Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
20 жовтня 1905 року Волинську губернію було оголошено на воєнному становищі. Для придушення селянських заворушень було направлено 2-у кавалерійську дивізію.
У чорні роки реакції, що наступила після поразки революції, царизм почав проводити в країні столипінську реформу, маючи на меті зберегти велике поміщицьке землеволодіння і створити собі на селі опору в особі куркульства. Столипін розраховував зробити Волинську губернію зразком хутірського землеволодіння. Але ця спроба не вдалася. Найбідніші селяни не хотіли виділятись на хутори, нерідко проганяли землевпорядників. За 10 років здійснення реформи на хутори в губернії виділилися лише 11 проц. селянських дворів.
Зазнала краху і політика переселення. Далеко не всі селяни, що переселилися, осідали на нових землях. Протягом 1907–1910 рр. з Волинської губернії в Сибір і на Далекий Схід виїхало 40 880 селянських родин, серед яких було 72 проц. безземельних і малоземельних селян, що мали на двір не більше трьох десятин землі. Багато з них не змогли влаштуватися на новому місці і, зовсім розорені, повернулися додому.
Столипінська аграрна політика привела до розорення і зубожіння багатьох селян. Кількість бідняцьких господарств в губернії досягла 64,3 проц., середняцьких – зменшилась до 19,2 проц., а куркульських – зросла до 16,5 процента.
Бідняцькі і середняцькі господарства користувались примітивними знаряддями праці. За переписом 1910 року на 10 селянських дворів припадав один плуг, на 236 господарств – одна кінна молотарка, тоді як у поміщицьких і куркульських господарствах застосовувалася найновіша, як на той час, техніка.
Наслідком столипінської аграрної політики було дальше загострення класових суперечностей на селі. Селяни вели вперту боротьбу за землю з поміщиками і куркулями.
Період промислового піднесення не минув і Волині. Протягом 1910 – 1913 рр. кількість робітників у промисловості зросла на 6 тис., досягши 25 519 чоловік. Але це короткочасне піднесення не могло вивести губернію із стану відсталості, зокрема її західні повіти (Володимир-Волинський, Ковельський, Луцький), де у 1913 році налічувалося 104 дрібні підприємства, на яких працювало всього 1310 робітників.
Розвиток капіталізму після скасування кріпацтва дав певний поштовх у розвитку культури й народної освіти на Волині. Проте неписьменність і далі залишалась великим лихом. Із всього населення губернії в 1895 році навчалось лише 3,81 проц. жителів. З 1895 по 1911 рік ця кількість зросла до 5,5 проц. У 1911 році на одного жителя губернії на освіту витрачалося 54 коп. Всього 43,3 проц. початкових шкіл мали свої приміщення. 85,7 проц. шкіл мали тільки по одній класній кімнаті. На 1910/11 навчальний рік у прийомі до школи було відмовлено понад 24 тис. дітей. Формально всі діти мали право на освіту, але навчались у школі переважно діти багатіїв. Злидні, відсутність місць у школі призводили до того, що більшість дітей залишалася поза школою. У сільських школах учителювали переважно попи, дяки, відставні солдати. На 1911 рік у губернії лише 22,3 проц. вчителів початкових шкіл мали спеціальну педагогічну освіту, вищу освіту – 0,1 проц. Дуже мало було середніх загальноосвітніх шкіл, не діяло жодного вищого учбового закладу. На 1911 рік у губернії налічувалось всього 22 середні школи типу гімназій, в яких навчалось 5494 учні.
За 50 років, що минули після скасування кріпосного права, сталися деякі зрушення і в галузі охорони здоров’я. Але вони були дуже незначними. На 1911 рік у губернії налічувалось 190 лікарень і 262 лікарі, з яких на державній службі перебувало лише 70. Одна лікарня припадала на 19 484 чоловіка, а один лікар – на 14130 чоловік. Медична допомога не подавалась більшості населення, особливо сільського.
Багато лиха завдала трудящим Волині перша світова війна. Через губернію проходила лінія фронту. Тут було мобілізовано близько 60 проц. чоловічого працездатного населення, забрано у селян більшу частину коней, конфісковано велику рогату худобу, свиней, овець тощо. Майже всі підприємства, які виробляли товари широкого вжитку, переводились на виконання військових замовлень. Особливо великої шкоди господарству губернії було завдано після захоплення австро-німецькими військами у 1915 році майже всієї західної частини Волині. Окупанти зруйнували на зайнятій ними території близько 50 проц. житлових і господарських будівель, пограбували населення. На початку
Волинська область
Сторінка 8 з 29
капіталістів!».20 жовтня 1905 року Волинську губернію було оголошено на воєнному становищі. Для придушення селянських заворушень було направлено 2-у кавалерійську дивізію.
Зазнала краху і політика переселення. Далеко не всі селяни, що переселилися, осідали на нових землях. Протягом 1907–1910 рр. з Волинської губернії в Сибір і на Далекий Схід виїхало 40 880 селянських родин, серед яких було 72 проц. безземельних і малоземельних селян, що мали на двір не більше трьох десятин землі. Багато з них не змогли влаштуватися на новому місці і, зовсім розорені, повернулися додому.
Столипінська аграрна політика привела до розорення і зубожіння багатьох селян. Кількість бідняцьких господарств в губернії досягла 64,3 проц., середняцьких – зменшилась до 19,2 проц., а куркульських – зросла до 16,5 процента.
Бідняцькі і середняцькі господарства користувались примітивними знаряддями праці. За переписом 1910 року на 10 селянських дворів припадав один плуг, на 236 господарств – одна кінна молотарка, тоді як у поміщицьких і куркульських господарствах застосовувалася найновіша, як на той час, техніка.
Наслідком столипінської аграрної політики було дальше загострення класових суперечностей на селі. Селяни вели вперту боротьбу за землю з поміщиками і куркулями.
Період промислового піднесення не минув і Волині. Протягом 1910 – 1913 рр. кількість робітників у промисловості зросла на 6 тис., досягши 25 519 чоловік. Але це короткочасне піднесення не могло вивести губернію із стану відсталості, зокрема її західні повіти (Володимир-Волинський, Ковельський, Луцький), де у 1913 році налічувалося 104 дрібні підприємства, на яких працювало всього 1310 робітників.
Розвиток капіталізму після скасування кріпацтва дав певний поштовх у розвитку культури й народної освіти на Волині. Проте неписьменність і далі залишалась великим лихом. Із всього населення губернії в 1895 році навчалось лише 3,81 проц. жителів. З 1895 по 1911 рік ця кількість зросла до 5,5 проц. У 1911 році на одного жителя губернії на освіту витрачалося 54 коп. Всього 43,3 проц. початкових шкіл мали свої приміщення. 85,7 проц. шкіл мали тільки по одній класній кімнаті. На 1910/11 навчальний рік у прийомі до школи було відмовлено понад 24 тис. дітей. Формально всі діти мали право на освіту, але навчались у школі переважно діти багатіїв. Злидні, відсутність місць у школі призводили до того, що більшість дітей залишалася поза школою. У сільських школах учителювали переважно попи, дяки, відставні солдати. На 1911 рік у губернії лише 22,3 проц. вчителів початкових шкіл мали спеціальну педагогічну освіту, вищу освіту – 0,1 проц. Дуже мало було середніх загальноосвітніх шкіл, не діяло жодного вищого учбового закладу. На 1911 рік у губернії налічувалось всього 22 середні школи типу гімназій, в яких навчалось 5494 учні.
За 50 років, що минули після скасування кріпосного права, сталися деякі зрушення і в галузі охорони здоров’я. Але вони були дуже незначними. На 1911 рік у губернії налічувалось 190 лікарень і 262 лікарі, з яких на державній службі перебувало лише 70. Одна лікарня припадала на 19 484 чоловіка, а один лікар – на 14130 чоловік. Медична допомога не подавалась більшості населення, особливо сільського.
Багато лиха завдала трудящим Волині перша світова війна. Через губернію проходила лінія фронту. Тут було мобілізовано близько 60 проц. чоловічого працездатного населення, забрано у селян більшу частину коней, конфісковано велику рогату худобу, свиней, овець тощо. Майже всі підприємства, які виробляли товари широкого вжитку, переводились на виконання військових замовлень. Особливо великої шкоди господарству губернії було завдано після захоплення австро-німецькими військами у 1915 році майже всієї західної частини Волині. Окупанти зруйнували на зайнятій ними території близько 50 проц. житлових і господарських будівель, пограбували населення. На початку