Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
У XIII столітті в Галицько-Волинському князівстві йшла запекла боротьба між боярською знаттю, яка прагнула до самостійності, і князівською владою. В цю боротьбу, ускладнюючи і загострюючи її, весь час втручалися угорські і польські феодали. Проте центральна князівська влада зуміла зберегти єдність Галицько-Волинського князівства, підірвати сили великого боярства на місцях, а потім і розгромити боярську опозицію. У 1245 році галицько-волинське
військо завдало на березі річки Сану нищівного удару польським і угорським загарбникам. Галицько-Волинське князівство протягом п'яти років чинило героїчний опір татаро-монгольським нападникам. Та сили були надто нерівними. У 1246 році князь Данило Романович змушений був з'явитися в Золоту Орду до хана Батия і формально визнати свою залежність від нього. Та це не означало, що Данило відмовився від боротьби проти татар. Він встановив зв'язки з римським папою, сподіваючись, що той подасть йому необхідну допомогу. Але папа обмежився тим, що запропонував Данилу королівський титул і надіслав йому корону. Князь коронувався у 1253 році. Не одержавши ніякої підтримки від римського папи, Данило Романович порвав з ним. У 1254 – 1255 рр. князь, зібравши сили, перейшов у наступ проти татарського воєводи Куремси і визволив ряд міст між Бугом і Тетеревом. Проте із Золотої Орди на Придніпров’я було послано велике військо, яке у 1259 році вдерлося у Галицько-Волинське князівство. Воно примусило князя дати наказ про знищення укріплень міст Луцька, Кременця, Володимира, Львова та інших. Незруйнованою залишилася тільки фортеця міста Холма, населення якого відмовилося здатися і скоритися татарам.
У 40-х роках XIV століття, коли влада Золотої Орди в західно-руських землях значно послабилась, Волинь потрапила під вплив Литви. Волинські бояри у 1340 році проголосили волинським князем Любарта – сина великого князя литовського Гедіміна. Литовські князі не змогли зберегти цілісності Галицько-Волинського князівства. У 1349–1352 рр. польські феодали загарбали Східну Галичину, в 1377 році – західну частину Волинського князівства (Холм, Белз). Експансія Польщі на Волині ще більше посилилась, коли в 1385 році литовський князь Ягайло, ставши польським королем, намагався об’єднати Велике князівство Литовське і Польщу в одну державу. Але він зустрів сильний опір з боку литовських феодалів, очолених князем Вітовтом. Після тривалої боротьби Ягайло у 1392 році змушений був визнати Вітовта великим князем литовським. За часів князювання Вітовта (1392–1430 рр.) Волинське удільне князівство було перетворене на провінцію Литовської держави; його населення зазнавало подвійного гніту – від своїх і литовських феодалів.
Після смерті Вітовта знову почалась боротьба між литовськими і польськими феодалами за волинські землі. У 1440 році відновлюється Волинське удільне князівство. На чолі його став литовський князь Свидригайло (1355–1452 рр.), який визнав васальну залежність від польського короля Казимира. Після смерті Свидригайла Волинське князівство було ліквідоване остаточно і поділене на три повіти: Луцький, Володимирський і Кременецький. Протягом XV–XVI століть на Волині з'явилися великі земельні володіння Острозьких, Збаразьких, Чарторийських, Корецьких, Сангушків, Вишневецьких, Заславських та інших магнатів, які загарбували міста і села, покріпачували селян, посилюючи жорстоку експлуатацію.
У 1447 році великий князь литовський видав привілей, за яким закріпачені селяни звільнялись від державних платежів і передавались феодалам у повне володіння. Уже в середині XVI століття у литовських юридичних документах тяглі селяни вважалися кріпосними. Вони відбували на користь феодалів багато повинностей, відробляли по 2–3 дні панщини на тиждень.
Дуже часто селяни, не витримуючи експлуатації, відмовлялись виконувати феодальні повинності, нападали на панські маєтки, вбивали панів і втікали в інші місця. Так, у 1567 році жителі села Городка Луцького повіту виступили проти поміщиці Фальчевської, відмовившись виконувати феодальні повинності. Вони убили десятника, хотіли покарати й управителя маєтку та інших слуг, але ті повтікали.
Значного розвитку в XV–XVI століттях набрали на Волині ремесла, різні промисли й торгівля. На базі виявлених тут родовищ залізної руди провадилося виробництво заліза. Все це сприяло розвиткові внутрішньої і зовнішньої торгівлі, збільшенню кількості торгів та ярмарків. Луцьк, Володимир-Волинський, Торчин, Устилуг та інші міста стають досить великими центрами торгівлі. На Захід з Волині по Західному Бугу вивозили хліб, ліс, худобу та інші товари.
Волинська область
Сторінка 3 з 29
що перебувала в містах.У XIII столітті в Галицько-Волинському князівстві йшла запекла боротьба між боярською знаттю, яка прагнула до самостійності, і князівською владою. В цю боротьбу, ускладнюючи і загострюючи її, весь час втручалися угорські і польські феодали. Проте центральна князівська влада зуміла зберегти єдність Галицько-Волинського князівства, підірвати сили великого боярства на місцях, а потім і розгромити боярську опозицію. У 1245 році галицько-волинське
У 40-х роках XIV століття, коли влада Золотої Орди в західно-руських землях значно послабилась, Волинь потрапила під вплив Литви. Волинські бояри у 1340 році проголосили волинським князем Любарта – сина великого князя литовського Гедіміна. Литовські князі не змогли зберегти цілісності Галицько-Волинського князівства. У 1349–1352 рр. польські феодали загарбали Східну Галичину, в 1377 році – західну частину Волинського князівства (Холм, Белз). Експансія Польщі на Волині ще більше посилилась, коли в 1385 році литовський князь Ягайло, ставши польським королем, намагався об’єднати Велике князівство Литовське і Польщу в одну державу. Але він зустрів сильний опір з боку литовських феодалів, очолених князем Вітовтом. Після тривалої боротьби Ягайло у 1392 році змушений був визнати Вітовта великим князем литовським. За часів князювання Вітовта (1392–1430 рр.) Волинське удільне князівство було перетворене на провінцію Литовської держави; його населення зазнавало подвійного гніту – від своїх і литовських феодалів.
Після смерті Вітовта знову почалась боротьба між литовськими і польськими феодалами за волинські землі. У 1440 році відновлюється Волинське удільне князівство. На чолі його став литовський князь Свидригайло (1355–1452 рр.), який визнав васальну залежність від польського короля Казимира. Після смерті Свидригайла Волинське князівство було ліквідоване остаточно і поділене на три повіти: Луцький, Володимирський і Кременецький. Протягом XV–XVI століть на Волині з'явилися великі земельні володіння Острозьких, Збаразьких, Чарторийських, Корецьких, Сангушків, Вишневецьких, Заславських та інших магнатів, які загарбували міста і села, покріпачували селян, посилюючи жорстоку експлуатацію.
У 1447 році великий князь литовський видав привілей, за яким закріпачені селяни звільнялись від державних платежів і передавались феодалам у повне володіння. Уже в середині XVI століття у литовських юридичних документах тяглі селяни вважалися кріпосними. Вони відбували на користь феодалів багато повинностей, відробляли по 2–3 дні панщини на тиждень.
Дуже часто селяни, не витримуючи експлуатації, відмовлялись виконувати феодальні повинності, нападали на панські маєтки, вбивали панів і втікали в інші місця. Так, у 1567 році жителі села Городка Луцького повіту виступили проти поміщиці Фальчевської, відмовившись виконувати феодальні повинності. Вони убили десятника, хотіли покарати й управителя маєтку та інших слуг, але ті повтікали.
Значного розвитку в XV–XVI століттях набрали на Волині ремесла, різні промисли й торгівля. На базі виявлених тут родовищ залізної руди провадилося виробництво заліза. Все це сприяло розвиткові внутрішньої і зовнішньої торгівлі, збільшенню кількості торгів та ярмарків. Луцьк, Володимир-Волинський, Торчин, Устилуг та інші міста стають досить великими центрами торгівлі. На Захід з Волині по Західному Бугу вивозили хліб, ліс, худобу та інші товари.