Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
комарівсько-тшинецької культури, поширеної в північній лісостеповій смузі України та суміжних районах Польщі. їх поселення і могильники виявлені в Луцьку, Одерадах, Ставку, Гіркій- Полонці, Черську, Шепелі. Дослідники вважають ці племена предками праслов’ян.
У І тисячолітті н. е. на Волині жили східнослов’янські племена. Крім того, в цей час сюди проникали окремі групи населення з Прибалтики, як про це свідчить могильник у Любомлі. У племен того часу були розвинуті орне землеробство і скотарство, ремесла виділяються в самостійні галузі, що посилило процес майнового розшарування; про це свідчать, зокрема, монетно-речові скарби, знайдені біля сіл Ласкова, Борочича, Качина та інших. Згадані скарби одночасно підтверджують зв’язки місцевого населення з Північним Причорномор’ям, провінціями Римської імперії та Прибалтикою. Найкраще досліджені слов’янські пам’ятки VI–VII століть біля сіл Лежниці, Великого Боратина і, зокрема, повністю розкопане городище поблизу села Зимного. Тут виявлено рештки земляних і дерев’яних укріплень, наземних споруд, а також велику кількість знарядь праці та інших виробів із заліза та кольорових металів. Згідно з пізнішими літописними даними, на Волині жили племена дулібів, бужан і волинян.
В VI–VII століттях дуліби вели тривалу боротьбу з аварами, які оселилися в Подунав’ї і намагалися поневолити слов’янські племена. Про цю нелегку для слов’ян боротьбу свідчать літописи та матеріали з городища в селі Зимному.
Зовнішня небезпека примушувала дулібів, бужан і волинян селитися поблизу міста Волині, від якого, напевно, дістала назву і Волинська земля. Місто Волинь було розташоване на лівому березі Західного Бугу, в районі гирла річки Гучви. В середині IX століття воно вже було значним містом.
В межах області виявлено близько 60 археологічних пам’яток часів давньої Русі – укріплених городищ (Борисковичі, Шепель, Усичі, Коршів, Любомль тощо), селищ і курганних могильників (Борохів, Вишнів, Лище та інші).
У VII—X століттях на Волині складаються ранні феодальні відносини, розвивається велике землеволодіння. Тут виникають нові міста, зокрема Червень, Володимир, а в XI столітті – Буськ, Луцьк, Турійськ, Чорторийськ, Перемиль та інші. На початку X століття Волинська земля входила до складу Київської Русі. У 988 році київський князь Володимир Святославич (980–1015) передав Волинську землю в уділ своєму сину Всеволоду. Запровадження християнства на Русі сприяло дальшому розвиткові феодальних відносин.
Київський князь Всеволод Ярославич (1030–1093 рр.) розділив князівство між племінниками та онуками, що призвело до чвар і кривавих сутичок. У результаті цього поділу і феодальних усобиць на початку XII століття на території Волинського князівства утворилось кілька невеликих удільних князівств: Дорогобузьке, Луцьке, Пересопницьке, Белзьке, Ратнівське, Городенське та деякі інші. В середині XII століття Волинське князівство стало незалежним. На той час тут князював Мстислав Ізяславич (помер у 1170 р.), який двічі робив походи на Київ.
Найбільшого піднесення Волинь досягла за часів князювання Романа Мстиславича (1172–1205 рр.) і Данила Романовича (1205–1264 рр.). За їх правління удільні князівства були підкорені і ліквідовані. Спираючись на міське населення і служилих бояр, Роман Мстиславич у 1199 році об’єднав Галичину з Волинню в єдине Галицько-Волинське князівство. Це сприяло зростанню економічної могутності князівства. У XII–XIII століттях в його містах розвиваються ремесла. У Володимирі-Волинському, Холмі і Любомлі виливали дзвони, виготовляли різноманітні вироби з міді, срібла, янтарю, кістки, каменю, рогу та інших матеріалів. Розвиток ремесел сприяв розширенню внутрішньої і зовнішньої торгівлі, яка велась через Бузький торговий шлях.
Князь, бояри посилювали експлуатацію населення. В XII–XIII століттях основною формою експлуатації була натуральна рента: міські жителі платили князю оброк грішми, а селяни – хлібом, медом, вівсом, льоном, вівцями, птицею тощо. Селяни, які потрапили в залежність до окремих феодалів, продовжували платити данину і князю. Крім того, селяни і городяни повинні були ремонтувати та будувати міські укріплення й мости, а також утримувати князівську дружину,
Волинська область
Сторінка 2 з 29
Наприкінці епохи міді, в добу ранньої бронзи (кінець III – початок II тисячоліття до н. е.) на території області жило населення, що входило до складу великої групи племен, поширених на території України і Середньої Європи (культура шнурової кераміки). їх поселення знайдені біля Одерад, Торчина, Коршова, Ставка, Городка, Горичева та інших сіл. У другій половині II тисячоліття до н. е. територія області була досить густо заселена осілими племенами т. зв. У І тисячолітті н. е. на Волині жили східнослов’янські племена. Крім того, в цей час сюди проникали окремі групи населення з Прибалтики, як про це свідчить могильник у Любомлі. У племен того часу були розвинуті орне землеробство і скотарство, ремесла виділяються в самостійні галузі, що посилило процес майнового розшарування; про це свідчать, зокрема, монетно-речові скарби, знайдені біля сіл Ласкова, Борочича, Качина та інших. Згадані скарби одночасно підтверджують зв’язки місцевого населення з Північним Причорномор’ям, провінціями Римської імперії та Прибалтикою. Найкраще досліджені слов’янські пам’ятки VI–VII століть біля сіл Лежниці, Великого Боратина і, зокрема, повністю розкопане городище поблизу села Зимного. Тут виявлено рештки земляних і дерев’яних укріплень, наземних споруд, а також велику кількість знарядь праці та інших виробів із заліза та кольорових металів. Згідно з пізнішими літописними даними, на Волині жили племена дулібів, бужан і волинян.
В VI–VII століттях дуліби вели тривалу боротьбу з аварами, які оселилися в Подунав’ї і намагалися поневолити слов’янські племена. Про цю нелегку для слов’ян боротьбу свідчать літописи та матеріали з городища в селі Зимному.
Зовнішня небезпека примушувала дулібів, бужан і волинян селитися поблизу міста Волині, від якого, напевно, дістала назву і Волинська земля. Місто Волинь було розташоване на лівому березі Західного Бугу, в районі гирла річки Гучви. В середині IX століття воно вже було значним містом.
В межах області виявлено близько 60 археологічних пам’яток часів давньої Русі – укріплених городищ (Борисковичі, Шепель, Усичі, Коршів, Любомль тощо), селищ і курганних могильників (Борохів, Вишнів, Лище та інші).
У VII—X століттях на Волині складаються ранні феодальні відносини, розвивається велике землеволодіння. Тут виникають нові міста, зокрема Червень, Володимир, а в XI столітті – Буськ, Луцьк, Турійськ, Чорторийськ, Перемиль та інші. На початку X століття Волинська земля входила до складу Київської Русі. У 988 році київський князь Володимир Святославич (980–1015) передав Волинську землю в уділ своєму сину Всеволоду. Запровадження християнства на Русі сприяло дальшому розвиткові феодальних відносин.
Київський князь Всеволод Ярославич (1030–1093 рр.) розділив князівство між племінниками та онуками, що призвело до чвар і кривавих сутичок. У результаті цього поділу і феодальних усобиць на початку XII століття на території Волинського князівства утворилось кілька невеликих удільних князівств: Дорогобузьке, Луцьке, Пересопницьке, Белзьке, Ратнівське, Городенське та деякі інші. В середині XII століття Волинське князівство стало незалежним. На той час тут князював Мстислав Ізяславич (помер у 1170 р.), який двічі робив походи на Київ.
Найбільшого піднесення Волинь досягла за часів князювання Романа Мстиславича (1172–1205 рр.) і Данила Романовича (1205–1264 рр.). За їх правління удільні князівства були підкорені і ліквідовані. Спираючись на міське населення і служилих бояр, Роман Мстиславич у 1199 році об’єднав Галичину з Волинню в єдине Галицько-Волинське князівство. Це сприяло зростанню економічної могутності князівства. У XII–XIII століттях в його містах розвиваються ремесла. У Володимирі-Волинському, Холмі і Любомлі виливали дзвони, виготовляли різноманітні вироби з міді, срібла, янтарю, кістки, каменю, рогу та інших матеріалів. Розвиток ремесел сприяв розширенню внутрішньої і зовнішньої торгівлі, яка велась через Бузький торговий шлях.
Князь, бояри посилювали експлуатацію населення. В XII–XIII століттях основною формою експлуатації була натуральна рента: міські жителі платили князю оброк грішми, а селяни – хлібом, медом, вівсом, льоном, вівцями, птицею тощо. Селяни, які потрапили в залежність до окремих феодалів, продовжували платити данину і князю. Крім того, селяни і городяни повинні були ремонтувати та будувати міські укріплення й мости, а також утримувати князівську дружину,