Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
начальника Луцького козацького гарнізону, дозвіл на організацію збройного загону. Цей загін розправлявся з шляхтою і багатою міською верхівкою, громив і палив шляхетські маєтки в навколишніх селах. Так, повстанці розгромили маєток шляхтича Яшурського, а його самого убили, напали на будинок шляхтича Недобильського, і той мусив переодягтися в селянський одяг і втекти з міста. У жовтні 1648 року була розгромлено єпіскопський маєток в с. Долонному, а також шляхетські маєтки в селах Баїві і Двірці1.
Гнів народних мас обрушився і на католицькі монастирі та костьоли. Спільно з жителями сс. Яровичів та Романіва луцькі міщани вщент розгромили монастир і костьол бернардинів, єзуїтську колегію, а належні їй ліси поблизу с. Ботині вирубали селяни.
Після поразки козацьких військ під Берестечком в околицях Луцька ще довго діяли повстанські загони. Та віковічні прагнення волинян до возз'єднання з Росією не були тоді здійснені. За умовами Андрусівського перемир'я 1667 року Луцьк залишився під владою шляхетської Польщі. Шляхта, що повернулася до своїх маєтків, жорстоко помстилася над активними учасниками визвольної війни, ще більше посилила феодальний гніт.
Військові дії, напади кримських татар у 1649 році, епідемії, голод 1651 року призвели до розорення міста і зменшення кількості його населення. На 1649 рік у Луцьку 137 садиб стояли пусті2. Проте поступово місто відбудовувалося, відроджувалися ремесла. Як свідчить люстрація Луцького староства за 1660-1663 рр., у місті були кравецький, кушнірський, ковальський, різницький, шевський, малярський та рибальський цехи. Зростала кількість населення Луцька; в другій половині XVIII століття воно досягало 5 тис. чоловік.
Національний склад населення був дуже строкатий. Більшість його становили польські міщани. На другому місці були українці. Значну частину населення Луцька становили євреї, вірмени, а також караїми, яких наприкінці XIV століття литовський князь Вітовт вивіз із Криму як полонених і оселив у Луцьку.
Під час Північної війни (1700-1721 11.), яку вела Росія в союзі з Польщею, Сакоснією і Данією проти Швеції, в 1706 році Луцьк захопили на кілька місяців шведські завойовники. Місто дуже терпіло від них. Через Луцьк з району Риги рухалась російська армія у Прутській похід 1711 року.
В кінці XVII – на початку XVIII століття на Правобережній Україні знову посилилась національно-визвольна боротьба проти польсько-шляхетського панування. Шляхта жорстоко розправлялася з учасниками цієї боротьби. 15 листопада 1702 року в Луцьку був страчений український громадський діяч і поет Д.Братковський, який був організатором і активним учаником ряду народних повстань на Правобережній Україні та в Галичині.
У 1734, 1750, 1768 рр. в районі Луцька активно діяли гайдамацькі повстанські загони.
Чорним шляхом запалало,
І кров полилася
Аж у Волинь, -
писав Т.Г. Шевченко, зображуючи грізне антифеодальне повстання на Правобережній Україні в 1768 році.
Внаслідок третього поділу Польщі (1795 р.) західноволинські землі було возз’єднано в Лівобережною Україною у складі Росії. Луцьк став центром однойменного повіту Волинського намісництва, а з 1797 року – Волинської губернії.
З лютого по травень 1812 року в Луцьку був розташований штаб 2-ї російської армії, командував якою видатний російський полководець П. І. Багратіон1. До початку Вітчизняної війни 2-а армія передислокувалась у Південну Литву, її місце зайняла 3-а армія під командуванням генерала О. П. Тормасова, яка мала завдання обороняти Волинь і Поділля від нападу наполеонівських військ.
Після жорстоких боїв з переважаючими ворожими арміями їй довелося відступити. У серпні 1812 року наполеонівські війська зайняли прикордонні повіти Волинської
Луцьк
Сторінка 4 з 26
повстанські загони, які допомагали селянсько-козацькому війську під проводом Богдана Хмельницького громити ненависну шляхту. Центром визвольного руху на Волині був Луцьк. У серпні 1648 року місто здобули селянсько-козацькі війська, що сприяло посиленню антифеодальної боротьби. Народний рух очолив луцький міщанин,, ландвійт Ф. Липка, який одержав від полковника Гуляницького, Гнів народних мас обрушився і на католицькі монастирі та костьоли. Спільно з жителями сс. Яровичів та Романіва луцькі міщани вщент розгромили монастир і костьол бернардинів, єзуїтську колегію, а належні їй ліси поблизу с. Ботині вирубали селяни.
Після поразки козацьких військ під Берестечком в околицях Луцька ще довго діяли повстанські загони. Та віковічні прагнення волинян до возз'єднання з Росією не були тоді здійснені. За умовами Андрусівського перемир'я 1667 року Луцьк залишився під владою шляхетської Польщі. Шляхта, що повернулася до своїх маєтків, жорстоко помстилася над активними учасниками визвольної війни, ще більше посилила феодальний гніт.
Військові дії, напади кримських татар у 1649 році, епідемії, голод 1651 року призвели до розорення міста і зменшення кількості його населення. На 1649 рік у Луцьку 137 садиб стояли пусті2. Проте поступово місто відбудовувалося, відроджувалися ремесла. Як свідчить люстрація Луцького староства за 1660-1663 рр., у місті були кравецький, кушнірський, ковальський, різницький, шевський, малярський та рибальський цехи. Зростала кількість населення Луцька; в другій половині XVIII століття воно досягало 5 тис. чоловік.
Національний склад населення був дуже строкатий. Більшість його становили польські міщани. На другому місці були українці. Значну частину населення Луцька становили євреї, вірмени, а також караїми, яких наприкінці XIV століття литовський князь Вітовт вивіз із Криму як полонених і оселив у Луцьку.
Під час Північної війни (1700-1721 11.), яку вела Росія в союзі з Польщею, Сакоснією і Данією проти Швеції, в 1706 році Луцьк захопили на кілька місяців шведські завойовники. Місто дуже терпіло від них. Через Луцьк з району Риги рухалась російська армія у Прутській похід 1711 року.
В кінці XVII – на початку XVIII століття на Правобережній Україні знову посилилась національно-визвольна боротьба проти польсько-шляхетського панування. Шляхта жорстоко розправлялася з учасниками цієї боротьби. 15 листопада 1702 року в Луцьку був страчений український громадський діяч і поет Д.Братковський, який був організатором і активним учаником ряду народних повстань на Правобережній Україні та в Галичині.
У 1734, 1750, 1768 рр. в районі Луцька активно діяли гайдамацькі повстанські загони.
Чорним шляхом запалало,
І кров полилася
Аж у Волинь, -
писав Т.Г. Шевченко, зображуючи грізне антифеодальне повстання на Правобережній Україні в 1768 році.
Внаслідок третього поділу Польщі (1795 р.) західноволинські землі було возз’єднано в Лівобережною Україною у складі Росії. Луцьк став центром однойменного повіту Волинського намісництва, а з 1797 року – Волинської губернії.
З лютого по травень 1812 року в Луцьку був розташований штаб 2-ї російської армії, командував якою видатний російський полководець П. І. Багратіон1. До початку Вітчизняної війни 2-а армія передислокувалась у Південну Литву, її місце зайняла 3-а армія під командуванням генерала О. П. Тормасова, яка мала завдання обороняти Волинь і Поділля від нападу наполеонівських військ.
Після жорстоких боїв з переважаючими ворожими арміями їй довелося відступити. У серпні 1812 року наполеонівські війська зайняли прикордонні повіти Волинської