Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Валовий обсяг продукції підприємств будівельних матеріалів з 1959 по 1965 рік зріс у 2,5 раза. Особливо розширився завод залізобетонних виробів. Освоївши на початку 1959 року проектну потужність (14 тис. куб. метрів залізобетону на рік), він значно перекрив її, даючи в 1963—1965 рр. понад 24,5 тис. куб. метрів конструкцій щорічно. Було освоєно виробництво великорозмірних плит перекриттів для житлового й промислового будівництва. Його продукція використовувалась на спорудженні Сокальського заводу штучного волокна, Роздольського гірничо-хімічного і Стебниківського калійного комбінатів та на інших важливих будовах. За роки семирічки колектив заводу добився значного поліпшення економічних показників виробництва, продуктивність праці зросла майже в два рази.
Наприкінці семирічки у Ново волинську з'явились нові потужні підприємства харчової промисловості. До того тут працювало кілька невеличких цехів харчокомбінату, які в 1959 році дали продукції на 834 тис. крб. 1964 року став до ладу сучасний механізований хлібозавод потужністю 60 тонн хлібовиробів за зміну. В 1965 році завершили будівництво молокозаводу, спроможного давати за зміну до 20 тонн молочних виробів. Валова продукція харчової промисловості міста в 1965 році вже становила 1123 тис. карбованців.
Таким чином, Нововолинськ, що зародився і виріс як селище шахтарів, почав набувати у роки семирічки ознак розвинутого індустріального міста, водночас зберігаючи своє значення як центр вугільної промисловості Волині. Зростаючи, місто відігравало дедалі помітнішу роль в економіці області, особливо в розвиткові навколишніх сільськогосподарських районів.
Колективи шахт, підприємств і організацій міста подали значну допомогу багатьом колгоспам. Так, ще з 1958 року тісна ділова дружба з'єднала гірників шахти № 1 Нововолинська з колгоспниками артілі «Прикордонник» Іваничівського району. Робітники шахти допомогли колгоспові збудувати кукурудзо- і зерносушарки, механізувати роботи в них, а також на тваринницьких фермах. Перед колгоспниками виступали колективи художньої самодіяльності шахти, лектори й агітатори. Шахтарі допомагали колгоспникам збирати врожай. Участь представників шахти у колгоспних зборах, а колгоспників —у зборах колективу гірників стала традицією. 1962 року на знак пошани і вдячності за велику допомогу в зміцненні економіки артілі «Прикордонник» загальні збори колгоспників ухвалили занести колектив шахти № 1 Нововолинська до колгоспної «Книги пошани», про що гірники одержали спеціальні посвідчення.
Шахта № 1 — не виняток. Усі вугільні підприємства Нововолинська, рудоремонтний та інші заводи подавали велику допомогу багатьом колгоспам Іваничівського та ряду інших районів області. Традицію цю нововолинці підтримують і досі.
За роки нової п'ятирічки (1966—1970 рр.) промисловість міста досягла нових успіхів. Валовий обсяг промислової продукції зріс у півтора раза. Зростав вуглевидобуток, а водночас більше почали давати продукції підприємства легкої і харчової промисловості. Тимчасом вугільна промисловість для Нововолинська лишається провідною галуззю. На неї припадає дві третини промислової продукції міста.
Шахти одержують нову техніку, здійснюється комплексна механізація всіх робіт у вибоях, впроваджується прогресивне гідрофіковане кріплення. Передбачається до 1973 року переоснастити новою технікою всі шахти, механізувати всі трудомісткі процеси і на цій основі піднести продуктивність праці не менш як у 1,5 раза. Для успішного оволодіння новою технікою за три роки п'ятирічки (1966—1968 рр.) підвищили свою кваліфікацію в навчальній сітці тресту «Нововолинськвугілля» 9,5 тис. чоловік.
З 1967 року вугільні підприємства міста перейшли на нову систему планування та економічного стимулювання. Ще до вересневого (1965 рік) Пленуму ЦК КПРС, з липня 1965 року, цей метод випробували на багатьох підприємствах країни, зокрема і на шахті № 3 Нововолинська.
Він дав позитивні результати: середньодобовий видобуток вугілля у третьому кварталі 1965 року зріс проти першого півріччя цього ж року на 7,7 проц.,
Нововолинськ
Сторінка 8 з 12
випустив продукції на 27 473 тис. крб., в т. ч. за один лише 1965 рік — майже на 4,5 млн. крб. Головне призначення заводу — ремонт гірничої техніки шахт Львівсько-Волинського басейну та забезпечення їх нестандартним обладнанням та металокріпленням. Але зрослі його потужності відкривали можливості для виконання замовлень й інших галузей промисловості. Валовий обсяг продукції підприємств будівельних матеріалів з 1959 по 1965 рік зріс у 2,5 раза. Особливо розширився завод залізобетонних виробів. Освоївши на початку 1959 року проектну потужність (14 тис. куб. метрів залізобетону на рік), він значно перекрив її, даючи в 1963—1965 рр. понад 24,5 тис. куб. метрів конструкцій щорічно. Було освоєно виробництво великорозмірних плит перекриттів для житлового й промислового будівництва. Його продукція використовувалась на спорудженні Сокальського заводу штучного волокна, Роздольського гірничо-хімічного і Стебниківського калійного комбінатів та на інших важливих будовах. За роки семирічки колектив заводу добився значного поліпшення економічних показників виробництва, продуктивність праці зросла майже в два рази.
Наприкінці семирічки у Ново волинську з'явились нові потужні підприємства харчової промисловості. До того тут працювало кілька невеличких цехів харчокомбінату, які в 1959 році дали продукції на 834 тис. крб. 1964 року став до ладу сучасний механізований хлібозавод потужністю 60 тонн хлібовиробів за зміну. В 1965 році завершили будівництво молокозаводу, спроможного давати за зміну до 20 тонн молочних виробів. Валова продукція харчової промисловості міста в 1965 році вже становила 1123 тис. карбованців.
Таким чином, Нововолинськ, що зародився і виріс як селище шахтарів, почав набувати у роки семирічки ознак розвинутого індустріального міста, водночас зберігаючи своє значення як центр вугільної промисловості Волині. Зростаючи, місто відігравало дедалі помітнішу роль в економіці області, особливо в розвиткові навколишніх сільськогосподарських районів.
Колективи шахт, підприємств і організацій міста подали значну допомогу багатьом колгоспам. Так, ще з 1958 року тісна ділова дружба з'єднала гірників шахти № 1 Нововолинська з колгоспниками артілі «Прикордонник» Іваничівського району. Робітники шахти допомогли колгоспові збудувати кукурудзо- і зерносушарки, механізувати роботи в них, а також на тваринницьких фермах. Перед колгоспниками виступали колективи художньої самодіяльності шахти, лектори й агітатори. Шахтарі допомагали колгоспникам збирати врожай. Участь представників шахти у колгоспних зборах, а колгоспників —у зборах колективу гірників стала традицією. 1962 року на знак пошани і вдячності за велику допомогу в зміцненні економіки артілі «Прикордонник» загальні збори колгоспників ухвалили занести колектив шахти № 1 Нововолинська до колгоспної «Книги пошани», про що гірники одержали спеціальні посвідчення.
Шахта № 1 — не виняток. Усі вугільні підприємства Нововолинська, рудоремонтний та інші заводи подавали велику допомогу багатьом колгоспам Іваничівського та ряду інших районів області. Традицію цю нововолинці підтримують і досі.
За роки нової п'ятирічки (1966—1970 рр.) промисловість міста досягла нових успіхів. Валовий обсяг промислової продукції зріс у півтора раза. Зростав вуглевидобуток, а водночас більше почали давати продукції підприємства легкої і харчової промисловості. Тимчасом вугільна промисловість для Нововолинська лишається провідною галуззю. На неї припадає дві третини промислової продукції міста.
Шахти одержують нову техніку, здійснюється комплексна механізація всіх робіт у вибоях, впроваджується прогресивне гідрофіковане кріплення. Передбачається до 1973 року переоснастити новою технікою всі шахти, механізувати всі трудомісткі процеси і на цій основі піднести продуктивність праці не менш як у 1,5 раза. Для успішного оволодіння новою технікою за три роки п'ятирічки (1966—1968 рр.) підвищили свою кваліфікацію в навчальній сітці тресту «Нововолинськвугілля» 9,5 тис. чоловік.
З 1967 року вугільні підприємства міста перейшли на нову систему планування та економічного стимулювання. Ще до вересневого (1965 рік) Пленуму ЦК КПРС, з липня 1965 року, цей метод випробували на багатьох підприємствах країни, зокрема і на шахті № 3 Нововолинська.
Він дав позитивні результати: середньодобовий видобуток вугілля у третьому кварталі 1965 року зріс проти першого півріччя цього ж року на 7,7 проц.,