Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
платила податки. Так, у 1532 році королівською грамотою на міщан Володимира був накладений обов'язок платити помірне і мостове для укріплення і утримання фортифікаційних споруд. Утримання замку, старости і його слуг цілком лягло на плечі міщан. Вони мусили вартувати біля старостинської казни і в'язниці, з'являтись на облаву під час полювання старости і постачати харчі його сокольничим, надавати житло старостинським слугам тощо. Міські ремісники поставляли старості та його челяді взуття, одяг, зброю, а також виконували всі роботи на замовлення замку. Відбували повинності на користь замку і селяни навколишніх сіл. Вони постачали, головним чином, продукти і робочу силу. В XVI столітті замку належало ЗО сіл, у тому числі Литовеж, Грибовиця, Низкиничі та інші.
Великим феодальним власником була володимирська єпіскопська кафедра. В 1593 році був складений її опис, з якого видно, що єпіскопській кафедрі належали 2 містечка — Квасів і Озеряни, 31 село, в тому числі Хрипаличі, Микуличі, П'ятидні, Дорогиничі, Тишковичі, Шистів, Щенятин та інші, 11 рибних озер, а також окремі двори й дворища.
Особливо посилився соціальний і національний гніт, коли за Люблінською унією 1569 року Володимир перейшов під владу Польщі. Після Брестської церковної унії 1596 року, одним з ініціаторів якої був володимирський епіскоп Іпатій Потій, почалося гоніння на православне міщанство. Для поширення і утвердження уніатства при Успенській церкві у Володимирі була заснована уніатська школа.
Маючи підтримку уряду, католицьке духовенство запроваджувало унію методом жорстокого примусу і насильства. Католицько-уніатський патриціат всіляко принижував українське населення, закривав православні церкви, переслідував православних купців. Так, у 1635 році жителі міста скаржилися на володимирського уніатського епіскопа І. Баковецького, що він організував напад на їх обоз з товарами, споряджений в м. Торунь. У місто прибували єзуїти, для яких у 1755 році збудували костьол.
Міська біднота Володимира, як і трудящі маси всієї країни, вела наполегливу боротьбу проти феодальної експлуатації і національного гноблення. Часто від скарг вони переходили до відкритих виступів. Так, у 1571 році, коли в місті перебував ковельський урядник князя Курбського, жителі, зібравшись на дзвін, напали на урядника і його челядників, а потім переслідували їх аж до с. Овадного. В 1601 році митрополит Іпатій Потій скаржився в міський суд на те, що володимирські міщани жорстоко побили возного, який прибув виконувати його наказ — вивести з церкви св. Василія православного священика. Жителі Залужжя, одного з передмість Володимира, в 1612 році не допустили членів соборного капітулу Успенської церкви орати церковне поле, заявивши, що вони самі засіватимуть цю землю. Боротьба селян і міщан проти католицької церкви і вищого уніатськоого духовенства була у своїй основі боротьбою проти феодалізму.
Широкого розмаху набрали виступи трудящих під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького. Після перших успіхів селянсько-козацького війська повстали на боротьбу проти шляхти і трудящі Волині. В серпні 1648 року селяни навколишніх сіл захопили Володимир. До них приєдналися жителі міста. Разом вони напали на маєток шляхтянки Дуніної- Вольської в с. Дубниках, вирубали ліс, забрали майно, змолотили і вивезли хліб. Селяни й міщани передмістя Плебанівки напали і спалили хутір Острівець шляхтича Іловського.
Польський уряд жорстоко розправлявся з повсталими. В 1653 році польські жовніри зруйнували і спалили багато будинків у Володимирі. Ще більших руйнувань зазнало місто в 1658 році. Великої шкоди завдавали й грабіжницькі наскоки татар. Почалися голод, епідемії. Люди, втративши оселю і майно, розбігалися. Частина з них тікала на Запоріжжя або переселялась на Лівобережну Україну. Місто, яке раніше славилося розвитком ремесел, почало занепадати.
За Андрусівським перемир'ям 1667 року Володимир залишився в складі Польщі. Грабіжницька політика і утиски польської шляхти стримували розвиток продуктивних сил. Згідно з люстрацією 1765 року в місті існували цехи:
Володимир-Волинський
Сторінка 3 з 14
королівському старості належало право верховного суду в усіх важливих кримінальних справах. Він міг скасувати будь-яке рішення магістрату. У політичному житті брала участь заможна міщанська верхівка, а бідноту не допускали до управління містом. Вона лише виконувала різні повинності і Великим феодальним власником була володимирська єпіскопська кафедра. В 1593 році був складений її опис, з якого видно, що єпіскопській кафедрі належали 2 містечка — Квасів і Озеряни, 31 село, в тому числі Хрипаличі, Микуличі, П'ятидні, Дорогиничі, Тишковичі, Шистів, Щенятин та інші, 11 рибних озер, а також окремі двори й дворища.
Особливо посилився соціальний і національний гніт, коли за Люблінською унією 1569 року Володимир перейшов під владу Польщі. Після Брестської церковної унії 1596 року, одним з ініціаторів якої був володимирський епіскоп Іпатій Потій, почалося гоніння на православне міщанство. Для поширення і утвердження уніатства при Успенській церкві у Володимирі була заснована уніатська школа.
Маючи підтримку уряду, католицьке духовенство запроваджувало унію методом жорстокого примусу і насильства. Католицько-уніатський патриціат всіляко принижував українське населення, закривав православні церкви, переслідував православних купців. Так, у 1635 році жителі міста скаржилися на володимирського уніатського епіскопа І. Баковецького, що він організував напад на їх обоз з товарами, споряджений в м. Торунь. У місто прибували єзуїти, для яких у 1755 році збудували костьол.
Міська біднота Володимира, як і трудящі маси всієї країни, вела наполегливу боротьбу проти феодальної експлуатації і національного гноблення. Часто від скарг вони переходили до відкритих виступів. Так, у 1571 році, коли в місті перебував ковельський урядник князя Курбського, жителі, зібравшись на дзвін, напали на урядника і його челядників, а потім переслідували їх аж до с. Овадного. В 1601 році митрополит Іпатій Потій скаржився в міський суд на те, що володимирські міщани жорстоко побили возного, який прибув виконувати його наказ — вивести з церкви св. Василія православного священика. Жителі Залужжя, одного з передмість Володимира, в 1612 році не допустили членів соборного капітулу Успенської церкви орати церковне поле, заявивши, що вони самі засіватимуть цю землю. Боротьба селян і міщан проти католицької церкви і вищого уніатськоого духовенства була у своїй основі боротьбою проти феодалізму.
Широкого розмаху набрали виступи трудящих під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького. Після перших успіхів селянсько-козацького війська повстали на боротьбу проти шляхти і трудящі Волині. В серпні 1648 року селяни навколишніх сіл захопили Володимир. До них приєдналися жителі міста. Разом вони напали на маєток шляхтянки Дуніної- Вольської в с. Дубниках, вирубали ліс, забрали майно, змолотили і вивезли хліб. Селяни й міщани передмістя Плебанівки напали і спалили хутір Острівець шляхтича Іловського.
Польський уряд жорстоко розправлявся з повсталими. В 1653 році польські жовніри зруйнували і спалили багато будинків у Володимирі. Ще більших руйнувань зазнало місто в 1658 році. Великої шкоди завдавали й грабіжницькі наскоки татар. Почалися голод, епідемії. Люди, втративши оселю і майно, розбігалися. Частина з них тікала на Запоріжжя або переселялась на Лівобережну Україну. Місто, яке раніше славилося розвитком ремесел, почало занепадати.
За Андрусівським перемир'ям 1667 року Володимир залишився в складі Польщі. Грабіжницька політика і утиски польської шляхти стримували розвиток продуктивних сил. Згідно з люстрацією 1765 року в місті існували цехи: