Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
населені пункти Воля-Любитівська, Ворона, Грушівка, Засмики, Рокитниця.
Перша письмова згадка про Любитів належить до середини XVI століття. В описі луцького замку за 1545 рік зазначається, що «... селом Любитовим володіє В. Білостоцький: воно дане його предкові за князя Семена, старости Луцького». Пізніше маєток став власністю сина В. Білостоцького — Михайла, який у 1570 році розподілив його між чотирма зятями і дочкою Вегериною. Між власниками Любитова та феодалами, яким належали сусідні села, точилися чвари за земельні володіння. Від них насамперед страждали селяни. Так, у 1574 році, по весняних роботах, володимирський епіскоп Феодосій зі збройним загоном напав на Любитів, пограбував його жителів, розорав уже засіяні поля. Багато лиха завдавали селянам міжусобиці.
Трудящі Любитова хоробро билися проти польської шляхти в лавах козацько-селянського війська під проводом Богдана Хмельницького. Селяни громили панські маєтки, нападали на шляхетські загони, що втікали через Волинь. З наступом королівських військ чимало жителів Любитова пішло на Придніпров'я.
З часом гніт з боку озвірілого від страху й ненависті панства стає ще тяжчим. Крім виконання феодальних повинностей, селяни мусили платити податок на утримання шляхетського війська, а також поголовний та подимний податки. Селян позбавляли будь-яких прав, їх життя повністю залежало від сваволі феодала.
Протягом XVII століття посилюється релігійний гніт; шляхта прагнула нав'язати волинському селянству унію. Уніатським стає й любитівський церковний приход. Єдиний порятунок від соціального й національно-релігійного гніту селянство вбачало у втечах. Волинська шляхта втрачає спокій. У 1679 році вона просить князя Вишневецького видати селян-втікачів, що оселилися у його збаразьких слободах.
Після третього поділу Польщі (1795 рік) Любитів відійшов до Росії. Становище трудівників Любитова майже не поліпшилось. Як і під час шляхетського панування, залишались велике поміщицьке землеволодіння та важкий феодальний гніт.
Під час Вітчизняної війни 1812 року село окупували наполеонівські війська. У навколишніх лісах діяв партизанський загін під командуванням Обухова, де було багато місцевих жителів. Він здійснив ряд сміливих нападів на окупантів. В одному з боїв ватажок партизанів загинув. Його поховали поблизу села, насипавши високу могилу, яку місцеві жителі назвали Обухівською.
У першій половині XIX століття землями Любитова володіли поміщики Л. Вержбицький (520 десятин), Р. Рибчинський (204), Л. Руцинський (174 десятини). Великим землевласником була й церква, якій належало в селі понад 42 десятини орної землі й городів та понад 39 десятин сіножатей.
Не набагато полегшила становище селян Любитова реформа 1861 року. За надільну землю, як правило, найгіршу, 38 дворів Любитова мусили виплатити поміщикові Л. Вержбицькому 2474 крб. Селянам заборонялося будувати на своїх наділах млини, користуватися річкою й лісом. Грабували селян й інші любитівські поміщики.
У 1874 році поблизу села було розпочато будівництво залізниці Луцьк — Ковель. Любитівські селяни працювали на будівництві від зорі до зорі.
Царизм тримав народ у темряві. Сільська громада Любитова не раз клопотала про відкриття школи. Тільки у листопаді 1875 року тут було дозволено відкрити початкове народне училище, яке повністю мала утримувати місцева селянська громада. Першою учителькою любитівських дітей була людина прогресивних поглядів М. О. Мачтет — сестра письменника-революціонера Г. О. Мачтета. З арештом 16 серпня 1876 року Г. О. Мачтета вчительку негайно звільнили з роботи і вислали до Луцька під нагляд поліції.
На початку XX століття в Любитів проникають революційні ідеї марксизму. Ініціаторами їх поширення стала сім'я Моровських. Молоді члени родини Моровських — Олександр та Євгенія — знайомились з творами Маркса і Енгельса, читали ленінську «Искру». О. З. Моровський був активним учасником студентських заворушень: 1909 року за революційну діяльність його ув'язнили у Бутирській тюрмі, потім заслали до Вологодської губернії. І
Любитів
Сторінка 1 з 7
Любитів — село, центр сільської Ради, залізнична станція. Розташований за 15 км на південний схід від Ковеля. Поруч проходить шосе Луцьк — Ковель. Населення — 1740 чоловік. Любитівській сільській Раді підпорядковані Перша письмова згадка про Любитів належить до середини XVI століття. В описі луцького замку за 1545 рік зазначається, що «... селом Любитовим володіє В. Білостоцький: воно дане його предкові за князя Семена, старости Луцького». Пізніше маєток став власністю сина В. Білостоцького — Михайла, який у 1570 році розподілив його між чотирма зятями і дочкою Вегериною. Між власниками Любитова та феодалами, яким належали сусідні села, точилися чвари за земельні володіння. Від них насамперед страждали селяни. Так, у 1574 році, по весняних роботах, володимирський епіскоп Феодосій зі збройним загоном напав на Любитів, пограбував його жителів, розорав уже засіяні поля. Багато лиха завдавали селянам міжусобиці.
Трудящі Любитова хоробро билися проти польської шляхти в лавах козацько-селянського війська під проводом Богдана Хмельницького. Селяни громили панські маєтки, нападали на шляхетські загони, що втікали через Волинь. З наступом королівських військ чимало жителів Любитова пішло на Придніпров'я.
З часом гніт з боку озвірілого від страху й ненависті панства стає ще тяжчим. Крім виконання феодальних повинностей, селяни мусили платити податок на утримання шляхетського війська, а також поголовний та подимний податки. Селян позбавляли будь-яких прав, їх життя повністю залежало від сваволі феодала.
Протягом XVII століття посилюється релігійний гніт; шляхта прагнула нав'язати волинському селянству унію. Уніатським стає й любитівський церковний приход. Єдиний порятунок від соціального й національно-релігійного гніту селянство вбачало у втечах. Волинська шляхта втрачає спокій. У 1679 році вона просить князя Вишневецького видати селян-втікачів, що оселилися у його збаразьких слободах.
Після третього поділу Польщі (1795 рік) Любитів відійшов до Росії. Становище трудівників Любитова майже не поліпшилось. Як і під час шляхетського панування, залишались велике поміщицьке землеволодіння та важкий феодальний гніт.
Під час Вітчизняної війни 1812 року село окупували наполеонівські війська. У навколишніх лісах діяв партизанський загін під командуванням Обухова, де було багато місцевих жителів. Він здійснив ряд сміливих нападів на окупантів. В одному з боїв ватажок партизанів загинув. Його поховали поблизу села, насипавши високу могилу, яку місцеві жителі назвали Обухівською.
У першій половині XIX століття землями Любитова володіли поміщики Л. Вержбицький (520 десятин), Р. Рибчинський (204), Л. Руцинський (174 десятини). Великим землевласником була й церква, якій належало в селі понад 42 десятини орної землі й городів та понад 39 десятин сіножатей.
Не набагато полегшила становище селян Любитова реформа 1861 року. За надільну землю, як правило, найгіршу, 38 дворів Любитова мусили виплатити поміщикові Л. Вержбицькому 2474 крб. Селянам заборонялося будувати на своїх наділах млини, користуватися річкою й лісом. Грабували селян й інші любитівські поміщики.
У 1874 році поблизу села було розпочато будівництво залізниці Луцьк — Ковель. Любитівські селяни працювали на будівництві від зорі до зорі.
Царизм тримав народ у темряві. Сільська громада Любитова не раз клопотала про відкриття школи. Тільки у листопаді 1875 року тут було дозволено відкрити початкове народне училище, яке повністю мала утримувати місцева селянська громада. Першою учителькою любитівських дітей була людина прогресивних поглядів М. О. Мачтет — сестра письменника-революціонера Г. О. Мачтета. З арештом 16 серпня 1876 року Г. О. Мачтета вчительку негайно звільнили з роботи і вислали до Луцька під нагляд поліції.
На початку XX століття в Любитів проникають революційні ідеї марксизму. Ініціаторами їх поширення стала сім'я Моровських. Молоді члени родини Моровських — Олександр та Євгенія — знайомились з творами Маркса і Енгельса, читали ленінську «Искру». О. З. Моровський був активним учасником студентських заворушень: 1909 року за революційну діяльність його ув'язнили у Бутирській тюрмі, потім заслали до Вологодської губернії. І