Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Під час загальноросійського страйку у жовтні 1905 року ковельські залізничники були активними його учасниками. Про це зазначається і в рапорті волинського губернатора міністрові внутрішніх справ Росії Трепову. Страйкували залізничники і в грудні 1905 року. Місцеві власті для придушення страйку викликали війська.
Навесні 1906 року в Ковелі було створено організацію РСДРП, що входила до складу вузлової соціал-демократичної організації Південно-Західної залізниці, яка й очолила революційні виступи трудящих міста. У липні 1906 року представник ковельських соціал-демократів брав участь у роботі II конференції соціал-демократичних організацій Південно-Західної залізниці, що відбувалась у Києві.
Наприкінці 1906 року поліція заарештувала більшість членів Ковельської організації РСДРП, внаслідок чого вона припинила своє існування. Роботу тут провадили лише окремі більшовики.
Виступи робітників Ковеля продемонстрували їх згуртованість, зрослу політичну свідомість. Хоч і на короткий час, але було завойовано свободу зборів, часткове підвищення заробітної плати.
Від початку першої світової війни Ковель став прифронтовим містом. На Ковельському напрямі точилися жорстокі бої. Незважаючи на опір російських військ, переважаючі сили австро-німецької армії 23 серпня 1915 року захопили місто і утримували його до кінця війни. Вони встановили тут жорстокий режим. За найменшу непокору жителів арештовували, катували, розстрілювали.
18 лютого 1918 року війська кайзерівської Німеччини розпочали окупацію України. Трудящі Волині чинили окупантам збройний опір. У травні 1918 року підпільники Ковельського залізничного вузла розгромили німецький військовий склад у селі Маневичах.
За окупації у Дубровиці в грудні 1918 року було створено Перший Дубровицький комуністичний повстанський полк у 2 тис. бійців, значну частину яких становили робітники міста і селяни Ковельського повіту. В грудні 1918 року окупанти залишили Ковель. На початку 1919 року сюди вдерлися білополяки. У місті й повіті було створено революційні комітети, які під проводом більшовиків піднімали трудящих Ковеля на боротьбу з польськими інтервентами. Ковельських підпільників очолював Б. М. Сильвинський. Крім пропагандистської і агітаційної роботи, вони чинили диверсії на залізниці, провадили розвідку для Червоної Армії.
Боротьба посилилася навесні 1920 року, коли буржуазно-поміщицька Польща напала на Радянську державу. На початку липня 1920 року під керівництвом комуністів проти окупантів повстали робітники Ковеля і селяни Ковельського повіту. Вони розгромили польський гарнізон і 7 липня 1920 року визволили Ковель та навколишні села. Але утримати місто їм не вдалося. Лише 31 липня 1920 року 7-а Радянська дивізія, а також 73-я стрілецька та кавалерійська бригади 25-ї Чапаєвської дивізії почали наступ на Ковель і примусили білополяків відступити 4 серпня 1920 року. Ковель став вільним.
Населення вітало Червону Армію. До її лав вступило близько 400 добровольців. У місті було створено ревком, комітет незаможних селян. Очолювані комуністами, ковельчани приступили до відродження зруйнованого війною господарства. Сотні трудящих взяли участь у суботниках на відбудові депо й залізничної станції. Незабаром залізниця та ряд націоналізованих підприємств стали до ладу. Поміщицькі та монастирські землі конфіскували й передали безземельним та малоземельним селянам. Органи народної освіти брали на облік неписьменних і малописьменних, організовували для них курси, провадили запис дітей у початкові школи. Значну роботу було проведено і по охороні здоров'я трудящих — відкрито міську лікарню на 200 ліжок, з чотирма відділеннями, 3 міські амбулаторії, зуболікарню, пологовий будинок і дитячу лікарню.
На початку жовтня 1920 року Червона Армія змушена була відступити. Місто знову захопила буржуазно-поміщицька Польща. Після укладення Ризького миру в 1921 році Ковель майже два десятиріччя перебував під її владою.
Ковель
Сторінка 3 з 13
інші робітники Ковеля. У липні 1905 року застрайкували мулярі, теслярі, пічники, фарбувальники, швейники і шевці, працівники готелів. Вони вимагали скорочення робочого дня з 14 до 10 годин, півгодинної перерви на сніданок і обід, збільшення зарплати на 20—25 проц. і запровадження розрахункових книжок. Навесні 1906 року в Ковелі було створено організацію РСДРП, що входила до складу вузлової соціал-демократичної організації Південно-Західної залізниці, яка й очолила революційні виступи трудящих міста. У липні 1906 року представник ковельських соціал-демократів брав участь у роботі II конференції соціал-демократичних організацій Південно-Західної залізниці, що відбувалась у Києві.
Наприкінці 1906 року поліція заарештувала більшість членів Ковельської організації РСДРП, внаслідок чого вона припинила своє існування. Роботу тут провадили лише окремі більшовики.
Виступи робітників Ковеля продемонстрували їх згуртованість, зрослу політичну свідомість. Хоч і на короткий час, але було завойовано свободу зборів, часткове підвищення заробітної плати.
Від початку першої світової війни Ковель став прифронтовим містом. На Ковельському напрямі точилися жорстокі бої. Незважаючи на опір російських військ, переважаючі сили австро-німецької армії 23 серпня 1915 року захопили місто і утримували його до кінця війни. Вони встановили тут жорстокий режим. За найменшу непокору жителів арештовували, катували, розстрілювали.
18 лютого 1918 року війська кайзерівської Німеччини розпочали окупацію України. Трудящі Волині чинили окупантам збройний опір. У травні 1918 року підпільники Ковельського залізничного вузла розгромили німецький військовий склад у селі Маневичах.
За окупації у Дубровиці в грудні 1918 року було створено Перший Дубровицький комуністичний повстанський полк у 2 тис. бійців, значну частину яких становили робітники міста і селяни Ковельського повіту. В грудні 1918 року окупанти залишили Ковель. На початку 1919 року сюди вдерлися білополяки. У місті й повіті було створено революційні комітети, які під проводом більшовиків піднімали трудящих Ковеля на боротьбу з польськими інтервентами. Ковельських підпільників очолював Б. М. Сильвинський. Крім пропагандистської і агітаційної роботи, вони чинили диверсії на залізниці, провадили розвідку для Червоної Армії.
Боротьба посилилася навесні 1920 року, коли буржуазно-поміщицька Польща напала на Радянську державу. На початку липня 1920 року під керівництвом комуністів проти окупантів повстали робітники Ковеля і селяни Ковельського повіту. Вони розгромили польський гарнізон і 7 липня 1920 року визволили Ковель та навколишні села. Але утримати місто їм не вдалося. Лише 31 липня 1920 року 7-а Радянська дивізія, а також 73-я стрілецька та кавалерійська бригади 25-ї Чапаєвської дивізії почали наступ на Ковель і примусили білополяків відступити 4 серпня 1920 року. Ковель став вільним.
Населення вітало Червону Армію. До її лав вступило близько 400 добровольців. У місті було створено ревком, комітет незаможних селян. Очолювані комуністами, ковельчани приступили до відродження зруйнованого війною господарства. Сотні трудящих взяли участь у суботниках на відбудові депо й залізничної станції. Незабаром залізниця та ряд націоналізованих підприємств стали до ладу. Поміщицькі та монастирські землі конфіскували й передали безземельним та малоземельним селянам. Органи народної освіти брали на облік неписьменних і малописьменних, організовували для них курси, провадили запис дітей у початкові школи. Значну роботу було проведено і по охороні здоров'я трудящих — відкрито міську лікарню на 200 ліжок, з чотирма відділеннями, 3 міські амбулаторії, зуболікарню, пологовий будинок і дитячу лікарню.
На початку жовтня 1920 року Червона Армія змушена була відступити. Місто знову захопила буржуазно-поміщицька Польща. Після укладення Ризького миру в 1921 році Ковель майже два десятиріччя перебував під її владою.