Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
березня 1925 року в місті працювала конференція Волинської окружної організації КПЗУ, в якій взяли участь делегати Горохівської, Володимир-Волинської, Луцької, Любомльської, Голобської і Ковельської повітових організацій.
Однією з форм революційної агітації комуністів серед мас було вивішування червоних прапорів і транспарантів з нагоди різних подій та пам'ятних дат, а також розповсюдження комуністичних листівок. Так, наприкінці 1923 року на вулицях міста з'явились відозви Комуністичної партії Польщі, які повідомляли трудящих про рішення II з'їзду партії і закликали до боротьби проти буржуазно-поміщицького уряду. 11 серпня 1925 року у Володимирі-Волинському були вивішені червоні прапори і транспаранти з революційними лозунгами.
Щоб припинити наростання революційного руху, залякати трудящих і паралізувати їх волю до боротьби, польський уряд вирішив завдати удару по КПЗУ. Для цього він організував ряд великих судових процесів над комуністами. Один із таких процесів відбувся в 1926—1927 рр. у Володимирі-Волинському. Це так званий «процес 151». Польська дефензива посадила на лаву підсудних велику групу самовідданих борців за народну справу, уродженців міста й повіту. Підсудні, як зазначалось у вироці, звинувачувались у тому, що вони в 1924—1925 рр. були членами КПЗУ, «створеної з метою повалення існуючого в Польщі ладу за допомогою введення шляхом збройного перевороту диктатури пролетаріату у формі робітничо-селянських рад, а також відриву від Польщі східних земель, насамперед Волині, і приєднання їх до Радянської України». Ще до початку процесу польські власті, побоюючись революційних заворушень, стягнули у Володимир-Волинський не тільки поліцію з навколишніх повітів, а й просили прислати кількасот солдатів з Ковеля.
Підсудні мужньо трималися на суді, викривали жахливі методи попереднього слідства, катування і знущання поліції над в'язнями. На цьому грунті 25 листопада 1926 року між обвинуваченими та судом виник конфлікт, який вилився у грізний вибух обурення підсудних. Всі в'язні заспівали революційну пісню «Шалійте, шалійте, скажені кати!». Судді і прокурор так перелякалися, що, перекидаючи стільці, повтікали. Засідання суду було перервано. Пілсудчики намагались якомога скоріше закінчити процес, допит свідків робився наспіх, причому з'ясувалося, що катували не тільки в'язнів, а й свідків.
Трудящі міста уважно стежили за ходом судового процесу, виявляли щире співчуття революційним борцям. Напередодні суду Центральний комітет КПЗУ випустив спеціальну листівку «Кати судять!». «151 волинський робітник і селянин, — писалося в листівці, — стануть перед панським судом за те, що організовувались до боротьби за землю і волю, за краще завтра, що ставали у ряди Комуністичної партії Західної України». Розповівши про тяжке становище робітників і селян, про переслідування українського населення, листівка закликала підняти могутній голос протесту проти терору, насильства, знущань, проти фашизму і війни, за возз'єднання з Радянською Україною. В ніч з 12 на 13 листопада 1926 року листівки у великій кількості були розповсюджені по місту і трудящі взнали правду про судовий процес над борцями за народну справу.
Володимир-Волинський процес набрав міжнародного характеру, за ним стежила світова прогресивна преса і громадськість. Радянські газети «Правда», «Комуніст» та інші не раз вміщували на своїх сторінках повідомлення про хід процесу. В Харкові за ініціативою окружкому МОДРу відбувся великий мітинг протесту проти нелюдських катувань та знущань над робітниками і селянами Західної України.
Фашистський суд жорстоко розправився з патріотами: 9 чоловік було засуджено до довічного ув'язнення, 115 чоловік — на різні строки — від 4 до 15 років. Серед підсудних було 12 жителів Володимира-Волинського, зокрема В. Крайц, В. Вишневський, М. Панасевич, Д. Білецький, Г. Маковський та інші.
В період економічної кризи 1929—1933 рр., коли ще більше погіршилося становище робітників, посилився страйковий рух. Так, у 1930 році у Володимирі-Волинському страйкували пекарі, а також теслярі майстерні Айзена, в 1934 році знову страйкували пекарі і робітники швейних підприємств. 25 березня 1935 року припинили роботу ЗО робітників кравецьких майстерень.
Володимир-Волинський
Сторінка 7 з 14
відомого діяча комуністичного руху керівника комуністів Холмщини О. О. Ясинського та посла сейму комуніста А. Пащука відбулась повітова конференція, яка створила повітову партійну організацію. До складу повітового комітету КПЗУ, обраного на конференції, входили М. Яворський, В. Крайц та інші. ЗО—31 Однією з форм революційної агітації комуністів серед мас було вивішування червоних прапорів і транспарантів з нагоди різних подій та пам'ятних дат, а також розповсюдження комуністичних листівок. Так, наприкінці 1923 року на вулицях міста з'явились відозви Комуністичної партії Польщі, які повідомляли трудящих про рішення II з'їзду партії і закликали до боротьби проти буржуазно-поміщицького уряду. 11 серпня 1925 року у Володимирі-Волинському були вивішені червоні прапори і транспаранти з революційними лозунгами.
Щоб припинити наростання революційного руху, залякати трудящих і паралізувати їх волю до боротьби, польський уряд вирішив завдати удару по КПЗУ. Для цього він організував ряд великих судових процесів над комуністами. Один із таких процесів відбувся в 1926—1927 рр. у Володимирі-Волинському. Це так званий «процес 151». Польська дефензива посадила на лаву підсудних велику групу самовідданих борців за народну справу, уродженців міста й повіту. Підсудні, як зазначалось у вироці, звинувачувались у тому, що вони в 1924—1925 рр. були членами КПЗУ, «створеної з метою повалення існуючого в Польщі ладу за допомогою введення шляхом збройного перевороту диктатури пролетаріату у формі робітничо-селянських рад, а також відриву від Польщі східних земель, насамперед Волині, і приєднання їх до Радянської України». Ще до початку процесу польські власті, побоюючись революційних заворушень, стягнули у Володимир-Волинський не тільки поліцію з навколишніх повітів, а й просили прислати кількасот солдатів з Ковеля.
Підсудні мужньо трималися на суді, викривали жахливі методи попереднього слідства, катування і знущання поліції над в'язнями. На цьому грунті 25 листопада 1926 року між обвинуваченими та судом виник конфлікт, який вилився у грізний вибух обурення підсудних. Всі в'язні заспівали революційну пісню «Шалійте, шалійте, скажені кати!». Судді і прокурор так перелякалися, що, перекидаючи стільці, повтікали. Засідання суду було перервано. Пілсудчики намагались якомога скоріше закінчити процес, допит свідків робився наспіх, причому з'ясувалося, що катували не тільки в'язнів, а й свідків.
Трудящі міста уважно стежили за ходом судового процесу, виявляли щире співчуття революційним борцям. Напередодні суду Центральний комітет КПЗУ випустив спеціальну листівку «Кати судять!». «151 волинський робітник і селянин, — писалося в листівці, — стануть перед панським судом за те, що організовувались до боротьби за землю і волю, за краще завтра, що ставали у ряди Комуністичної партії Західної України». Розповівши про тяжке становище робітників і селян, про переслідування українського населення, листівка закликала підняти могутній голос протесту проти терору, насильства, знущань, проти фашизму і війни, за возз'єднання з Радянською Україною. В ніч з 12 на 13 листопада 1926 року листівки у великій кількості були розповсюджені по місту і трудящі взнали правду про судовий процес над борцями за народну справу.
Володимир-Волинський процес набрав міжнародного характеру, за ним стежила світова прогресивна преса і громадськість. Радянські газети «Правда», «Комуніст» та інші не раз вміщували на своїх сторінках повідомлення про хід процесу. В Харкові за ініціативою окружкому МОДРу відбувся великий мітинг протесту проти нелюдських катувань та знущань над робітниками і селянами Західної України.
Фашистський суд жорстоко розправився з патріотами: 9 чоловік було засуджено до довічного ув'язнення, 115 чоловік — на різні строки — від 4 до 15 років. Серед підсудних було 12 жителів Володимира-Волинського, зокрема В. Крайц, В. Вишневський, М. Панасевич, Д. Білецький, Г. Маковський та інші.
В період економічної кризи 1929—1933 рр., коли ще більше погіршилося становище робітників, посилився страйковий рух. Так, у 1930 році у Володимирі-Волинському страйкували пекарі, а також теслярі майстерні Айзена, в 1934 році знову страйкували пекарі і робітники швейних підприємств. 25 березня 1935 року припинили роботу ЗО робітників кравецьких майстерень.