Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Коли на початку XVIII століття на Волинь докотилися хвилі повстання під керівництвом Семена Палія, селянський рух спалахнув з новою силою. Активну участь брали волиняни і в гайдамацькому русі 30-х років XVIII століття, а також у Коліївщині. «Маніфест», розповсюджений козаками 1767 року на Волині, закликав трудящих українців і поляків до спільної боротьби проти шляхти.
Свавілля з боку польської шляхти, жорстока експлуатація і гноблення закріпаченого селянства призвели до повного занепаду Польської держави. Цим скористалися Пруссія, Австрія і Росія, які поділили її одіж собою. У 1795 році за третім поділом Польщі до Росії відійшла майже вся Волинь. На території Волинського і частини Київського воєводств було утворено Волинську губернію, яка складалася з 12 повітів.
Поділи Польщі були реакційним актом. Проте возз'єднання Правобережної України, в т. ч. і Волині, в складі Росії об’єктивно мало прогресивне значення. Воно сприяло економічному і культурному розвитку Волинського краю, зміцнювало братерські зв’язки між українським і російським народами.
Першим випробуванням для волинян після включення Волині до складу Росії була Вітчизняна війна 1812 року.
Наполеон направив проти 3-ї російської армії, яка обороняла Волинь, великі сили. Під тиском набагато переважаючих сил противника російські війська відступили і зайняли оборону на правому березі річки Стиру.
Щоб привернути на свій бік місцеве населення, Наполеон послав на Волинь велику кількість агентів-підбурювачів. Але волиняни не піддались їх агітації і взяли активну участь у боротьбі з завойовниками. Вони подавали російській армії велику допомогу продуктами, фуражем тощо. Волиняни створили кілька загонів ополченців, які пліч-о-пліч з російськими військами боролися з ворогом. Завдяки патріотичній допомозі українського народу та прибуттю з Бессарабії Дунайської армії російські війська незабаром перейшли в наступ, завдали завойовникам великої поразки біля села Ратного і наприкінці вересня 1812 року очистили Волинь від ворожих військ.
Волиняни не підтримали польського повстання 1830–1831 рр., керівники якого зробили спробу поширити його і на Волинь. У березні 1831 року вони направили сюди 8-тисячний корпус на чолі з генералом Дверницьким. Після бою з царськими військами під Боромлем повстанці відійшли з Волині на територію австрійських володінь, оскільки місцеве населення не хотіло підтримувати польську шляхту, яка очолювала повстання. Проте це не означає, що волиняни були солідарні з царським урядом, який розгромив польське повстання.
Трудящі Волині не мирилися з експлуатацією та сваволею поміщиків. У 1848 році селяни Кримного, Дубечного, Рокинь, Глуші, Теклі, Лютні та інших сіл Володимир-Волинського повіту відмовились виконувати панщину і вимагали перевести їх на оброк. Ковельський повітовий стряпчий доповідав, що селяни ладні взятися за сокири. Волинь було оголошено на воєнному становищі, у повсталі села направлено війська.
Щоб обмежити сваволю поміщиків і тим послабити селянський рух, царський уряд в 1847–1848 рр. провів на Правобережжі інвентарну реформу, за якою панщина була обмежена трьома днями на тиждень. Інвентарна реформа, не послабивши кріпосницького гніту, ще більше загострила класову боротьбу. Селяни відмовлялись відробляти панщину, підпалювали поміщицькі маєтки, били панських орендарів і прикажчиків тощо.
Селянська реформа 1861 року здійснювалась на Волині в умовах зростання маїсового селянського руху. Селяни відмовлялися йти на панщину, вимагали наділення їх землею без викупу. Лише протягом квітня і травня 1861 року у Володимир-Волинському, Луцькому, Ковельському та інших повітах відбулось 75 селянських виступів, 50 з них було спрямовано проти панщини.
Введення уставних грамот на Волині проходило в умовах гострої класової боротьби. З жовтня 1861 по січень 1863 року в 106 селах губернії відбулось понад 100 селянських виступів, які охопили 61 350 чоловік. На 1 січня 1862 року селяни не підписали жодної уставної грамоти. Тоді уряд наказав вводити в дію уставні грамоти примусово. Флігель-ад'ютант Дурново, що прибув на Волинь з
Волинська область
Сторінка 5 з 29
Разом з соціальним польський уряд посилив національний та релігійний гніт населення Волині. Було видано ряд постанов, спрямованих на обмеження прав і діяльності православної церкви. Насильно насаджувався католицизм. Це викликало різкий протест з боку українського населення, яке відмовлялось приймати унію і вело боротьбу за своє соціальне і національне визволення. Свавілля з боку польської шляхти, жорстока експлуатація і гноблення закріпаченого селянства призвели до повного занепаду Польської держави. Цим скористалися Пруссія, Австрія і Росія, які поділили її одіж собою. У 1795 році за третім поділом Польщі до Росії відійшла майже вся Волинь. На території Волинського і частини Київського воєводств було утворено Волинську губернію, яка складалася з 12 повітів.
Поділи Польщі були реакційним актом. Проте возз'єднання Правобережної України, в т. ч. і Волині, в складі Росії об’єктивно мало прогресивне значення. Воно сприяло економічному і культурному розвитку Волинського краю, зміцнювало братерські зв’язки між українським і російським народами.
Першим випробуванням для волинян після включення Волині до складу Росії була Вітчизняна війна 1812 року.
Наполеон направив проти 3-ї російської армії, яка обороняла Волинь, великі сили. Під тиском набагато переважаючих сил противника російські війська відступили і зайняли оборону на правому березі річки Стиру.
Щоб привернути на свій бік місцеве населення, Наполеон послав на Волинь велику кількість агентів-підбурювачів. Але волиняни не піддались їх агітації і взяли активну участь у боротьбі з завойовниками. Вони подавали російській армії велику допомогу продуктами, фуражем тощо. Волиняни створили кілька загонів ополченців, які пліч-о-пліч з російськими військами боролися з ворогом. Завдяки патріотичній допомозі українського народу та прибуттю з Бессарабії Дунайської армії російські війська незабаром перейшли в наступ, завдали завойовникам великої поразки біля села Ратного і наприкінці вересня 1812 року очистили Волинь від ворожих військ.
Волиняни не підтримали польського повстання 1830–1831 рр., керівники якого зробили спробу поширити його і на Волинь. У березні 1831 року вони направили сюди 8-тисячний корпус на чолі з генералом Дверницьким. Після бою з царськими військами під Боромлем повстанці відійшли з Волині на територію австрійських володінь, оскільки місцеве населення не хотіло підтримувати польську шляхту, яка очолювала повстання. Проте це не означає, що волиняни були солідарні з царським урядом, який розгромив польське повстання.
Трудящі Волині не мирилися з експлуатацією та сваволею поміщиків. У 1848 році селяни Кримного, Дубечного, Рокинь, Глуші, Теклі, Лютні та інших сіл Володимир-Волинського повіту відмовились виконувати панщину і вимагали перевести їх на оброк. Ковельський повітовий стряпчий доповідав, що селяни ладні взятися за сокири. Волинь було оголошено на воєнному становищі, у повсталі села направлено війська.
Щоб обмежити сваволю поміщиків і тим послабити селянський рух, царський уряд в 1847–1848 рр. провів на Правобережжі інвентарну реформу, за якою панщина була обмежена трьома днями на тиждень. Інвентарна реформа, не послабивши кріпосницького гніту, ще більше загострила класову боротьбу. Селяни відмовлялись відробляти панщину, підпалювали поміщицькі маєтки, били панських орендарів і прикажчиків тощо.
Селянська реформа 1861 року здійснювалась на Волині в умовах зростання маїсового селянського руху. Селяни відмовлялися йти на панщину, вимагали наділення їх землею без викупу. Лише протягом квітня і травня 1861 року у Володимир-Волинському, Луцькому, Ковельському та інших повітах відбулось 75 селянських виступів, 50 з них було спрямовано проти панщини.
Введення уставних грамот на Волині проходило в умовах гострої класової боротьби. З жовтня 1861 по січень 1863 року в 106 селах губернії відбулось понад 100 селянських виступів, які охопили 61 350 чоловік. На 1 січня 1862 року селяни не підписали жодної уставної грамоти. Тоді уряд наказав вводити в дію уставні грамоти примусово. Флігель-ад'ютант Дурново, що прибув на Волинь з