Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Ремісники об'єднувалися в цехи, торговці – у корпорації. Разом вони боролися за запровадження міського самоврядування. Протягом XV–XVI століть
переважна більшість волинських міст одержала самоврядування за магдебурзьким правом, що відіграло певну позитивну роль у їх розвитку.
Люблінська унія 1569 року, яка об'єднала Литву і Польщу в єдину державу – Річ Посполиту, сприяла зближенню польських, литовських та українських феодалів, посиленню ними експлуатації трудящих. Феодали примушували селян відбувати 6-денну панщину, дедалі збільшували натуральну ренту. Розвивалися фільваркове господарство, товарно-грошові відносини.
Литовський статут 1588 року юридично завершив закріпачення селян. У кінці XVI століття основна маса трудящих опинилася в цілковитій залежності від феодалів, влада яких стала необмеженою. Феодал мав право не тільки скарати свого кріпака на смерть, а й передавати це право орендарям.
Соціально-економічний гніт на Волині доповнювався національно-релігійним. Польські магнати та католицька церква намагалися ополячити і покатоличити все українське населення. З цією метою 1596 р. у Бресті була укладена унія православної і католицької церков, за якою православна церква визнавала зверхність римського папи. Більша частина українських магнатів, шляхти і вищого православного духовенства прийняла унію. Але широкі народні маси стали на шлях рішучої боротьби з унією, проти католицької агресії і феодалів.
Не погодилась прийняти унію і певна частина православного духовенства та української шляхти. Наприкінці 70-х рр. XVI століття князь К. К. Острозький заснував у Острозі греко-слов'янську школу, яка відіграла значну роль у розвитку освіти і культури на Україні та в боротьбі проти унії. При школі було відкрито друкарню, в якій Іван Федоров у 1580–1581 рр. надрукував перші книги на Волині.
Наприкінці XVI століття на Волині діяли загони повстанців, які очолював Северин Наливайко. Ці загони спрямували свій удар не тільки проти польської шляхти, але й проти князя Острозького, який, демонстративно виступаючи проти католицизму, захищав свої привілеї і величезні володіння від зазіхань польської шляхти.
Волинські селяни активно підтримували загони Наливайка, провадили довгу і вперту боротьбу проти шляхетського панування. В районі Луцька діяло кілька повстанських загонів.
Визвольна війна українського народу 1648–1654 рр. поширилась і на Волинь. Коли сюди дійшла звістка про перемогу селянсько-козацького війська, очолюваного Богданом Хмельницьким, під Жовтими Водами і Корсунем, на боротьбу з польською шляхтою піднялась більшість волинян. Уже в червні 1648 року відбулися селянські повстання в Печихвостах, Стрільчому, Матові та інших селах Луцького повіту. З перемогою козацького війська під Пилявцями селянський рух розгорнувся на всій Волині. Великі групи повстанців з’явилися між Ковелем і Турійськом, значні загони діяли під Ратним, Затурцями і Литовежем та в інших місцях.
Після Зборівського миру 1649 року більша частина Волині залишилася під владою Польщі. Польська шляхта жорстоко розправилася з учасниками повстання, що викликало на Волині хвилю нових заворушень, масові втечі селян на схід. Тільки в кінці 1649 року з Луцького повіту на Житомирщину втекло 500 сімей.
Порушення польським урядом Зборівського миру викликало наступ українського війська на Волинь. У червні 1651 року під Берестечком відбулася кровопролитна битва між українським і польським військами. В цій битві селянсько-козацьке військо зазнало поразки через зраду татар, що були тоді союзниками козаків.
Із визвольної війни Волинь вийшла дуже розореною. Більшість населених пунктів було спалено, зруйновано. Кількість населення різко зменшилась, бо багато жителів відступило разом з українським військом за Дніпро і там осіло. Селяни, які залишились, змушені були виконувати великі повинності, зокрема відбувати 5–6 днів панщини на тиждень з волоки. Внаслідок жорстокої експлуатації розорення і зубожіння селян зростало.
Погіршилося і становище міського населення. Нерідко міські жителі відбували панщину, гужову повинність, ремонтували і утримували замки, фортеці тощо. Все це негативно позначалося на розвитку міст, ремесел і торгівлі.
Волинська область
Сторінка 4 з 29
З розвитком ремесла і торгівлі в XV–XVI століттях зросли повинності міського населення. Міщани змушені були сплачувати податки, будувати і ремонтувати міські укріплення, нести варту, перевозити вантажі тощо.Ремісники об'єднувалися в цехи, торговці – у корпорації. Разом вони боролися за запровадження міського самоврядування. Протягом XV–XVI століть
Люблінська унія 1569 року, яка об'єднала Литву і Польщу в єдину державу – Річ Посполиту, сприяла зближенню польських, литовських та українських феодалів, посиленню ними експлуатації трудящих. Феодали примушували селян відбувати 6-денну панщину, дедалі збільшували натуральну ренту. Розвивалися фільваркове господарство, товарно-грошові відносини.
Литовський статут 1588 року юридично завершив закріпачення селян. У кінці XVI століття основна маса трудящих опинилася в цілковитій залежності від феодалів, влада яких стала необмеженою. Феодал мав право не тільки скарати свого кріпака на смерть, а й передавати це право орендарям.
Соціально-економічний гніт на Волині доповнювався національно-релігійним. Польські магнати та католицька церква намагалися ополячити і покатоличити все українське населення. З цією метою 1596 р. у Бресті була укладена унія православної і католицької церков, за якою православна церква визнавала зверхність римського папи. Більша частина українських магнатів, шляхти і вищого православного духовенства прийняла унію. Але широкі народні маси стали на шлях рішучої боротьби з унією, проти католицької агресії і феодалів.
Не погодилась прийняти унію і певна частина православного духовенства та української шляхти. Наприкінці 70-х рр. XVI століття князь К. К. Острозький заснував у Острозі греко-слов'янську школу, яка відіграла значну роль у розвитку освіти і культури на Україні та в боротьбі проти унії. При школі було відкрито друкарню, в якій Іван Федоров у 1580–1581 рр. надрукував перші книги на Волині.
Наприкінці XVI століття на Волині діяли загони повстанців, які очолював Северин Наливайко. Ці загони спрямували свій удар не тільки проти польської шляхти, але й проти князя Острозького, який, демонстративно виступаючи проти католицизму, захищав свої привілеї і величезні володіння від зазіхань польської шляхти.
Волинські селяни активно підтримували загони Наливайка, провадили довгу і вперту боротьбу проти шляхетського панування. В районі Луцька діяло кілька повстанських загонів.
Визвольна війна українського народу 1648–1654 рр. поширилась і на Волинь. Коли сюди дійшла звістка про перемогу селянсько-козацького війська, очолюваного Богданом Хмельницьким, під Жовтими Водами і Корсунем, на боротьбу з польською шляхтою піднялась більшість волинян. Уже в червні 1648 року відбулися селянські повстання в Печихвостах, Стрільчому, Матові та інших селах Луцького повіту. З перемогою козацького війська під Пилявцями селянський рух розгорнувся на всій Волині. Великі групи повстанців з’явилися між Ковелем і Турійськом, значні загони діяли під Ратним, Затурцями і Литовежем та в інших місцях.
Після Зборівського миру 1649 року більша частина Волині залишилася під владою Польщі. Польська шляхта жорстоко розправилася з учасниками повстання, що викликало на Волині хвилю нових заворушень, масові втечі селян на схід. Тільки в кінці 1649 року з Луцького повіту на Житомирщину втекло 500 сімей.
Порушення польським урядом Зборівського миру викликало наступ українського війська на Волинь. У червні 1651 року під Берестечком відбулася кровопролитна битва між українським і польським військами. В цій битві селянсько-козацьке військо зазнало поразки через зраду татар, що були тоді союзниками козаків.
Із визвольної війни Волинь вийшла дуже розореною. Більшість населених пунктів було спалено, зруйновано. Кількість населення різко зменшилась, бо багато жителів відступило разом з українським військом за Дніпро і там осіло. Селяни, які залишились, змушені були виконувати великі повинності, зокрема відбувати 5–6 днів панщини на тиждень з волоки. Внаслідок жорстокої експлуатації розорення і зубожіння селян зростало.
Погіршилося і становище міського населення. Нерідко міські жителі відбували панщину, гужову повинність, ремонтували і утримували замки, фортеці тощо. Все це негативно позначалося на розвитку міст, ремесел і торгівлі.