Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Польське повстання 1863 року спонукало царський уряд змінити умови селянської реформи в Київській, Волинській і Подільській губерніях. За указом уряду від 30 липня 1863 року тут скасовувалась тимчасова залежність селян,
запроваджувався обов'язковий викуп наділів. Викупні платежі зменшувалися на 20 проц. Селяни ставали власниками наділів, розмір яких був встановлений інвентарними правилами 1847–1848 рр. Указ надавав селянам право порушувати перед мировими посередниками клопотання про повернення їм землі, захопленої поміщиками після інвентарної реформи. Селянам Волинської губернії це дало можливість збільшити фонд надільних земель на 433 815 десятин, або на 35,9 проц. В результаті проведення реформи тяглі селяни одержали на одну ревізьку душу по 3,9 десятини землі, піші – половину цієї норми. У той же час понад 22 тис. поміщицьких дворових селян і бобилів зовсім не одержали наділів, а більш як 9,2 тис. селян – всього до 2-х десятин землі на двір. 71 проц. селян губернії залишився в залежності від поміщиків, що давало Можливість останнім застосовувати різні форми експлуатації селян за користування лісами, пасовиськами тощо.
Порівняну краще були забезпечені землею державні селяни. Вони одержали в середньому по 5,5 десятини на ревізьку душу. Але з 174 498 селянських дворів таких було лише 35 121 двір, серед них близько третини малоземельних, тому і становище державних селян мало чим відрізнялось від поміщицьких. У привілейованому становищі перебивали колоністи, яких на Волині у 80-х роках налічувалося 747 дворів. Вони мали на один двір в середньому по 22,3 десятини власної та по 3 десятини орендованої землі й краще були забезпечені реманентом, худобою, тягловою силою.
Указ 1863 року не змінив характеру реформи. Більша частина землі залишалась у поміщиків. Незважаючи на деяке зменшення викупних платежів, селяни повинні були все ж виплачувати великі суми за землю. Викупна ціна землі у Волинській губернії перевищувала ринкову її вартість на 11,4 процента.
Реформа 1861 року дала поштовх розвиткові капіталізму як у промисловості, так і в сільському господарстві. В. І. Ленін відносив пореформену Волинську губернію до першої групи губерній, в яких переважала капіталістична система. В пореформений період кількість промислових підприємств фабрично-заводського типу в губернії зросла з 64 у 1861 до 296 у 1900 році. Розвиток капіталістичної промисловості розоряв дрібні кустарні підприємства. На початку XX століття на Волині було понад 1,3 тис. верст залізниць. Внаслідок їх будівництва лісові багатства Волині по-хижацькому винищувалися. Тільки за 15 років площа їх зменшилась на 24 проценти.
Капіталізм проник і в сільське господарство. З кожним роком поміщики, впроваджуючи машини, а також прогресивніші форми господарювання, посилюючи експлуатацію селянства, збільшували виробництво хліба, хмелю, картоплі, цукрових буряків, зростало і поголів'я великої рогатої худоби, овець тощо. В губернії було 30 поміщицьких кінних заводів. Одночасно з розвитком капіталістичного сільськогосподарського виробництва значно посилився процес класового розшарування селянських господарств. Кабальні викупні платежі, податки і численні повинності прискорювали зубожіння більшості селян. На 1888 рік у губернії налічувалось уже 34,7 проц. безкінних господарств, у Луцькому і Ковельському повітах – близько 50 проц. Число безземельних зросло з 5,2 проц. у 1861 році до 8,2 проц. у 1900 році.
Про тяжке становище селян Волині в пореформений період свідчать навіть офіціальні матеріали, де зазначалося, що прибутки селянського господарства не задовольняли навіть мінімальних його потреб. Тому селяни змушені були шукати заробітків на стороні або займатися ремеслом.
Боротьба селян проти кабальних викупів переросла у 80–90-х роках XIX століття в боротьбу за землю. З 1866 по 1900 рік у губернії відбулось 215 селянських заворушень.
Незважаючи на те, що у пореформений період Волинська губернія зробила певний крок у розвитку капіталізму, вона залишалась аграрним відсталим краєм. На кінець XIX століття кількість населення губернії зросла порівняно з дореформеним часом на 95,5 проц. і досягла 2980 тис. чоловік, 92,6 проц. з них проживало на селі. З 1823 підприємств, що діяли в 1900 році, тільки 8,6 проц.
Волинська область
Сторінка 6 з 29
необмеженими повноваженнями, покарав'460 селян, що брали участь у виступах. Однак, незважаючи на це, із 1013 уставних грамот, введених у губернії, селяни підписали лише 463.Польське повстання 1863 року спонукало царський уряд змінити умови селянської реформи в Київській, Волинській і Подільській губерніях. За указом уряду від 30 липня 1863 року тут скасовувалась тимчасова залежність селян,
Порівняну краще були забезпечені землею державні селяни. Вони одержали в середньому по 5,5 десятини на ревізьку душу. Але з 174 498 селянських дворів таких було лише 35 121 двір, серед них близько третини малоземельних, тому і становище державних селян мало чим відрізнялось від поміщицьких. У привілейованому становищі перебивали колоністи, яких на Волині у 80-х роках налічувалося 747 дворів. Вони мали на один двір в середньому по 22,3 десятини власної та по 3 десятини орендованої землі й краще були забезпечені реманентом, худобою, тягловою силою.
Указ 1863 року не змінив характеру реформи. Більша частина землі залишалась у поміщиків. Незважаючи на деяке зменшення викупних платежів, селяни повинні були все ж виплачувати великі суми за землю. Викупна ціна землі у Волинській губернії перевищувала ринкову її вартість на 11,4 процента.
Реформа 1861 року дала поштовх розвиткові капіталізму як у промисловості, так і в сільському господарстві. В. І. Ленін відносив пореформену Волинську губернію до першої групи губерній, в яких переважала капіталістична система. В пореформений період кількість промислових підприємств фабрично-заводського типу в губернії зросла з 64 у 1861 до 296 у 1900 році. Розвиток капіталістичної промисловості розоряв дрібні кустарні підприємства. На початку XX століття на Волині було понад 1,3 тис. верст залізниць. Внаслідок їх будівництва лісові багатства Волині по-хижацькому винищувалися. Тільки за 15 років площа їх зменшилась на 24 проценти.
Капіталізм проник і в сільське господарство. З кожним роком поміщики, впроваджуючи машини, а також прогресивніші форми господарювання, посилюючи експлуатацію селянства, збільшували виробництво хліба, хмелю, картоплі, цукрових буряків, зростало і поголів'я великої рогатої худоби, овець тощо. В губернії було 30 поміщицьких кінних заводів. Одночасно з розвитком капіталістичного сільськогосподарського виробництва значно посилився процес класового розшарування селянських господарств. Кабальні викупні платежі, податки і численні повинності прискорювали зубожіння більшості селян. На 1888 рік у губернії налічувалось уже 34,7 проц. безкінних господарств, у Луцькому і Ковельському повітах – близько 50 проц. Число безземельних зросло з 5,2 проц. у 1861 році до 8,2 проц. у 1900 році.
Про тяжке становище селян Волині в пореформений період свідчать навіть офіціальні матеріали, де зазначалося, що прибутки селянського господарства не задовольняли навіть мінімальних його потреб. Тому селяни змушені були шукати заробітків на стороні або займатися ремеслом.
Боротьба селян проти кабальних викупів переросла у 80–90-х роках XIX століття в боротьбу за землю. З 1866 по 1900 рік у губернії відбулось 215 селянських заворушень.
Незважаючи на те, що у пореформений період Волинська губернія зробила певний крок у розвитку капіталізму, вона залишалась аграрним відсталим краєм. На кінець XIX століття кількість населення губернії зросла порівняно з дореформеним часом на 95,5 проц. і досягла 2980 тис. чоловік, 92,6 проц. з них проживало на селі. З 1823 підприємств, що діяли в 1900 році, тільки 8,6 проц.