінії Сокаль – Іваничі, серед фільваркової служби та безземельних селян».
На початку серпня 1920 року частини Червоної Армії визволили село від білопольських окупантів. Тут було встановлено Радянську владу. Однак, скористав­шись несприятливою для Червоної Армії обстановкою, яка склалася в той час на фронті, білопольські війська перейшли у наступ і в середині вересня 1920 року знов окупували Західну Україну, у т. ч. й Іваничі. До вересня 1939 року село пере­бувало під владою буржуазно-поміщицької Польщі.
Як і на всіх західноукраїнських землях, трудящі Іваничів зазнавали тяжкого соціального і національного гніту. Про зубожіння основної маси селян свідчать відомості про їх землекористування. За даними 1931 року, з 278 селянських госпо­дарств Іваничів 18 господарств (6,4 проц. загальної кількості) мали до 1 га землі, 134 (48,3 проц.) – від 1 до 5 га, 101 (36,4 проц.) – 5–10 га, 25 господарств (8,9 проц.) – 10–25 га. Перша і друга групи господарств були


Сучасна карта - Іваничі