Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Частини 44-ї стрілецької дивізії під командуванням І. Н. Дубового 7 серпня 1920 року визволили Володимир-Волинський від білопольських окупантів і
петлюрівців. У місті було створено революційний комітет, куди ввійшли Холодов (голова), Бондаренко і Жуков. При ревкомі існували відділи: земельний, житловий, охорони здоров'я, народної освіти, народної міліції та інші. В повіті виникло 22 ревкоми.
Трудящі міста й повіту з радістю зустріли встановлення Радянської влади і добровільно вступали в ряди Червоної Армії, яка принесла їм свободу. Так, повітовий володимир-волинський військовий комісар писав до губернського військового комісаріату: «У зв'язку з тим, що часто з'являються особи для запису добровольцями на фронт, прошу вислати наряд для відправки їх у військові частини».
На початку вересня 1920 року через Володимир-Волинський проходили частини Першої Кінної армії, які направлялись у район Грубешева і Замостя. 7 вересня в місті відбувся мітинг однієї з частин Першої Кінної, в якому взяли участь міські жителі. На мітингу були присутні С. М. Будьонний і К. Є. Ворошилов.
Але незабаром на фронті склалася несприятлива для Червоної Армії обстановка. Скориставшися з цього, білопольські й петлюрівські війська перейшли в наступ і 13 вересня 1920 року знову захопили Володимир-Волинський. За Ризьким мирним договором, укладеним у березні 1921 року, місто лишилося під владою буржуазно-поміщицької Польщі. Для трудящих настали тяжкі часи соціального й національно- го гніту і політичного безправ'я.
Депутат англійського парламенту Бекет, який у 1927 році побував на Західній Україні, писав: «Ми відвідали Володимир-Волинський на Західній Україні. Я знаю Індію і ви, звичайно, чули про страхітливі злидні індійських сіл. Але мені ніколи не доводилося бачити таку гнітючу і безпросвітну бідність. Тепер нам стає зрозуміло, чому Польща утримує багатотисячну армію».
Уряд буржуазно-поміщицької Польщі штучно гальмував розвиток промисловості в окупованих районах, зробивши їх ринками збуту. Підприємства у Володимирі-Волинському, як і взагалі у переважній більшості міст Волині, мали напівкустарний ремісничий характер. Наприкінці 1920 року володимирський повітовий староста у своєму звіті писав, що економічне життя в стані застою. У місті є невеликий завод сільськогосподарських машин, але через відсутність матеріалів він не працює. У 1939 році тут було 6 млинів, 2 тартаки, 5 цегелень і майстерні — 7 бетоноробних, ливарна, механічна, столярна, шевська, кравецька, а також пекарні і кілька дрібних підприємств по виробництву цукерок, мила, свічок, газованої води тощо, які мали примітивне устаткування.
Голод, злидні, неможливість знайти роботу — ось що принесли польські окупанти трудящим. Особливо переслідувалося українське населення. Правлячі кола Польщі всіма засобами придушували українську культуру, здійснювали політику насильницького ополячування. Українців, які не хотіли переходити в католицтво, звільняли з роботи. Так, у березні 1922 року було усунуто з посад у державних установах міста 8 українців. Діти не могли вчитися рідною мовою, оскільки жодної української школи не існувало. За станом на 1 лютого 1929 року у Володимирі-Волинському працювало 7 загальних шкіл з 7-річним строком навчання, одна гімназія і одна ремісничо-промислова школа, яка готувала робітників масових професій. В 1932 році відкрилась приватна гімназія. В усіх учбових закладах навчання провадилося польською мовою.
Ніхто не дбав про охорону здоров'я населення. Щоправда, в місті було 2 амбулаторії, в яких працювало по одному лікарю і одній медсестрі, лікарня, штат якої складався з 3 лікарів і 6 чоловік середнього медичного персоналу, і приватний пологовий будинок на 10 ліжок. Але за медичну допомогу треба було платити великі гроші.
Тяжке економічне становище, нещадна експлуатація, безправ'я викликали гострий протест трудящих. Вони вели наполегливу революційну боротьбу за своє соціальне й національне визволення, яка значно посилилась після утворення в 1923 році у Володимирі-Волинському комуністичного осередку, до складу якого входило 20 чоловік. Засновниками його були Д. В. Білецький, М. Яворський, В. І. Крайц, М. А. Панасевич, Й. К. Панасевич, Г. Л. Маковський та інші. Тоді ж була створена й комсомольська організація, яка провадила роботу під керівництвом партійної організації. В січні 1924 року в місті за участю
Володимир-Волинський
Сторінка 6 з 14
залізничники розбили вагони і забрали 300 пудів борошна. Місто чекало Червону Армію, яка вже наступала, переслідуючи польських загарбників.Частини 44-ї стрілецької дивізії під командуванням І. Н. Дубового 7 серпня 1920 року визволили Володимир-Волинський від білопольських окупантів і
Трудящі міста й повіту з радістю зустріли встановлення Радянської влади і добровільно вступали в ряди Червоної Армії, яка принесла їм свободу. Так, повітовий володимир-волинський військовий комісар писав до губернського військового комісаріату: «У зв'язку з тим, що часто з'являються особи для запису добровольцями на фронт, прошу вислати наряд для відправки їх у військові частини».
На початку вересня 1920 року через Володимир-Волинський проходили частини Першої Кінної армії, які направлялись у район Грубешева і Замостя. 7 вересня в місті відбувся мітинг однієї з частин Першої Кінної, в якому взяли участь міські жителі. На мітингу були присутні С. М. Будьонний і К. Є. Ворошилов.
Але незабаром на фронті склалася несприятлива для Червоної Армії обстановка. Скориставшися з цього, білопольські й петлюрівські війська перейшли в наступ і 13 вересня 1920 року знову захопили Володимир-Волинський. За Ризьким мирним договором, укладеним у березні 1921 року, місто лишилося під владою буржуазно-поміщицької Польщі. Для трудящих настали тяжкі часи соціального й національно- го гніту і політичного безправ'я.
Депутат англійського парламенту Бекет, який у 1927 році побував на Західній Україні, писав: «Ми відвідали Володимир-Волинський на Західній Україні. Я знаю Індію і ви, звичайно, чули про страхітливі злидні індійських сіл. Але мені ніколи не доводилося бачити таку гнітючу і безпросвітну бідність. Тепер нам стає зрозуміло, чому Польща утримує багатотисячну армію».
Уряд буржуазно-поміщицької Польщі штучно гальмував розвиток промисловості в окупованих районах, зробивши їх ринками збуту. Підприємства у Володимирі-Волинському, як і взагалі у переважній більшості міст Волині, мали напівкустарний ремісничий характер. Наприкінці 1920 року володимирський повітовий староста у своєму звіті писав, що економічне життя в стані застою. У місті є невеликий завод сільськогосподарських машин, але через відсутність матеріалів він не працює. У 1939 році тут було 6 млинів, 2 тартаки, 5 цегелень і майстерні — 7 бетоноробних, ливарна, механічна, столярна, шевська, кравецька, а також пекарні і кілька дрібних підприємств по виробництву цукерок, мила, свічок, газованої води тощо, які мали примітивне устаткування.
Голод, злидні, неможливість знайти роботу — ось що принесли польські окупанти трудящим. Особливо переслідувалося українське населення. Правлячі кола Польщі всіма засобами придушували українську культуру, здійснювали політику насильницького ополячування. Українців, які не хотіли переходити в католицтво, звільняли з роботи. Так, у березні 1922 року було усунуто з посад у державних установах міста 8 українців. Діти не могли вчитися рідною мовою, оскільки жодної української школи не існувало. За станом на 1 лютого 1929 року у Володимирі-Волинському працювало 7 загальних шкіл з 7-річним строком навчання, одна гімназія і одна ремісничо-промислова школа, яка готувала робітників масових професій. В 1932 році відкрилась приватна гімназія. В усіх учбових закладах навчання провадилося польською мовою.
Ніхто не дбав про охорону здоров'я населення. Щоправда, в місті було 2 амбулаторії, в яких працювало по одному лікарю і одній медсестрі, лікарня, штат якої складався з 3 лікарів і 6 чоловік середнього медичного персоналу, і приватний пологовий будинок на 10 ліжок. Але за медичну допомогу треба було платити великі гроші.
Тяжке економічне становище, нещадна експлуатація, безправ'я викликали гострий протест трудящих. Вони вели наполегливу революційну боротьбу за своє соціальне й національне визволення, яка значно посилилась після утворення в 1923 році у Володимирі-Волинському комуністичного осередку, до складу якого входило 20 чоловік. Засновниками його були Д. В. Білецький, М. Яворський, В. І. Крайц, М. А. Панасевич, Й. К. Панасевич, Г. Л. Маковський та інші. Тоді ж була створена й комсомольська організація, яка провадила роботу під керівництвом партійної організації. В січні 1924 року в місті за участю