Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Володимир був одним із визначних центрів давньоруського літописання. До наших днів зберігся Галицько-Волинський літопис, який перероблявся і доповнювався при князі Васильку Романовичу. Місто відігравало визначну роль у поширенні православ'я у всій Південно-Західній Русі.Князь Володимир Василькович не лише свої церкви забезпечив книжками, для чого наказав купляти й переписувати їх, але й сам переписав кілька «апостолів», один з яких передав у княжий монастир св. Апостолів під Володимиром. Князь переписав також євангеліє і відправив його в перемишлянську єпіскопію. Надсилав він євангелія і в Луцьк та Чернігів.
Великого удару розвитку продуктивних сил і культури міста завдала монголо-татарська навала. Було знищено багато матеріальних і культурних цінностей. Татари захопили Володимир у 1240 році «копієм», тобто штурмом, майже повністю зруйнували його. Населення чинило стійкий опір ворогові. На території Володимира та його околиць археологи виявили місця, де серед вугілля і уламків безладно лежали порубані скелети людей, черепи з вбитими в них цвяхами, що свідчить про трагедію, пережиту жителями стародавнього міста.
Незважаючи на терор, безперервні грабежі, що їх чинили монголо-татарські загарбники, життя у Володимирі, як і в інших містах, поступово відроджувалося, почали зводитись міські укріплення. Але в 1259 році на Волині з'явилося велике монголо-татарське військо на чолі з воєводою Бурондаєм, послане сюди золотоординським ханом, щоб ліквідувати незалежність Галицько-Волинської Русі. Бурондай поставив вимогу перед князем Данилом Галицьким зруйнувати оборонні укріплення ряду міст, у т. ч. й Володимира, і той змушений був виконати цей наказ. У 1283 році спустошливий напад на Володимир учинив хан Телебуга.
В середині XIV століття литовські феодали, скориставшись з усобиць у Золотій Орді, посилили наступ на українські землі. В 1340 році литовський князь Любарт Гедімінович захопив Володимир, але вже в 1349 році містом оволодів польський король Казимир III. Після його смерті в 1370 році Західна Волинь з Володимиром відійшла до Литви. Однак боротьба між Польщею і Литвою за ці землі не припинялася. Так, у 1431 році польські війська захопили Володимир, спаливши і пограбувавши його околиці. 26 серпня цього ж року противники уклали перемир'я, за яким Володимир-Волинський повіт знову відійшов до Литовського князівства. З того часу і аж до укладення Люблінської унії 1569 року Володимир перебував у складі Литовської держави.
Феодальні війни і татарські набіги затримували економічний і культурний розвиток міста. Так, у 1469 році заволзькі татари вчинили розбійницький напад на Волинь, спустошили околиці Володимира. В 1491 році вони знову вторглись на Волинь, спалили Володимир, убили і взяли в полон багато жителів. З кінця XV століття почалися наскоки кримських татар. Від них місто потерпіло два рази — в 1495 і в 1499 роках.
Проте щоразу, як тільки відходили ворожі орди, жителі починали відбудовувати рідні оселі. Як і раніше, розвивалися ремесла і торгівля. У 70-х роках XVI століття у Володимирі платили податок 70 ремісників, було 24 крамниці. На початку XVII століття в місті існувало 10 ремісничих цехів, у яких об'єднувалися ремісники більш як 20 професій: кравці, кушнірі, столярі, ковалі, шевці, лимарі, хлібники, гончарі, каменярі, м'ясники, теслярі, бондари та інші. Міські торговці мали свої цехи. Більшість ремісничих виробів продавалася місцевому населенню, частина — купцям.
Незважаючи на іноземний гніт і спустошливі напади татар, культура в місті досягла досить високого на той час рівня розвитку. Про це свідчить хоча б той факт, що в XVII столітті тут існувала друкарня. Книги з Володимира вивозили навіть на Закарпаття і обмінювали там на корів, овець тощо.
У зв'язку з дальшим розвитком ремесла й торгівлі посилювалось класове розшарування міського населення. Купецько-лихварська верхівка, яка виділилася в місті наприкінці XV століття, добилася самоврядування за магдебурзьким правом, що було потім підтверджено королівськими грамотами в 1509, 1570 і 1774 роках. Самоврядування, проте, мало обмежений характер, оскільки
Володимир-Волинський
Сторінка 2 з 14
розпаду Київської Русі. До кінця XII— початку XIII століття належав і великий чотиристовповий храм, фундамент якого розкопав професор М. Каргер у 1958 році. Видатним пам'ятником архітектури кінця XIII — початку XIV століття є Василівська церква-ротонда, що, як вважають дослідники, не має прямих аналогій у світовій архітектурі. Великого удару розвитку продуктивних сил і культури міста завдала монголо-татарська навала. Було знищено багато матеріальних і культурних цінностей. Татари захопили Володимир у 1240 році «копієм», тобто штурмом, майже повністю зруйнували його. Населення чинило стійкий опір ворогові. На території Володимира та його околиць археологи виявили місця, де серед вугілля і уламків безладно лежали порубані скелети людей, черепи з вбитими в них цвяхами, що свідчить про трагедію, пережиту жителями стародавнього міста.
Незважаючи на терор, безперервні грабежі, що їх чинили монголо-татарські загарбники, життя у Володимирі, як і в інших містах, поступово відроджувалося, почали зводитись міські укріплення. Але в 1259 році на Волині з'явилося велике монголо-татарське військо на чолі з воєводою Бурондаєм, послане сюди золотоординським ханом, щоб ліквідувати незалежність Галицько-Волинської Русі. Бурондай поставив вимогу перед князем Данилом Галицьким зруйнувати оборонні укріплення ряду міст, у т. ч. й Володимира, і той змушений був виконати цей наказ. У 1283 році спустошливий напад на Володимир учинив хан Телебуга.
В середині XIV століття литовські феодали, скориставшись з усобиць у Золотій Орді, посилили наступ на українські землі. В 1340 році литовський князь Любарт Гедімінович захопив Володимир, але вже в 1349 році містом оволодів польський король Казимир III. Після його смерті в 1370 році Західна Волинь з Володимиром відійшла до Литви. Однак боротьба між Польщею і Литвою за ці землі не припинялася. Так, у 1431 році польські війська захопили Володимир, спаливши і пограбувавши його околиці. 26 серпня цього ж року противники уклали перемир'я, за яким Володимир-Волинський повіт знову відійшов до Литовського князівства. З того часу і аж до укладення Люблінської унії 1569 року Володимир перебував у складі Литовської держави.
Феодальні війни і татарські набіги затримували економічний і культурний розвиток міста. Так, у 1469 році заволзькі татари вчинили розбійницький напад на Волинь, спустошили околиці Володимира. В 1491 році вони знову вторглись на Волинь, спалили Володимир, убили і взяли в полон багато жителів. З кінця XV століття почалися наскоки кримських татар. Від них місто потерпіло два рази — в 1495 і в 1499 роках.
Проте щоразу, як тільки відходили ворожі орди, жителі починали відбудовувати рідні оселі. Як і раніше, розвивалися ремесла і торгівля. У 70-х роках XVI століття у Володимирі платили податок 70 ремісників, було 24 крамниці. На початку XVII століття в місті існувало 10 ремісничих цехів, у яких об'єднувалися ремісники більш як 20 професій: кравці, кушнірі, столярі, ковалі, шевці, лимарі, хлібники, гончарі, каменярі, м'ясники, теслярі, бондари та інші. Міські торговці мали свої цехи. Більшість ремісничих виробів продавалася місцевому населенню, частина — купцям.
Незважаючи на іноземний гніт і спустошливі напади татар, культура в місті досягла досить високого на той час рівня розвитку. Про це свідчить хоча б той факт, що в XVII столітті тут існувала друкарня. Книги з Володимира вивозили навіть на Закарпаття і обмінювали там на корів, овець тощо.
У зв'язку з дальшим розвитком ремесла й торгівлі посилювалось класове розшарування міського населення. Купецько-лихварська верхівка, яка виділилася в місті наприкінці XV століття, добилася самоврядування за магдебурзьким правом, що було потім підтверджено королівськими грамотами в 1509, 1570 і 1774 роках. Самоврядування, проте, мало обмежений характер, оскільки