Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
У минулому територію с. Княгинінка та його околиці вкривали ліси. На захід від села було озеро, з якого брала початок річка, що впадала в р. Стир у районі с. Рокинь. На місці колишнього озера залишилась низина, яка добре помітна й тепер. Зручне географічне положення, родючі грунти та м'який клімат сприяли ранньому заселенню території Княгинінка та навколишніх сіл. У с. Зміїнці виявлено залишки давньоруського городища.
Вперше в історичних документах с. Княгинінок згадується в XII столітті, коли населення «дворца княгининска» виконувало повинності на користь луцького князя. Напевно, звідси й походить стара назва села. В опису Луцького замку 1545 року теж вказується, що населення Княгинінка виконує різні повинності на користь замку. З найдавніших часів жителі села займалися землеробством, скотарством, лісовими промислами, рибальством.
З середини XIV і майже до кінця XVIII століття населення Княгинінка, як і всієї Волині, було під владою спочатку литовських, а потім польських феодалів. Під час їх панування село належало до великокнязівських або королівських маєтків. Воно не раз передавалось поміщикам чи орендарям у тимчасове користування.
Минали роки, але не змінювалась доля селян-кріпаків. Панщина з двох днів на тиждень, яка була узаконена в 1557 році королем Сигізмундом II Августом, після того, як у 1588 році III Литовський статут дав феодалу необмежену владу над селянином, досягла 4—6 днів. Інвентарі маєтків Луцького повіту XVII століття свідчать про жорстоку експлуатацію селян. Крім постійної панщини, вони повинні були виходити ще на зажинки, обжинки, платити грошовий чинш і виконувати всілякі феодальні повинності.
Після третього поділу Польщі (1795 р.) село Княгинінок у складі новоутвореної Волинської губернії відійшло до Росії. Але становище селян мало змінилося. Царизм всіляко зміцнював на Україні самодержавно-кріпосницький лад. Поміщики, щоб збільшити доходи з маєтків, не рахуючись із станом селянських господарств, посилювали експлуатацію, захоплювали селянські землі. Боячись піднесення антифеодального руху в країні і повстання селян, царський уряд провів у 1847 — 1848 pp. в західних губерніях інвентарну реформу, яка скорочувала панщину до трьох днів на тиждень і закріпила за селянами їхні земельні наділи. Але ця реформа тільки формально обмежила владу поміщиків, залишивши селян такими ж кріпаками, якими вони були раніше. І після введення інвентарних правил поміщики під всякими приводами приєднували селянську землю до маєткової. Дедалі ширше застосовувалась урочна система. Поміщик давав кріпакові на день таке завдання («урок»), яке вимагало 2—3, а то й 4 дні. Щоб виконати «урок», треба було,, по суті, відбувати щоденну панщину.
На час проведення реформи 1861 року в с. Княгинінку було два поміщики: І. Півницький і О. Фальковський. Півницькому належало 39 ревізьких душ, 14 селянських дворів, за якими було закріплено 105 десятин орної і садибної землі. Йому належало також с. Милуші, де було 22 селянські двори з 92 кріпаками. За інвентарним записом 1848 року кріпаки мали 276 десятин орної землі, 46 десятин сіножатей і 24 десятини під городами. Під час проведення реформи поміщик Півницький відрізав у своїх селян 174 десятини землі, в т. ч. орної — 140, сіножатей — 28 і городньої — 6 десятин.
Поміщику О. Фальковському в Княгинінку належало 28 ревізьких душ, 8 селянських дворів. За його селянами, згідно з інвентарним записом, налічувалося 93 десятини орної і садибної землі. І хоч на Правобережній Україні викупні платежі були знижені на 20 проц., вони і після зниження лишилися досить високими. На всіх селян Княгинінка було нараховано викупний платіж із суми 363 крб. доходу за рік при 6 проц. капіталізованого оброку, що становило 6050 крб. А при високих процентах за позику, що мали її сплачувати селяни протягом 49 років, ця сума значно зростала.
Високі викупні платежі не давали можливості всім селянам викупити свої земельні наділи — деякі з них вийшли на волю жебраками. Тому частину селянської і поміщицької землі викупив державний банк. На цих землях царський уряд поселив у 70-х роках XIX століття колоністів з Чехії. Колоністи одержали за викуп великі земельні наділи, нерідко понад 50 десятин. Майже
Маяки
Сторінка 1 з 7
Маяки (до травня 1964 року — Княгинінок) — село Милушівської сільської Ради, розташоване на крайньому півдні Поліської низовини, на лівому березі р. Стиру, вздовж шосе Луцьк — Ковель, за 7 км від обласного центру. Населення — 1305 чоловік. Крім Маяків, сільраді підпорядковані села Зміїнець, Кам'янка, Милушин. Вперше в історичних документах с. Княгинінок згадується в XII столітті, коли населення «дворца княгининска» виконувало повинності на користь луцького князя. Напевно, звідси й походить стара назва села. В опису Луцького замку 1545 року теж вказується, що населення Княгинінка виконує різні повинності на користь замку. З найдавніших часів жителі села займалися землеробством, скотарством, лісовими промислами, рибальством.
З середини XIV і майже до кінця XVIII століття населення Княгинінка, як і всієї Волині, було під владою спочатку литовських, а потім польських феодалів. Під час їх панування село належало до великокнязівських або королівських маєтків. Воно не раз передавалось поміщикам чи орендарям у тимчасове користування.
Минали роки, але не змінювалась доля селян-кріпаків. Панщина з двох днів на тиждень, яка була узаконена в 1557 році королем Сигізмундом II Августом, після того, як у 1588 році III Литовський статут дав феодалу необмежену владу над селянином, досягла 4—6 днів. Інвентарі маєтків Луцького повіту XVII століття свідчать про жорстоку експлуатацію селян. Крім постійної панщини, вони повинні були виходити ще на зажинки, обжинки, платити грошовий чинш і виконувати всілякі феодальні повинності.
Після третього поділу Польщі (1795 р.) село Княгинінок у складі новоутвореної Волинської губернії відійшло до Росії. Але становище селян мало змінилося. Царизм всіляко зміцнював на Україні самодержавно-кріпосницький лад. Поміщики, щоб збільшити доходи з маєтків, не рахуючись із станом селянських господарств, посилювали експлуатацію, захоплювали селянські землі. Боячись піднесення антифеодального руху в країні і повстання селян, царський уряд провів у 1847 — 1848 pp. в західних губерніях інвентарну реформу, яка скорочувала панщину до трьох днів на тиждень і закріпила за селянами їхні земельні наділи. Але ця реформа тільки формально обмежила владу поміщиків, залишивши селян такими ж кріпаками, якими вони були раніше. І після введення інвентарних правил поміщики під всякими приводами приєднували селянську землю до маєткової. Дедалі ширше застосовувалась урочна система. Поміщик давав кріпакові на день таке завдання («урок»), яке вимагало 2—3, а то й 4 дні. Щоб виконати «урок», треба було,, по суті, відбувати щоденну панщину.
На час проведення реформи 1861 року в с. Княгинінку було два поміщики: І. Півницький і О. Фальковський. Півницькому належало 39 ревізьких душ, 14 селянських дворів, за якими було закріплено 105 десятин орної і садибної землі. Йому належало також с. Милуші, де було 22 селянські двори з 92 кріпаками. За інвентарним записом 1848 року кріпаки мали 276 десятин орної землі, 46 десятин сіножатей і 24 десятини під городами. Під час проведення реформи поміщик Півницький відрізав у своїх селян 174 десятини землі, в т. ч. орної — 140, сіножатей — 28 і городньої — 6 десятин.
Поміщику О. Фальковському в Княгинінку належало 28 ревізьких душ, 8 селянських дворів. За його селянами, згідно з інвентарним записом, налічувалося 93 десятини орної і садибної землі. І хоч на Правобережній Україні викупні платежі були знижені на 20 проц., вони і після зниження лишилися досить високими. На всіх селян Княгинінка було нараховано викупний платіж із суми 363 крб. доходу за рік при 6 проц. капіталізованого оброку, що становило 6050 крб. А при високих процентах за позику, що мали її сплачувати селяни протягом 49 років, ця сума значно зростала.
Високі викупні платежі не давали можливості всім селянам викупити свої земельні наділи — деякі з них вийшли на волю жебраками. Тому частину селянської і поміщицької землі викупив державний банк. На цих землях царський уряд поселив у 70-х роках XIX століття колоністів з Чехії. Колоністи одержали за викуп великі земельні наділи, нерідко понад 50 десятин. Майже