Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
В центрі села були два великі колодязі (один з них зберігся і досі); їх вода славилася чудовими смаковими якостями. Проїжджі зупинялися тут, щоб напитися. Мабуть, саме тому й поселення назвали Колодяжним.
Феодали накладали на колодязі мито. Вперше Колодяжне згадується в документальних джерелах 1583 року у зв'язку з перебуванням на Волині князя А. М. Курбського, який у Лівонську війну зрадив царя, перейшовши на бік ворога. Ще 1564 року польський король Сигізмунд Август «за особливі заслуги» перед Польщею передав йому Ковельську волость, куди входило й Колодяжне.
На 1583 рік у селі проживало близько 40 чол. населення, в т. ч. 3 родини ремісників. Жителі обробляли 5 ланів землі.
Подаровані села Курбський розподілив між своїми прибічниками. Колодяжне дісталося В. Кушникову та Г. Кайсарову.
Після смерті Курбського 1583 року претендувати на село почав колишній його власник Матієвський. Він просив володимирський земський суд повернути йому Колодяжне, а також утримати із В. Кушникова та Г. Кайсарова всі прибутки, які вони одержали за роки володіння селом. Однак польський король приєднав село до своїх володінь. 2 липня 1590 року він передав Колодяжне в тимчасове користування шляхтичеві А. Фірлею, який негайно прибув сюди, щоб оголосити волю короля, і наказав селянам коритись тільки йому. Коли В. Кушников та Г. Кайсаров пред'явили своє право на це володіння, А. Фірлей загарбав Колодяжне силою.
Міжусобна боротьба за Колодяжне спустошувала село, згубно позначалася на становищі його жителів. Переможці часто захоплювали селян у полон. Всі збитки, заподіяні феодальними чварами, лягали на плечі селян. Зростали різні платежі й повинності, село занепадало. Так, якщо в 1629 році жителі Колодяжного платили оброк та відбували різні повинності з 25 димів, то в 1649 році — лише з 16 димів.
Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. населення Колодяжного виступило на боці Богдана Хмельницького. Повстанці виганяли польських шляхтичів із загарбаних ними земель, а їх маєтки спалювали.
Селяни не склали зброї навіть після тяжкої поразки під Берестечком 1651 року. Шляхтич Яслиновський у скарзі від 13 вересня 1651 року повідомляв королівські власті, що житель Колодяжного С. Калусовський, очоливши озброєний натовп, звільнив селянина Т. Лошка, арештованого Яслиновським за сприяння козакам.
У 1795 році село стало складовою частиною Російської держави. На початку XIX століття Колодяжне належало феодалові Качковському, який примушував селян працювати навіть у неділю.
Згодом селом стала володіти православна церква, яка здавала його орендарям. За півстоліття кількість населення не тільки не зросла, а навіть зменшилась: у 1797 році в Колодяжненському маєтку налічувалося 35 дворів, а в 1848 році — тільки 25. 1849 року в селі проживало 89 чоловік. Цього року Колодяжне переведено на оброк. Частина землі була розподілена між селянами, але дуже нерівномірно — 1 двір отримав 1,5 ділянки, 17 дворів —1 ділянку, 1 двір —0,75 ділянки, 5 дворів — 0,5 ділянки і 1 двір — лише город. Піски та болота становили більшу частину селянської землі. Але за кожну десятину селяни мусили платити 61 крб. 75 коп. Третина землі залишилась в руках орендаря Калусовського.
У 1854 році через село почали прокладати залізницю, а поруч — і шосейну дорогу. Шляхи пройшли переважно через селянські землі. За перегін через насипи худоби чи птиці з селян стягували великі штрафи.
Реформа 1861 року не поліпшила становища селян Колодяжного, з 1873 року вони перейшли на викуп землі, що була в їх користуванні. Щорічно вони мали сплачувати 388 карбованців. Таких грошей вони, звичайно, не мали і постійно звертались до Волинського губернського управління, яке відхиляло їх скарги. В 1874 році колодяжненці письмово просили міністра внутрішніх справ зменшити на дві третини викупні платежі, оскільки якість землі не відповідає її оціночній вартості. Губернатор відповів мовчанкою.
Колодяжне
Сторінка 1 з 8
Колодяжне — село, центр однойменної сільської Ради, якій підпорядковані населені пункти Будище і Волошки. Розташоване за 8 км на схід від районного центру і найближчої залізничної станції Ковель, обабіч шосе Ковель — Луцьк, в одному з мальовничих куточків Волині. Населення — 637 чоловік. Феодали накладали на колодязі мито. Вперше Колодяжне згадується в документальних джерелах 1583 року у зв'язку з перебуванням на Волині князя А. М. Курбського, який у Лівонську війну зрадив царя, перейшовши на бік ворога. Ще 1564 року польський король Сигізмунд Август «за особливі заслуги» перед Польщею передав йому Ковельську волость, куди входило й Колодяжне.
На 1583 рік у селі проживало близько 40 чол. населення, в т. ч. 3 родини ремісників. Жителі обробляли 5 ланів землі.
Подаровані села Курбський розподілив між своїми прибічниками. Колодяжне дісталося В. Кушникову та Г. Кайсарову.
Після смерті Курбського 1583 року претендувати на село почав колишній його власник Матієвський. Він просив володимирський земський суд повернути йому Колодяжне, а також утримати із В. Кушникова та Г. Кайсарова всі прибутки, які вони одержали за роки володіння селом. Однак польський король приєднав село до своїх володінь. 2 липня 1590 року він передав Колодяжне в тимчасове користування шляхтичеві А. Фірлею, який негайно прибув сюди, щоб оголосити волю короля, і наказав селянам коритись тільки йому. Коли В. Кушников та Г. Кайсаров пред'явили своє право на це володіння, А. Фірлей загарбав Колодяжне силою.
Міжусобна боротьба за Колодяжне спустошувала село, згубно позначалася на становищі його жителів. Переможці часто захоплювали селян у полон. Всі збитки, заподіяні феодальними чварами, лягали на плечі селян. Зростали різні платежі й повинності, село занепадало. Так, якщо в 1629 році жителі Колодяжного платили оброк та відбували різні повинності з 25 димів, то в 1649 році — лише з 16 димів.
Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. населення Колодяжного виступило на боці Богдана Хмельницького. Повстанці виганяли польських шляхтичів із загарбаних ними земель, а їх маєтки спалювали.
Селяни не склали зброї навіть після тяжкої поразки під Берестечком 1651 року. Шляхтич Яслиновський у скарзі від 13 вересня 1651 року повідомляв королівські власті, що житель Колодяжного С. Калусовський, очоливши озброєний натовп, звільнив селянина Т. Лошка, арештованого Яслиновським за сприяння козакам.
У 1795 році село стало складовою частиною Російської держави. На початку XIX століття Колодяжне належало феодалові Качковському, який примушував селян працювати навіть у неділю.
Згодом селом стала володіти православна церква, яка здавала його орендарям. За півстоліття кількість населення не тільки не зросла, а навіть зменшилась: у 1797 році в Колодяжненському маєтку налічувалося 35 дворів, а в 1848 році — тільки 25. 1849 року в селі проживало 89 чоловік. Цього року Колодяжне переведено на оброк. Частина землі була розподілена між селянами, але дуже нерівномірно — 1 двір отримав 1,5 ділянки, 17 дворів —1 ділянку, 1 двір —0,75 ділянки, 5 дворів — 0,5 ділянки і 1 двір — лише город. Піски та болота становили більшу частину селянської землі. Але за кожну десятину селяни мусили платити 61 крб. 75 коп. Третина землі залишилась в руках орендаря Калусовського.
У 1854 році через село почали прокладати залізницю, а поруч — і шосейну дорогу. Шляхи пройшли переважно через селянські землі. За перегін через насипи худоби чи птиці з селян стягували великі штрафи.
Реформа 1861 року не поліпшила становища селян Колодяжного, з 1873 року вони перейшли на викуп землі, що була в їх користуванні. Щорічно вони мали сплачувати 388 карбованців. Таких грошей вони, звичайно, не мали і постійно звертались до Волинського губернського управління, яке відхиляло їх скарги. В 1874 році колодяжненці письмово просили міністра внутрішніх справ зменшити на дві третини викупні платежі, оскільки якість землі не відповідає її оціночній вартості. Губернатор відповів мовчанкою.