Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
урядом було анульовано понад 20 тис. голосів, відданих «Сельробові». Але, незважаючи на це шахрайство, в Луцькому повіті 39,02 проц. голосів дістав антиурядовий блок, що свідчило про великий вплив комуністів на робітників і селян.
В галузі освіти уряд буржуазної Польщі головну увагу звертав на полонізацію української школи. 1929 року в Луцьку працювало 12 загальноосвітніх шкіл, серед них була лише одна українська приватна гімназія. На 1937 рік у Луцьку було 3 клуби. 2 кінотеатри, драматичний театр, публічна, католицька, парафіяльна бібліотеки та любительське спортивне об'єднання.
Охорона здоров'я трудящих Луцька була вкрай занедбана. В місті працювало 4 невеликі лікарні, в т. ч. військова і повітова. Тут налічувалось 39 лікарів, 13 фельдшерів, які переважно займались приватною практикою.
Передова частина української інтелігенції разом з найбільш свідомими робітниками і селянами боролася за розвиток народної освіти і української культури, проти полонізації української школи. Одним з таких борців був Ярослав Галан, який у 1928-1929 рр. працював у Луцьку викладачем мови і літератури у приватній українській гімназії.
Боротьбою проти полонізації та окатоличення шкіл керували комуністи та комсомольці. 1933 року в листівці Луцького окружкому КПЗУ вказувалось, що «польський поміщик, протягуючи свою нікчемну руку по твою душу, селянине, намагається тебе ополячити, виховати з тебе вола, що добре ходить у ярмі».
В роки світової економічної кризи 1929-1933 рр. багато робітників луцьких підприємств опинилися на вулиці. Заробітну плату було зменшено. Але найтяжчого удару завдала криза дрібним ремісникам Луцька. Сотні кравців, шевців, столярів не мали кому збути свою продукцію і ледь животіли. Їх становище погіршувалось також через аграрну кризу.
Голод, безробіття та злидні ще більше загострили класові суперечності і викликали нове революційне піднесення трудящих мас. У січні 1929 року страйкували робітники друкарень Луцька. До них приєдналися будівельники, робітники цегельних заводів та інших підприємств. На вулицях міста відбувалися багатолюдні політичні демонстрації, які організовував Луцький окружком КПЗУ. 1 Травня 1930 року трудящі міста й селяни навколишніх сіл з розгорнутими прапорами і революційними піснями вийшли на центральну вулицю міста. Вони несли лозунги: «Геть руки від Радянського Союзу!», «Геть фашизм і соціал-зраду!», «Хай живе робітничо-селянський уряд!». Сталися сутички з поліцією, в результаті чого було заарештовано 21 чоловіка. Ця демонстрація поклала початок новим і більш масовим виступам трудящих. страйки охопили підприємства харчової, деревообробної, будівельної та інших галузей промисловості.
У 1930 році власті буржуазно-поміщицької Польщі вдаються до надзвичайних заходів. За допомогою провокаторів і шпигунів з табору українських буржуазних націоналістів було заарештовано 175 видатних активістів КПЗУ, т.ч. членів ЦК та секретаріату КПЗУ М. Олексюка, С. Бойка, О. Платонова, Б. Дудикевича, І. Тишика та інших. Адміністрація тюрми жорстоко поводилася з ними. Особливо жорстоких катувань зазнав С.бОйко, якого намагалися примусити назвати прізвища комуністів-підпільників, що працювали у Волинській організації КПЗУ. 19 листопада 1930 року С.Бойко був по-звірячому закатований пілсудчиками. Вбивці, боячись вибуху народного гніву, кинули його тіло в Стир, сфабрикувавши версію, нібито він сам під час утечі стрибнув у річку.
На вимогу світової громадськості уряд Польщі надіслав до Луцька комісію для розслідування звірств, що там чинилися. Ця комісія підтвердила факт катування політв’язнів. Міністр внутрішніх справ Польщі змушений був визнати, що в Луцьку панує нездорова атмосфера в слідчих органах, і навіть звільнив з посади слідчого, який закатував С.І. Бойка. Але все це було лише проявом лицемірства, адже тортури над революціонерами – злочин всієї фашистської системи, спрямований на придушення революційного руху.
Луцьк
Сторінка 11 з 26
1928 року під час виборчої кампанії до польського сейму політична боротьба на Волині загострюється. Українські буржуазно-націоналістичні партії, які рекламували себе «народними», відкрито підтримували польський буржуазно-поміщицький уряд. У Луцьку поліція примушувала виборців голосувати за кандидатів урядового блоку. Щоб зібрати більше голосів, урядовці вдавалися до безсоромного обману. У Луцьку В галузі освіти уряд буржуазної Польщі головну увагу звертав на полонізацію української школи. 1929 року в Луцьку працювало 12 загальноосвітніх шкіл, серед них була лише одна українська приватна гімназія. На 1937 рік у Луцьку було 3 клуби. 2 кінотеатри, драматичний театр, публічна, католицька, парафіяльна бібліотеки та любительське спортивне об'єднання.
Охорона здоров'я трудящих Луцька була вкрай занедбана. В місті працювало 4 невеликі лікарні, в т. ч. військова і повітова. Тут налічувалось 39 лікарів, 13 фельдшерів, які переважно займались приватною практикою.
Передова частина української інтелігенції разом з найбільш свідомими робітниками і селянами боролася за розвиток народної освіти і української культури, проти полонізації української школи. Одним з таких борців був Ярослав Галан, який у 1928-1929 рр. працював у Луцьку викладачем мови і літератури у приватній українській гімназії.
Боротьбою проти полонізації та окатоличення шкіл керували комуністи та комсомольці. 1933 року в листівці Луцького окружкому КПЗУ вказувалось, що «польський поміщик, протягуючи свою нікчемну руку по твою душу, селянине, намагається тебе ополячити, виховати з тебе вола, що добре ходить у ярмі».
В роки світової економічної кризи 1929-1933 рр. багато робітників луцьких підприємств опинилися на вулиці. Заробітну плату було зменшено. Але найтяжчого удару завдала криза дрібним ремісникам Луцька. Сотні кравців, шевців, столярів не мали кому збути свою продукцію і ледь животіли. Їх становище погіршувалось також через аграрну кризу.
Голод, безробіття та злидні ще більше загострили класові суперечності і викликали нове революційне піднесення трудящих мас. У січні 1929 року страйкували робітники друкарень Луцька. До них приєдналися будівельники, робітники цегельних заводів та інших підприємств. На вулицях міста відбувалися багатолюдні політичні демонстрації, які організовував Луцький окружком КПЗУ. 1 Травня 1930 року трудящі міста й селяни навколишніх сіл з розгорнутими прапорами і революційними піснями вийшли на центральну вулицю міста. Вони несли лозунги: «Геть руки від Радянського Союзу!», «Геть фашизм і соціал-зраду!», «Хай живе робітничо-селянський уряд!». Сталися сутички з поліцією, в результаті чого було заарештовано 21 чоловіка. Ця демонстрація поклала початок новим і більш масовим виступам трудящих. страйки охопили підприємства харчової, деревообробної, будівельної та інших галузей промисловості.
У 1930 році власті буржуазно-поміщицької Польщі вдаються до надзвичайних заходів. За допомогою провокаторів і шпигунів з табору українських буржуазних націоналістів було заарештовано 175 видатних активістів КПЗУ, т.ч. членів ЦК та секретаріату КПЗУ М. Олексюка, С. Бойка, О. Платонова, Б. Дудикевича, І. Тишика та інших. Адміністрація тюрми жорстоко поводилася з ними. Особливо жорстоких катувань зазнав С.бОйко, якого намагалися примусити назвати прізвища комуністів-підпільників, що працювали у Волинській організації КПЗУ. 19 листопада 1930 року С.Бойко був по-звірячому закатований пілсудчиками. Вбивці, боячись вибуху народного гніву, кинули його тіло в Стир, сфабрикувавши версію, нібито він сам під час утечі стрибнув у річку.
На вимогу світової громадськості уряд Польщі надіслав до Луцька комісію для розслідування звірств, що там чинилися. Ця комісія підтвердила факт катування політв’язнів. Міністр внутрішніх справ Польщі змушений був визнати, що в Луцьку панує нездорова атмосфера в слідчих органах, і навіть звільнив з посади слідчого, який закатував С.І. Бойка. Але все це було лише проявом лицемірства, адже тортури над революціонерами – злочин всієї фашистської системи, спрямований на придушення революційного руху.