Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Найбільшою гордістю лучан є створення в місті машинобудівної і приладобудівної промисловості, яка посідає одне з провідних місць (40,2 проц.) у загальному обсязі промислової продукції.
З 1956 року в Луцьку діяв невеликий завод по ремонту автомобілів, де працювало близько 90 робітників. У 1959 році за рішенням Ради Міністрів УРСР на його базі почали будувати нові корпуси машинобудівного заводу. Перші 2 корпуси було споруджено у 1960 році, а наступного року стали до ладу ще 2 корпуси.
В цехах нового підприємства змонтували 126 одиниць нових металообробних верстатів, пресів і компресорів, що дало можливість протягом 1960 року освоїти виробництво 7 нових виробів, зокрема авто лавок, причепів-лавок, авторефрижераторів тощо. В жовтні 1965 року колектив заводу завершив семирічний план достроково. Вироби заводу користуються великим попитом не тільки в нашій країні, але й далеко за її межами. У 1966 році на заводі почалося освоєння випуску малолітражних вантажно-легкових автомобілів марки ЗАЗ969 «Волинь» для потреб сільського господарства. З 21 лютого 1967 року розпочався їх серійний випуск. Тепер машину з маркою «Волинь» можна зустріти на шляхах України, Білорусії, Грузії, Азербайджану та інших республік нашої країни. 3 грудня 1967 року машинобудівний завод перетворено в Луцький автомобільний завод, на кінець нової (1971-1975 рр.) п’ятирічки він випускатиме щороку близько 60 тис. автомобілів.
Добитися таких успіхів трудівникам підприємства допомогло дійове соціалістичне змагання, якому багато уваги приділяють партійний комітет, завком, дирекція. У 1965 році тут працювало 264 ударники, 34 бригади, одна дільниця і один цех комуністичної праці. В соціалістичному змаганні першість здобув цех № 2, яким керує комуніст О. М. Соловйов, бригади слюсарів І. П. Фролова, П. І. Ойцюся, бригада блюхарів В. П. Лісового. Комсомольсько-молодіжна бригада С. О. Шостака завоювала право називатися колективом ім. XXIII з'їзду КПРС; їй вручено вимпел ЦК ВЛКСМ «Бригаді імені XXIII з'їзду КПРС».
Крім машинобудівного, в місті побудовано приладобудівний завод. У 1962 — 1963 рр. на місці колишнього ливарно-механічного заводу, який відливав з чавуну найпростіші деталі для сільськогосподарських машин тощо, звели нові корпуси приладобудівного заводу. Сталий механічний завод виробляв переважно само різки, а новий, приладобудівний, випускає найскладніші вимірювальні прилади: термометри, термопари та інші, які експортуються до 38 країн світу. Високими темпами розвивається в місті і електроапаратна промисловість. Продукцію Луцького електроапаратного заводу знають у багатьох містах країни.
Зросла енергоозброєність підприємств. З 1960 року місто одержало струм з Добротвірської ДРЕС, що дало змогу збільшити споживання електроенергії у 1965 році порівняно з 1950 роком у 3,8 раза.
Промисловість міста семирічний план виконала достроково. На кінець 1965 року випуск валової продукції порівняно з 1958 роком зріс більш ніж у 2,6 раза. Промислова продукція міста становить 37 проц. всієї промислової продукції області.
Комуністична партія і Радянський уряд високо оцінили самовіддану працю лучан. За досягнуті успіхи у виконанні завдань семирічного плану Президія Верховної Ради СРСР в 1967 рр. нагородила орденами і медалями 152 робітників, інженерно-технічних та інших працівників міста. Робітники цегельного заводу М.І. Грисюк та Ф.С. Фугель відзначені орденом Леніна, 8 чоловік – орденом Трудового Червоного Прапора.
Наслідуючи і розвиваючи чудові традиції радянського робітничого класу, колективи підприємств систематично зміцнюють зв’язки з колгоспним селянством: допомагають механізувати тваринницькі ферми, зібрати врожай, влаштовують бесіди, лекції, вечори художньої самодіяльності. Лише 1963 року вони обладнали 6 механічних майстерень, електрифікували 14 тваринницьких ферм, перевезли тисячі
Луцьк
Сторінка 20 з 26
Крім реконструкції і розширення існуючих підприємств, було побудовано ряд нових, обладнаних сучасною технікою. Так, у 1964 році завершилось спорудження м'ясокомбінату з холодильними установками загальною місткістю 750 тонн продукції. Збудовано також асфальтовий завод, підприємство залізобетонних конструкцій потужністю 17,5 тис. куб. метрів на рік, з'явилися заводи по виробництву силікальцитної цегли, фабрика хімічної чистки та інші. З 1956 року в Луцьку діяв невеликий завод по ремонту автомобілів, де працювало близько 90 робітників. У 1959 році за рішенням Ради Міністрів УРСР на його базі почали будувати нові корпуси машинобудівного заводу. Перші 2 корпуси було споруджено у 1960 році, а наступного року стали до ладу ще 2 корпуси.
В цехах нового підприємства змонтували 126 одиниць нових металообробних верстатів, пресів і компресорів, що дало можливість протягом 1960 року освоїти виробництво 7 нових виробів, зокрема авто лавок, причепів-лавок, авторефрижераторів тощо. В жовтні 1965 року колектив заводу завершив семирічний план достроково. Вироби заводу користуються великим попитом не тільки в нашій країні, але й далеко за її межами. У 1966 році на заводі почалося освоєння випуску малолітражних вантажно-легкових автомобілів марки ЗАЗ969 «Волинь» для потреб сільського господарства. З 21 лютого 1967 року розпочався їх серійний випуск. Тепер машину з маркою «Волинь» можна зустріти на шляхах України, Білорусії, Грузії, Азербайджану та інших республік нашої країни. 3 грудня 1967 року машинобудівний завод перетворено в Луцький автомобільний завод, на кінець нової (1971-1975 рр.) п’ятирічки він випускатиме щороку близько 60 тис. автомобілів.
Добитися таких успіхів трудівникам підприємства допомогло дійове соціалістичне змагання, якому багато уваги приділяють партійний комітет, завком, дирекція. У 1965 році тут працювало 264 ударники, 34 бригади, одна дільниця і один цех комуністичної праці. В соціалістичному змаганні першість здобув цех № 2, яким керує комуніст О. М. Соловйов, бригади слюсарів І. П. Фролова, П. І. Ойцюся, бригада блюхарів В. П. Лісового. Комсомольсько-молодіжна бригада С. О. Шостака завоювала право називатися колективом ім. XXIII з'їзду КПРС; їй вручено вимпел ЦК ВЛКСМ «Бригаді імені XXIII з'їзду КПРС».
Крім машинобудівного, в місті побудовано приладобудівний завод. У 1962 — 1963 рр. на місці колишнього ливарно-механічного заводу, який відливав з чавуну найпростіші деталі для сільськогосподарських машин тощо, звели нові корпуси приладобудівного заводу. Сталий механічний завод виробляв переважно само різки, а новий, приладобудівний, випускає найскладніші вимірювальні прилади: термометри, термопари та інші, які експортуються до 38 країн світу. Високими темпами розвивається в місті і електроапаратна промисловість. Продукцію Луцького електроапаратного заводу знають у багатьох містах країни.
Зросла енергоозброєність підприємств. З 1960 року місто одержало струм з Добротвірської ДРЕС, що дало змогу збільшити споживання електроенергії у 1965 році порівняно з 1950 роком у 3,8 раза.
Промисловість міста семирічний план виконала достроково. На кінець 1965 року випуск валової продукції порівняно з 1958 роком зріс більш ніж у 2,6 раза. Промислова продукція міста становить 37 проц. всієї промислової продукції області.
Комуністична партія і Радянський уряд високо оцінили самовіддану працю лучан. За досягнуті успіхи у виконанні завдань семирічного плану Президія Верховної Ради СРСР в 1967 рр. нагородила орденами і медалями 152 робітників, інженерно-технічних та інших працівників міста. Робітники цегельного заводу М.І. Грисюк та Ф.С. Фугель відзначені орденом Леніна, 8 чоловік – орденом Трудового Червоного Прапора.
Наслідуючи і розвиваючи чудові традиції радянського робітничого класу, колективи підприємств систематично зміцнюють зв’язки з колгоспним селянством: допомагають механізувати тваринницькі ферми, зібрати врожай, влаштовують бесіди, лекції, вечори художньої самодіяльності. Лише 1963 року вони обладнали 6 механічних майстерень, електрифікували 14 тваринницьких ферм, перевезли тисячі