Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Нововолинськ неухильно зростає і розвивається. Про це свідчать не тільки кількісні, але й якісні перетворення. Прибували сюди прості селянські юнаки й дівчата, які не мали освіти і кваліфікації. Згодом вони ставали досвідченими робітниками, техніками, інженерами. Ось кілька прикладів. 12 років працює на шахті № 1 А. П. Луцик, уродженець колись глухого поліського с. Гути Ратнівського району. Безрадісним було його дитинство. В роки
німецько-фашистської окупації разом з батьком хлопця кинули до Брестського концентраційного табору. Після війни він почав працювати на шахтах Донбасу, а з 1958 року, після демобілізації з лав Радянської Армії, прибув до Нововолинська. 1957 року за трудові успіхи його нагороджено медаллю «За трудову відзнаку». Комуніст А. П. Луцик — новатор виробництва; разом з іншими товаришами він розробив пристрій для буріння шпурів з промивкою. Очолювана ним бригада у 1960 році завоювала звання колективу комуністичної праці. У 1966 році за сумлінну, самовіддану працю А. П. Луцик удостоєний ще однієї урядової нагороди — ордена «Знак Пошани».
А ось життєвий шлях В. М. Шпачука. Його батька, селянина-бідняка та радянського активіста з с. Білосток Луцького району, вбили українські буржуазні націоналісти. В 1954 році Володимир прийшов працювати на шахту № 1 Нововолинська. 1956 року вступив до КПРС. Чимало сил віддавав він громадській роботі як член партійного бюро шахти, секретар дільничної партійної організації, депутат міської Ради, автор кількох раціоналізаторських пропозицій. І водночас наполегливо вчився. Закінчив середню школу робітничої молоді, та не зупинився на цьому, вирішив стати інженером. І став ним: 1966 року захистив диплом у Харківському інституті гірничої телемеханіки й автоматики. Інженер В. М. Шпачук продовжує працювати на шахті, що давно стала для нього рідною.
Уродженець с. Шельвова Локачинського району В. О. Хринюк школу гірника пройшов на шахтах Караганди. Набутий досвід В. О. Хринюк застосував і примножив на шахті № 6 Нововолинська, де працює з 1956 року машиністом вугільного комбайна, систематично перевиконуючи виробничі норми. Шахтарі високо оцінили сумлінну працю свого земляка, обравши його в 1958 році депутатом Верховної Ради СРСР. В. О. Хринюк удостоєний почесного звання заслуженого шахтаря Української PCP. Сім'ю шахтарів Нововолинська поповнила значна група колишніх емігрантів, які, шукаючи кращої долі, колись покинули Волинь і виїхали за кордон. Як своїх рідних синів зустріла їх Радянська країна і створила всі умови для щасливого життя. До Нововолинська із Парижа прибув О. І. Свирид. Після закінчення Львівського гірничого технікуму він працював прохідником, начальником бурильно-підривних робіт, диспетчером на шахті № 7. А закінчивши Дніпропетровський гірничий інститут, став помічником начальника дільниці. Нині О. І. Свирид — аспірант Московського гірничого інституту. Знайшов свою долю на радянській землі і Ф. І. Велінець. Повернувшись із Бразілії, вже багато років він працює на новобудовах Нововолинська. За сумлінну працю його не раз нагороджували Почесними грамотами й цінними подарунками.
Виросла й стала могутньою спрямовуючою силою партійна організація міста, яка об'єднує майже 2800 комуністів. Надійним її помічником є комсомольська організація, що налічує понад 6250 юнаків та дівчат. Під керівництвом партійної організації провадиться велика робота по піднесенню політичного, культурного і загальноосвітнього рівня населення.
При міському партійному комітеті працює кабінет політичної освіти, який є центром партійно-масової роботи. Мережа партійної освіти зростає з кожним роком. 1968 року навчалося близько 2500 чоловік. Популярністю серед населення користуються такі форми навчання, як народні університети культури, права, атеїзму, технічного прогресу, університет батьків, школи комуністичної праці тощо.
Про дійовість партійно-масової роботи свідчить висока ідейно-політична зрілість трудящих міста. Вона виявляється насамперед у їх самовідданій праці. За трудові подвиги урядових нагород удостоєні 257 нововолинців, у т. ч. двом присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці. 10 чоловік відзначено орденом Леніна, 28 — орденом Трудового Червоного Прапора, 44 чоловіка — орденом «Знак Пошани». Трудовий героїзм притаманний не лише старшому поколінню, тим, хто закладав у місті перші підвалини, видобував перші тонни
Нововолинськ
Сторінка 10 з 12
містечко, середня школа на 960 учнів, автовокзал, новий універмаг. З 1968 року почалась газифікація міста.Нововолинськ неухильно зростає і розвивається. Про це свідчать не тільки кількісні, але й якісні перетворення. Прибували сюди прості селянські юнаки й дівчата, які не мали освіти і кваліфікації. Згодом вони ставали досвідченими робітниками, техніками, інженерами. Ось кілька прикладів. 12 років працює на шахті № 1 А. П. Луцик, уродженець колись глухого поліського с. Гути Ратнівського району. Безрадісним було його дитинство. В роки
А ось життєвий шлях В. М. Шпачука. Його батька, селянина-бідняка та радянського активіста з с. Білосток Луцького району, вбили українські буржуазні націоналісти. В 1954 році Володимир прийшов працювати на шахту № 1 Нововолинська. 1956 року вступив до КПРС. Чимало сил віддавав він громадській роботі як член партійного бюро шахти, секретар дільничної партійної організації, депутат міської Ради, автор кількох раціоналізаторських пропозицій. І водночас наполегливо вчився. Закінчив середню школу робітничої молоді, та не зупинився на цьому, вирішив стати інженером. І став ним: 1966 року захистив диплом у Харківському інституті гірничої телемеханіки й автоматики. Інженер В. М. Шпачук продовжує працювати на шахті, що давно стала для нього рідною.
Уродженець с. Шельвова Локачинського району В. О. Хринюк школу гірника пройшов на шахтах Караганди. Набутий досвід В. О. Хринюк застосував і примножив на шахті № 6 Нововолинська, де працює з 1956 року машиністом вугільного комбайна, систематично перевиконуючи виробничі норми. Шахтарі високо оцінили сумлінну працю свого земляка, обравши його в 1958 році депутатом Верховної Ради СРСР. В. О. Хринюк удостоєний почесного звання заслуженого шахтаря Української PCP. Сім'ю шахтарів Нововолинська поповнила значна група колишніх емігрантів, які, шукаючи кращої долі, колись покинули Волинь і виїхали за кордон. Як своїх рідних синів зустріла їх Радянська країна і створила всі умови для щасливого життя. До Нововолинська із Парижа прибув О. І. Свирид. Після закінчення Львівського гірничого технікуму він працював прохідником, начальником бурильно-підривних робіт, диспетчером на шахті № 7. А закінчивши Дніпропетровський гірничий інститут, став помічником начальника дільниці. Нині О. І. Свирид — аспірант Московського гірничого інституту. Знайшов свою долю на радянській землі і Ф. І. Велінець. Повернувшись із Бразілії, вже багато років він працює на новобудовах Нововолинська. За сумлінну працю його не раз нагороджували Почесними грамотами й цінними подарунками.
Виросла й стала могутньою спрямовуючою силою партійна організація міста, яка об'єднує майже 2800 комуністів. Надійним її помічником є комсомольська організація, що налічує понад 6250 юнаків та дівчат. Під керівництвом партійної організації провадиться велика робота по піднесенню політичного, культурного і загальноосвітнього рівня населення.
При міському партійному комітеті працює кабінет політичної освіти, який є центром партійно-масової роботи. Мережа партійної освіти зростає з кожним роком. 1968 року навчалося близько 2500 чоловік. Популярністю серед населення користуються такі форми навчання, як народні університети культури, права, атеїзму, технічного прогресу, університет батьків, школи комуністичної праці тощо.
Про дійовість партійно-масової роботи свідчить висока ідейно-політична зрілість трудящих міста. Вона виявляється насамперед у їх самовідданій праці. За трудові подвиги урядових нагород удостоєні 257 нововолинців, у т. ч. двом присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці. 10 чоловік відзначено орденом Леніна, 28 — орденом Трудового Червоного Прапора, 44 чоловіка — орденом «Знак Пошани». Трудовий героїзм притаманний не лише старшому поколінню, тим, хто закладав у місті перші підвалини, видобував перші тонни